Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
То єст — абы сте ни в чем ся барзЂй не кохали, єдно в самом Пану, и ни о чем ся барзЂй не печаловали, яко о выполнено воли и приказаня его, служачи з телесных добр и стараня о них, на выгоженє ими, яко Марфа, и услуженє самому Пану в особЂ — Церкви-матцЂ, и оздобЂ єи внутренней и позверховной, духовным своим служителем єи, школам, вдовам, сиротам и всЂм убогим, а не своєй похоти, роскошам и збытком.
А згола не толко всЂ речи от Бога вам повЂреныи, але и самых себе не для себе, ани собЂ быти розумЂли, тылко за панскіи неволники быти себе завше помышляли и на чиненє пристоинои личбы 2 з повЂренных добр с страхом ся готовали.
Крест зась взяти и носити повинни суть тым способом, то єсть абы бЂды всЂ и шкоды так на тЂло яко и на маєтности от Бога допущеный през розмаитыи припадки и през незбожныи люде за Христа и вЂру православную преслЂдовання охотно зносили и любовне з благодаренієм пріймовали, а при том не толко всЂ достатки, леч и самых себе на смерть для Христа и вЂры єго святои выдати и за зыск собЂ для него всєго пострадати и умрети мЂли и вмЂняли" (286).
1 Себто "пана" — Христа.
2 Обрахунку.
Тепер я спинюсь на тих агіографічних текстах Могили, що становлять головну і найціннішу частину його записника і що через те й звертали на себе деяку увагу дослідників 1.
1 Востаннє — в згаданій студії Т. Грабовського, правда, що дуже побіжно.
Скоро по своїм посвяченню, входячи в традиції свого нового володіння і потрапляючи під традиційний печерський ригоризм, береться Могила до списування всього, що йому доводилося чути в монастирі і поза ним про чудесні події, які могли свідчити про святість православної церкви, благодать божу, їй притаманну, вірність традиціям великих святців і чудотворців, якими вона пишалася, а зокрема високу святість Печерської Лаври, високі прикмети її провідників, чудесну силу тих могил, на котрих вона спочивала, тих останків святих, що наповняли її церкви й печери.
Оповідання ці записані до книги головно в р. 1629, з січня по серпень. Походять вони від печерських і межигірських старців, від різних прочан і гостей, що відвідували Печерський монастир — особливо пильно записується те, що оповідали на честь монастиря католицькі духовні (сучасний біскуп київський Радошевський) і різні шляхтичі-католики: як вони на собі дізнавали чудову силу Печерської Божої матері, печерських святих, мощей тощо або як покарані були ті чужовірці — латинники чи протестанти, які зневажливо ставилися до цих святинь чи мощей. Залюбки описуються події з різних інших сторін, поскільки вони свідчили про святість руських церков, православних свят, старого календаря: кари за відступлення від руської віри, її неповажання тощо. Оповідання походять з різних сторін України і Білорусі, дещо з Молдавії — з особистих переживань, стріч і знайомостей Могили. Хронологічно вони обіймають одно покоління: від 1590-х років до 1630. Спеціальний інтерес мають оповідання, записані від козаків, що приходили до Печерського монастиря. Здебільшого записки ці мають наприкінці докладну дату записання, іноді також означення часу, коли відбулася описана подія. Писані майже всі церковнослов’янською мовою, в стилі патериків і прологів, кілька лише "посполитою мовою". Оповідання доволі стисле і просте, майже позбавлене моралістичних рефлексій і поучень, цитат Св. Письма і т. д.
Записки таким чином дають інтересні і часом навіть гарні взірці оповідальної прози в старім, традиційнім, архаїчнім стилю. Дивно подумати, що вони не сподобилися бути виданими в цій формі і тільки в деякій частині послужили матеріалом для пізнішої збірки печерських чуд, т. зв. "Тератургіми", зредактованої Ат. Кальнофойським. При цій переробці вони, на мій осуд, багато втратили: крім того, що їх перекладено на польську мову, оповідання загалом схематизовано, зроблено коротшим і сухішим, натомість пододавані до кожного оповідання нудні моралізування, розміром не раз довші самого оповідання. В цій новій формі ставали приступними людям, які не читали руського письма: їх можна було давати чужим людям як апологію руської віри; нова форма обгострювала їх моралістичну і апологетичну вартість, для цього пожертвовано слов’янськими оригіналами Могили. Мало тоді думали про збагачення літератури своєю мовою. Оповідання Могили мали всі шанси зайняти визначне місце в популярній лектурі поруч "Патерика", а так зосталися в однісінькому примірнику, дуже пильно читанім, але ніколи не виданім і навіть не копійованім. Чорновик — автограф Могили — досі унікат цих записок.
Як взірці мови і стилю я наведу в оригінальному тексті ці два оповідання. Одно оповідання козаків, що прийшли "відслужити" Печерській Божій матері показане їм чудо на морі:
"ПовЂда нам єдин от войнов запорожских, иже нарицаются козаци, именем Андрей Хулак Лагута, сый Черкаского града житель, глаголя, як по брани турецкой, яж глаголется Хотинская, идохом на море, по обычаю своєму казацкому, прибытчества ради, в землю Турецкую.
Ватагу же, се єст старшину, имЂхом нЂкоего Москвитянина, именем Ивашу. Розграбившии же нам многи села и грады, наполнихом великій корабль многого прибытчества и начахом плысти. Уже възращаемся к запорогам и в пучинЂ сущим, толикій наста вЂтр крЂпкій и волны противныи, як наплнитись кораблю воды, и як нача c нами утопати. Извергохом все прибытчество в море, нъ ни сице что успЂти възмогохом, УзрЂвшеже, як уже погибаем, начахом c слезами и веліим вЂплем молити Бога, — да нас молитвами пресвятой Богородицы печерской и святаго архистратига Михайла избавит от горькіа сія смерти, и обЂщахомся в обители матери єго время нЂкоє послужити. Молящимжесь нам и к Богу вопіющим, — оле предивному чудеси! — внезапну от дна корабля юноша златовиден, блистаяся на конЂ такожде златовидном и свЂтлом, изЂиде, и став посред нас, c оскабленным лицем възрЂв, рЂче:
"Не бойтеся, мужіє, нъ прилежно молите Богу и възопійте к нему — избавит вас, на се бо и мене посла".
Зрящим же нам и молящимся Богу c въплем велієм (вси убо уже по поясі в водЂ стояхом), юноша он свЂтел по ядвихлЂ корабленом взыйде к горЂ, и невидим бысть. ВЂтр же и волны абіє престаша, и внезапну бысть тишина веліа, и корабль внутр оста сух, як никогда в нем быти водЂ. Мы же, се видЂвше, прославихом Бога, от горкіа смерти избавльшаго нас, и тако възратихомся вспять цЂлы, славяще Бога и благодаряще, и святаго архистратига Михайла, им же избави нас Бог от морскаго истопленія. По обЂщанію же послужихом кождо нас в обители богоматере великіа Лавры.
Се ж написахом, да увЂсте, коль милостив єсть Бог не точію преподобным своим, нъ и гришным и разбойником, от всего сердца въпіющим к нему, и скоро от бЂды избавляет их молитвами пречистыя своея матери и святых, В лЂто 1629 генв. 26 дня" (л. 5).
Друге — з серії оповідань про дивного старця з скиту Манявського — школи Ійова Княгиницького:
"Пріиде нЂкогда блаженый старец Езекіил Скитскій ко княгини Корецкой. Она же, по обычаю своєму, радостно прія старца. И якъже же сЂдоша ясти, старец c тщаніем до третей яди вкушаше, (як) дивитись предсЂдящим и глаголати, як сей старец объяслив есть. По третей же, єгда прочеє от множества ядій приносимых ничтоже вкушаше, моляше его княгиня, глаголя: "Яждь, отче, добрЂйша бо сіа суть пръвыя". Он же отвЂща, глаголя: "Аз не ищу доброты пища, точію да єстественну нужду довольством употреблю". ВсЂ ж, удивившесь, рЂша: въистину сей старец истинен инок есть. ИмЂящеж сей старец всегда сей обычай: болей двох, излишнеє ж нЂкогда трех ядій не ясти, — и егда впрошаше єго кто, чего ради более яст, глаголаше: "излишнее двох или тріех ядій — объяданіа, а не сытости есть цЂло" (л. 10).
Тепер подам у свобіднім перекладі найкраще, на мій погляд, з літературного погляду оповідання про дивного старця Григорія межигірського — може, в перекладі мені вдасться яскравіше визначити його літературні вартості.
"Року 1620 (пропущене місце для ближчих пояснень лишилося не заповнене) чотири козаки 1 вийшли на лови звірині й рибні до Орельської пущі (на боці: де севруки ходять).
