Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно полные версии txt) 📗
— Я слухаю.
— Натан, я знаю тебе давно. Все своє життя. Я пам'ятаю, який ти був раніше… Я не зрозуміла. Я думала, ти все це влаштував, щоб отримати владу.
Будь ласка, прости мене. Я накинулася на тебе тому, що насправді відчуваю себе винуватою за те, що мої подруги зрадили мене — зрадили нас. Я іноді… занадто поспішаю. Тепер я бачу, що помилялася щодо тебе і Кларисси. Вона любила тебе, а я думала… Благаю, прости мене, Натан.
Натан хмикнув.
— Знаючи тебе, Верна, можу сказати, що вимовити ці слова тобі було дуже і дуже важко. Так і бути, прощаю.
— Спасибі, Натан, — видихнула вона.
Натан нахилився до Келен і поцілував її в щоку.
— Хай зостануться з тобою добрі духи, Мати-сповідниця. Скажи Річарду, що я повертаю йому титул. Може, ми з ним ще побачимося.
Він підхопив Келен і поставив її на парапет колодязя Сильфіди.
— Спасибі, Натан. Я розумію, чому Річард любить тебе. І Кларисса теж. Я думаю, вона знала справжнього Натана. Натан посміхнувся, але тут же знову став серйозним.
— Якщо хочеш врятувати Річарда, ти повинна запропонувати його братові те, чого він так жадає.
— Ви бажаєте подорожувати? — Запитала Сильфіда. Келен нудило.
— Так, тому у Ейдіндріл.
— А Річард правда живий? — Запитала Верна.
— Так, — з знову ожилим страхом сказала Келен. — Він хворий, але поправиться, як тільки я поверну йому цю книгу і він її знищить.
— Уолш, Боллесдун, — ідучи, покликав Натан, — карета чекає. Пора забиратися звідси.
— Але, Натан, — сказав Уоррен, — я хочу дізнатися все про пророцтва. Я хочу у тебе навчатися.
— Пророками народжуються, а не стають.
— Куди ти? — Крикнула Верна йому навздогін. — Ти не можеш піти. Ти ж пророк. Ми повинні знати, де тебе шукати в разі потреби.
Не оглядаючись, Натан вказав на північний схід.
— Твої сестри там, аббатиса. Ідіть до них, і залиш спроби пов'язати за мною. Все одно ти не досягнеш успіху. Твоїм сестрам більше не страшний соноходець; я зробив так, щоб їх клятва перейшла на мене, поки Річард був у світі мертвих.
Якщо він виживе, ви можете знову присягнути йому, і ваші узи знову будуть з ним. Всього доброго, Верна. До побачення, Уоррен.
Келен притиснула руку до грудей. Якщо виживе? Якщо?
— Поспішай, — сказала він Сильфіді. — Поспішай! Срібна рука зняла її з парапету й занурила в ртутну піну.
66
Її опір викликав в нього посмішку. Йому подобалося, що вона пручається. Йому подобалося доводити їй, що марно боротися з людиною, яка настільки перевершує її в силі і мудрості. Його заворожував вид крові, що тече з її розбитого носа і губ. Глибока рана на підборідді теж сочилася кров'ю.
— Ти доб'єшся тільки того, що натреш собі зап'ястя до крові, посміхнувся він. — Ти не зможеш розірвати мотузки, але продовжуй, якщо тобі так подобається.
Вона плюнула йому в обличчя. Він знову вдарив її. Потім провів великим пальцем по порізу у неї на підборідді, зачарований цівкою крові, що стікала по її шиї.
Він бачив її ауру. Він відчував її колись. Він знав, чого потрібно торкнутися, щоб змусити її корчитися від болю. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб отримати над нею верх.
Вона заскрипіла зубами, силкуючись порвати мотузки. У неї було багато сил, але все ж недостатньо. Без магії і зброї вона була просто жінка. Жодна жінка не здатна йому протистояти. Що б не робила.
Коли його пальці почали розстібати гудзики у неї на боці, вона несамовито запручалась, і це йому сподобалося. Йому було приємно, що вона пручається.
Йому було приємно бачити її кров. Він знову вдарив її кулаком в обличчя.
Він дивувався, чому вона не кричить і не просить пощади. Нічого, вона ще закричить. О, як вона буде кричати!
Його удар на мить оглушив її. Очі в неї закотилися, але вона з усіх сил намагалася не втратити свідомості. Він відкинув на ній одяг, оголивши груди і верхню частину торса.
Потім він просунув пальці під тугий пояс її червоних шкіряних трусів і різко смикнув вниз. Він спустив їх рівно настільки, скільки потрібно було для його цілей.
Її живіт був повністю голий. Все її тіло було вкрите шрамами. Вони заворожували його. Він спробував уявити, як могли з'явитися такі шрами.
Такі нерівні і глибокі — напевно, рани сильно кровоточили, — Мене вже раніше гвалтували, — презирливо усміхнулася вона. — Навіть не можу пригадати скільки разів. З досвіду можу сказати, що у тебе це погано виходить. Ти навіть не зміг зняти з мене трусів, тупиця. Продовжуй, якщо, звичайно, зумієш. Я чекаю.
— О, Кара, я не збираюся тебе гвалтувати. Це було б погано. Я ніколи не гвалтував жінок. Я беру тільки тих, які самі цього хочуть.
Вона сміялася над ним. Сміялася.
— Та ти просто збочений виродок. — Він придушив у собі бажання розбити їй обличчя. Він хотів, щоб вона була в свідомості.
Проте ж він трусився від злості.
— Виродок? — Він стиснув кулаки. — Через таких, як ти, шлюха!
Він ударив її в груди. Від болю вона міцно заплющила очі і зціпила зуби. Вона спробувала згорнутися в клубок, але це їй не вдалося, і вона знову витягнулася на мотузках.
Він заспокоїв дихання і відновив самовладання. Їй не вдасться збити його з пантелику своїм брудним язиком.
— Я даю тобі останню можливість. Де Річард? Весь палац базікає про те, що Річард повернувся, і про кайдани. Де ви, шлюхи, його ховаєте?
Ефірні голоси теж сказали йому, що Річард повернувся. Голоси сказали йому, що, якщо він хоче зайняти своє законне місце, він повинен усунути Річарда.
— І де моя любляча дружина? Куди вона змилася? Голоси сказали йому, що вона була в Сильфіді, але Сильфіда ніколи не скаже йому, куди вона переносить. Кара знову плюнула в нього.
— Я — Морд-Сіт. Ти занадто дурний, щоб навіть уявити, що робили зі мною раніше. Тобі нічого не вирвати у мене такими жалюгідними тортурами.
— О, Кара, ти ще не знаєш всіх моїх талантів.
— Роби зі мною, що хочеш, Дрефан, але Магістр Рал — справжній Магістр Рал — пошинкує тебе на шматки.
— Тільки як він це зробить? — Дрефан тицьнув їй під ніс руків'я меча, щоб вона побачила золоті букви слова ІСТИНА. — Це я тепер буду всіх шинкувати на шматки. Маленькі-маленькі шматочки. Де Річард?
Коли вона плюнула в нього втретє, він уже не витримав і почав обсипати ударами її обличчя і розпухлі губи. Знову полилася кров.
Він узяв один з предметів, які приніс із собою: чавунний горщик, перевернув догори дном і поставив їй на живіт.
— Я не поміщаюся в цьому горщику, ти, дурню. Якщо хочеш мене зварити, порубай на частини. Тобі що, все потрібно пояснювати?
Йому подобалося, що вона опиралася йому і навіть вивела з себе. Вона хотіла, щоб він її вбив. Він це зробить, але спочатку вона заговорить.
— Зварити тебе? О ні, Кара. Ти нічого не зрозуміла. Ти вирішила, ніби я якийсь маніяк-убивця. Абсолютно невірно. Я не вбивця. Я — длань правосуддя. Я длань милосердя. Я несу вічну чесноту тим, у кого її немає. Це горщик не для тебе. Це горщик для щурів.
Він дивився на неї. Він бачив, як її сині очі зблиснули. Саме цього він чекав.
— Пацюки. Я сподіваюся, ти не настільки дурний, щоб думати, ніби я боюся щурів тільки тому, що я жінка? Я не схожа на жінок, яких ти коли-небудь бачив. Я цих щурів тримала замість кошенят.
— Правда? Ти погано вмієш брехати. Моя дорога, любляча, пристрасна дружина пояснила мені, що ти дуже боїшся щурів.
Вона не відповіла. Вона боялася виявити свій страх. Але він бачив його в її очах.
— У мене їх цілий мішок. Чудові жирні пацюки.
— Давай гвалтуй мене, а то я вже занудьгувала.
— Я ж сказав тобі, що я не гвалтую жінок. Вони хочуть цього. Вони просять про це. Вони благають. — Він помовчав. — Ні, Кара, для тебе я припа іншу розвагу. Я хочу, щоб ти сказала, де мені знайти мого люблячого брата.
Вона відвернула лице.
— Ніколи. Продовжуй свої тортури, а то я засну і пропущу найцікавіше.
