Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги онлайн регистрации .txt) 📗
Гайдук важко зістрибнув на землю й побіг, тягнучи на собі Божену, до лісочка, що залишився позаду місця падіння літака. Там, де лежали уламки хвостової частини «Ланкастера-27», побачив бортмеханіка, який був викинутий убік на десять метрів разом з гаубицею. Він лишився сидіти на мотоциклетному сідлі, в'їхавши головою у комп'ютерний приціл, що зніс йому півчерепа. Шолома ніде не було видно, вітер ворушив біляве волосся хлопця на потилиці.
Задихаючись, — Божена з секунди на секунду ставала важчою, — Гайдук добіг до рівчака на межі поля, за якою починалося узлісся. Потужний вибух струсив усе навкруги, піднявши вгору уламки літака, землю і коріння озимини, чорний дим затулив півнеба. Одним з непомітних, але важливих наслідків вибуху стала загибель дрона, який розплавився у полум'ї, що охопило місце падіння «Кульгавого Дракона».
— Що? Де ми? — розплющила очі Божена. Її чорні окуляри десь загубилися, Гайдук залишився без свого улюбленого пістолета. Про грамоту президента Конфедерації і подарунок першої леді не згадав.
— Треба тікати, — сказав він. — Ви зможете?
— Спробую.
Він допоміг дівчині підвестися.
— Куди? — спитала Божена.
У нього виникло парадоксальне рішення, яке ще півгодини тому не могло спасти йому на думку.
— На південний схід.
Вони рухалися лісом, доки не побачили автостраду — абсолютно порожню, з порепаною бетонною поверхнею, наче ніхто тут віддавна не їздив. Побачили облуплений заржавілий шляховий вказівник: OPOLE — SOSNOWIEC.
Вони рушили узбіччям шосе в напрямку Сосновця, готові у будь-яку мить сховатися від... Власне, вони не знали, від чого їм треба ховатися.
18.
13 квітня 2077 р.
16.45 європейського часу
Особливо таємно
Маршалу авіації Алексу Джозефу
Завдання виконано. Ніхто не залишився в живих.
Майор Вільям Кроуфорд, командир окремої мобільної батареї X-139 військ Космічної і протиповітряної оборони Конфедерації центрально-європейського сектора ТВД.
***
23 квітня 2077, суббота, 8.00
Особисто Його Ясновельможності Гетьману України,
Генералу армії Кузьмі-Данилу Махуну
Згідно з достовірними агентурними даними, вчора о
16.45
в районі міста Вроцлав сталася аварія госпітального літака «Ланкастер-27», на борту якого перебував Гайдук І.П., звинувачений у державній зраді. Загинула вся команда і пасажири літака, що знімає з порядку денного питання про Гайдука І.П. Пропоную відправити у район катастрофи нашого військового аташе у Варшаві з метою опізнання тіла Гайдука І.П. і перевезення його праху на Батьківщину для поховання з належними генералу-хорунжому військовими почестями в алеї Героїв України.Директор Державної Варти України Юлій Мережко
Резолюція на документі: п.Клинкевичу В.Я.
Погоджуюсь. Підготувати всі необхідні жалобні заходи, матері Гайдука І.П. призначити спеціальну пенсію.
Гетьман К-Д. Махун, 24 квітня, 9.00
19.
Паровий трактор з причепом повільно торохкотів по вузькій бруківці, що петляла поміж невеличкими шахтарськими містечками. Тракторист, літній поляк-фермер, що повертався додому, закупивши в Легниці добрива і гербіциди, вів неквапну розмову з Гайдуком. Польська мова Гайдука (заслуга матері) з легким «східним» акцентом не викликала у фермера запитань. Гайдук представився мешканцем Перемишля Єжі Сокольським, що повертається із заробітків з Німеччини, а з ним подорожує українка, його дальня родичка з Галичини, і вони чули, що в Руді-Шльонській можна знайти роботу. Невідомо, чи слово «родичка» переконало фермера, але він не надто цікавився легендою подорожніх, сподіваючись заробити на них хоч декілька «глобо». Поляк кляв усе на світі — начальство, погоду, ціни, дітей, які покинули ферму й подалися до Австралії, низьку якість вугілля, яке він кидає у топку свого допотопного трактора-паротяга, від чого з труби вилітає густий ядучий дим, од якого легко вчадіти. Божена сиділа поміж фермером і Гайдуком і куняла, бо нічого по-польськи не розуміла, особливо фермера, який розмовляв дивним діалектом мешканців цього краю. Домовилися, що фермер підвезе їх до Руди-Шльонської. Там, на околиці Кохловиць, мешкав двоюрідний брат Гайдука Марек, племінник його матері, Марії Юзефівни Гороль, яка жила в цих краях, доки не опинилася в Києві. Фермер виїхав на трасу А-4, і пізньої ночі вони доторохкотіли до Руди-Шльонської. Гайдук дав трактористу-фермеру десять глобо з зображенням Адама Сміта. Поляк безмежно зрадів, але, хоч і підозріло подивився на зображення незнайомого Адама (не Міцкевича), поцілував ручку Божені і дякував Гайдуку. Попрощалися, і фермер, обійнявшись з Гайдуком і дихнувши йому в обличчя сумішшю терпких запахів самогону, тютюну і чайна-коли, яку споживав у дорозі, підсипав вугілля до топки трактора й поїхав далі до Мисловиць.
Уночі, йдучи на південний схід погано освітленими, немовби вимерлими вулицями чужого містечка (Гайдук включив систему навігації у своєму геджеті), вони ледве знайшли на околиці двоповерховий дім Марека. На щастя, в домі ще світилося вікно на першому поверсі. Гайдук добре знав цей дім, в якому побував давно, років п'ятнадцять тому, ще з колишньою дружиною Ларою. Він обережно обійшов подвір'я навколо будинку — чи немає засади. Потім, ставши на лавку, зазирнув до вікна, яке світилося. Це була кухня з великою чавунною піччю; за обіднім столом, на якому стояв монітор комп'ютера, сидів Марек, обважнілий і втомлений, і вдивлявся в екран. Його обличчя здавалося освітленим місячним сяєвом. Гайдук ввімкнув спеціальну програму геджету, яка просвітила будинок, в якому нікого не було — тільки теплооранжевим кольором вимальовувалася постать Марека. «А де ж його дружина, діти?» — подумав Гайдук і тихо постукав у вікно. Спалахнули ліхтарі на вході до будинку, й на порозі з'явився Марек з помповою рушницею.
— Kto tam?
— Twdj kuzyn Ihor, — мовив Гайдук.
— Ігоре, це ти? — зрадів Марек і, обережно поставивши рушницю, обійняв Гайдука, наче зовсім не був здивований нічним візитом брата, який жив в Америці і ніколи не згадував про шльонських родичів. Але Марек не ображався, бо як людина добродушна (це була польська частина його душі) і жорстко-прагматична (за це відповідала німецька частина душі) він сприймав світ без будь-яких претензій, вимог і очікувань.
— До тебе ніхто не приходив, не питав про мене? — спитав Гайдук.
— Ні. А що сталося? Я позавчора повернувся з рейсу, нічого не знаю.
— Все гаразд.
Марек розповів, що Гєня, його дружина, разом з дітьми поїхала на три дні до своєї матері у Глівіце, а він змушений тяжко гарувати. Працював експедитором-водієм у німецько-польсько-російсько-українсько-американській фірмі «Фрідман», вантажівки якої, після укладення угоди з воюючими сторонами, могли безперешкодно пересуватися по всій Європі, перевозячи зерно, продукти харчування, обладнання, одяг, зброю і боєприпаси від Уралу до Піренеїв. І хоч робота була небезпечна, бо все одно зграї піратів, які не визнавали ніяких угод, нападали на транспорта, але платили непогано, і можна було жити й сплачувати за навчання двох дочок-близняток у бухгалтерському коледжі. Показавши гостям на екрані комп'ютера зображення дружини і дочок — Марилі і Касі, Марек виставив пляшку горілки, кілька банок єгипетського пива, підсмажив на великій пательні німецьку ковбасу.
Гайдук нічого не сказав братові про «Ланкастер», хоча Марек чув щось про страшну катастрофу невідомого літака, який начебто перевозив золото для Чорної Орди, а розповів, що останній рік працював у Дрездені, в американо-німецькій фірмі, яка виробляла електроніку, їхав до Києва, але автобус був пограбований, довелося добиратися автостопом. Божена, українка-заробітчанка з Німеччини, їхала з Гайдуком в одному автобусі, поверталася до Києва на лікування після аварії на виробництві. їм конче треба змінити одяг, купити зброю і документи, а головне — поспати.
