Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Ба, але говорити ся мало се не на адресу похилого, безоружного, безпомічного раба, а війську, що з зброєю в руках чекало відповіди правительства, рівне силами війську, яке могла виставити корона польська, а що до прикмет і чеснот своїх під небеса вихвалюване польськими очевидцями та великодушне ставленє польськими шляхтичами на рівнї з польською шляхтою.
Як можна було думати, що військо се дасть себе здесяткувати, загнати в панську кормигу, пошити в дурнї, заперечивши все те, що було йому обіцяне?
В королївських інструкціях, писаних два тижнї по хотинській війнї, лежала вже in optima forma проклямація оружного конфлїкту з козачиною, оружного приборкання спасителів польської річи посполитої, і тільки завдяки ріжним спеціальним обставинам до сього оружного конфлїкту прийшло не зараз, а чотири роки пізнїйше.
Примітки
1) Сучасний біограф кор. Володислава Вассенберґ, оповідаючи наведений вище епізод, як Турки били ся з малим козацьким віддїлом (вище с. 469), пише: Macte beatissimos meo iudicio viros et Lacedemoniorum gloriam longe superantes. Illi quippe trecenti, et ad Thermopylas; hi nonnisi sexaginta numero et in aperto campo раrеm Xerxis exercitus multitudinem fatigavere (Gestorum Vladislai c. 100).
2) Latopisiec c. 5.
3) Жерела VIII ч. 152, иньший варіант сих петицій у Третяка дод. VII — часто буквально однаковий, місцями справляє помилки, або доповняє сей текст. Я комбінував обидва варіанти в своїм перекладї.
4) Інструкція ся (в Жерелах VIII ч. 153) в ріжних копіях має ріжні дати — в одній 18/X, в другій 28/X. Дата 18/X меньш правдоподібна, бо не легко припустити, щоб так скоро з тим упорали ся, коли тільки 11/X козацькій старшинї було подане до відомости уложеннє трактату і закінченнє кампанїї.
5) Справдї неврожай і біда була велика — пор. листи Збаразького с. 43.
КІНЕЦЬ ТУРЕЦКОЇ ГРОЗИ І РОЗЧАРОВАННЄ ПРАВОСЛАВНИХ: ВІДКЛАДАННЯ КОМІСІЇ, ВІДПОВІДЬ В РЕЛЇҐІЙНИХ СПРАВАХ, КОЗАЦЬКА ДЕПУТАЦІЯ 1621 Р., ПЛЯН КОЗАЦЬКОГО ПОХОДУ В ЛИВОНЇЮ, СМЕРТЬ САГАЙДАЧНОГО, ЖАЛЇ НА УКРАЇНЇ, ТРІВОГА В ПОЛЬСЬКИХ КРУГАХ, ВИСЛАННЄ КОМІСІЇ І ВИБІР О. ГОЛУБА, КОМІСАРСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ З КОЗАЧИНОЮ, НЕПОКІРНІСТЬ КОЗАЧИНИ, ПОХОДИ НА МОРЕ, КОМІСАРСЬКІ ПОСТАНОВИ 1622 Р.
Не можна сказати, щоб король не міркував собі зовсїм, що робить він, відповідаючи такою різкою відмовою на домагання хотинських героїв. Інструкція кінчила ся таким характеристичним порученнєм:
Комісари мають переказати запорозькому війську відповіди короля і своїми намовами та обіцянками ласки королївської впливати на нього, аби волї королївській було послушним. Для сього ж мають вони потайки вести зносини з Сагайдачним і військовою старшиною та обіцяти їм від короля осібні дарунки. Пункти комісії (що до потвердження ухвал 1619 р.) нехай зіставлять в секретї, аби перед часом не прийшли до відомости козаків.
Отже спекульовано на рабську лояльність старшини, на силу подкупу, деморалїзації. Та ледви чи сї рахунки оправдали б себе...
Добрі духи відвели поки що грозу крівавої усобицї, яка могла б виникнути, коли б королївські комісари задумали сповнити дану їм інструкцію (відновленнє постанов 1619 р.), бо кинули під ноги королївським плянам кілька звичайних, але все необорних для польської полїтики перешкод. Не можна було сповнити першого пункту королївської інструкції — виплатити козакам признану платню, і потім зажадати від них, щоб розійшли ся, і взагалї поступити з ними по всїй строгости королївських бажань. По друге — для того щоб приступити до другої части проґрами — поновити і в житє перевести комісарські постанови 1619 р., треба було відповідних воєнних сил, щоб брязкотом польської зброї підтримати впливи льояльної старшини. І на тодїшнї козацькі сили треба було сили великої, а тим часом Хотинська війна, як Пан-Біг Польщі приказав, закінчила ся, розумієть ся, жовнїрською конфедерацією. Тому не то що великого, а й нїякого війська на козаків не можна було зараз стягнути.
Тому переведеннє комісарських ухвал 1619 р. прийшло ся відложити. Комісія не відбувала ся. Не заплативши грошей козакам, не можна було ставити до них нїяких серіозних жадань.
Одначе на домагання козачини мусїла бути дана відповідь в дусї королївських інструкцій, неприхильна. Спеціально що до справи релїґійної знаємо, що дана була справдї відповідь в дусї тої інструкції — мов би справа йшла тільки про свободу релїґійну спеціально для козаків 1). І сї ухильчиві, мало надїйні відповіди правительства тепер, коли настав час реалїзації обіцянок, давали зрозуміти неприязний правительственний курс і мусїли глубоко вразити козачину. За кров, за рани, за голод і смерть знову єзуітське полїтикованнє, холодне non possumus. Маси мусїли бути обурені, статочні елєменти збентежені таким грубим нетактом, що ставив в неможливе становище і їх і полїтику льояльности. Як можна було заохочувати до повздержности, до льояльности супроти правительства, яке не спішило платити навіть того марного гроша за службу і відмовляла козачинї у всїх її бажаннях? Спеціально Сагайдачний, і без того півживий від турецької рани, від понесених трудів і трівог, мусїв бути глубоко ображений в своїх найсвятїйших почутях, в найдорогших надїях.
На том пляцу тотъ нашъ гетманъ пострЂленый
Пріихалъ до Кієва на полы умерлый,
Где розмаитыхъ лЂкарствъ долгій часъ заживалъ,
На докторы отъ кроля самого коштъ мЂвалъ 2).
Сї знаки королївської прихильности до його особи не могли потїшити Сагайдачного, коли він бачив таку компромітацію своєї полїтики, коли король вирікав ся всїх тих обіцянок, на підставі яких військо пійшло в останню війну, запевнене Сагайдачним, що його бажання королем прийняті.
Військо, одержавши королївську відповідь на свої петиції, вислало зимою нових послів. Досї маємо про нього тільки коротеньку згадку, з лютого 1622 р., коли се нове посольство їхало до Варшави. „Широко про заспокоєннє (релїґійної справи) і скасованнє унїї там писано, а коли б не були успокоєні, грозять конфедерацією, ще не чуваною; перше посольство відправлено з обіцянкою, що їх заспокоять, і на се в другім листї так написали: як король й. мил. хоче тільки нас (козаків) заспокоїти, то в такім разї вся Русь схоче мати спокій в вірі; вкінцї просили заслужених грошей, відповідно до обіцянки королевича”. Так оповідає зміст сеї нової петиції наш припадковий кореспондент 3). Разом з тим митр. Йов розіслав свій окружник до всїх православних, щоб тримали ся своєї православної єрархії, були їй помічні, а унїатів не признавали і свої духовні потреби, як не могли на місцї, то в Київі задоволяли, у своїх владиків, що пробували в сїй неприступній для польських впливів твердинї 4).
Козацьке військо тим часом, іґноруючи королївський наказ не затримувати ся на волости, розташувало ся на зиму на волости, в воєводстві Київськім головно. Правительство, не сповнивши своєї обіцянки — виплати грошей, мусїло через пальцї на се дивити ся, і не вводило туди жовнїрів, щоб не дїйшло до крівавих конфлїктів. Але й козачина, здаєть ся, вела себе по можности здержливо — не тільки уступаючи впливам статочнїйших, але і у власних інтересах — щоб не дати правительству приводу відмовити в заслужених грошах і в усїх иньших обіцянках. І хоч шляхта київська пищала й скаржила ся перед королем на козацькі „тяжкости” (так як волинська на жовнїрів, що там роскватирували ся, теж не заплачені), і король мусїв заспокоювати її всїляко, але військо козацьке з великим притиском підносило потім, що воно, вертаючи ся з війни, „нїяких припасів не домагало ся, і одержавши умовлену заплату росходило ся до дому”, і король не мав сміливости заперечити тої козацької чемности 5).
Козацька депутація мала авдієнцію у короля 21/II н. с. 6). Змісту королївської відповіди не знаємо. Король, очевидно, в справі виплати мусїв повторити те, що вже перед тим росписував на потїху всїх інтересованих: що гроші лежать „відраховані” у Львові; що його дворянин Обалковский от-от поїде з ними до козаків, а королївські комісари, виїхавши разом з ним, при виплатї полагодять иньші справи козацькі 7). І по за тим — правдоподібно нові повторення, відкликування до сойму, і т. п.
