Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Ви наказали їм це робити? — спитав фараон начальника.
— Ні, вони кинулися самі.
— Стримуйте їх, не дуже суворо, але стримуйте… — сказав Рамзес — Через кілька днів вони зможуть робити, що їм заманеться. Але зараз нехай ще не виступають надто одверто…
Рамзес XIII, як полководець і переможець у битві під Содовими озерами, добре знав, що коли юрба кинеться на штурм, то її вже ніщо не стримає: або вона мусить розбити, або сама бути розбитою. Коли храми не оборонятимуться, Народ їх здолає, але Якщо вони схочуть захищатися?
Тоді народ розбіжиться, і треба в те місце посилати війська, яких, правда, було чимало, але не стільки, скільки було потрібно за підрахунками фараона.
До того ж Гірам ще не повернувся з Пі-Баста з листами, які викривали зраду Гергора й Мефреса. І, що найважливіше, прихильні до фараона жерці мали допомогти війську лише двадцять третього паофі. Яким же чином попередити їх у стількох розкиданих по всій країні храмах?Ічи сама обережність не підказувала уникати стосунків з жерцями, чим можна було виказати їх?
Через те Рамзес XIII не бажав передчасного нападу народної маси на храми.
Тим часом, всупереч волі фараона, збурення розросталося. Біля храму Ісіди було вбито кількох побожних прочан, які чи то пророкували Єгиптові нещастя, чи якимсь чудотворним способом зцілилися. Біля храму Пта простий люд кинувся на процесію, побив жерців і розтрощив святий човен, у якому несли статую бога. Майже водночас надійшли повідомлення з міст Сохема й Ану, що бунтівники намагалися увірватись до храму, а в Херау вони навіть вдерлися в храм і осквернили святилище.
Надвечір до палацу його святості, правда, майже крадькома, прийшла депутація жерців. Поважні пророки з плачем упали фараонові до ніг, благаючи, щоб він оборонив богів і храми.
Цей несподіваний випадок сповнив серце Рамзеса великою радістю, а ще більшою гордістю. Він наказав їм устати й милостиво відповів, що його полки завжди готові боронити храми, аби лише їх туди пустили.
— Я не маю сумніву, — сказав він, — що самі бунтівники відступлять, побачивши житла богів, оточені військом.
Жерці вагалися.
— Тобі, святий володарю, відомо, — відповів найстарший з них, — що військо не може входити навіть за мури храмів. Отже, ми мусимо запитати думку верховних жерців.
— Звичайно, порадьтеся, — відповів повелитель. — Але я не вмію робити чудес і з подвір’я свого палацу не зможу оборонити храми.
Засмучені делегати пішли від фараона, який відразу після цього скликав таємну раду довірених людей. Він був переконаний, що жерці скоряться його волі, і йому й на думку не спало, що ця делегація — хитра вигадка Гергора, аби ввести його в оману.
Коли в царському палаці зібралися цивільні й військові сановники, Рамзес, сповнений гордості, сказав їм:
— Я хотів лише двадцять третього зайняти мемфіські храми… Але вважаю, що це треба зробити завтра…
— Наші війська ще не зібралися… — озвався Тутмос.
— І в нас немає листів Гергора до Ассірії, — додав головний писар.
— Це байдуже! — відповів фараон. — Нехай народ уже завтра довідається, що Гергор і Мефрес зрадники, а номархам і жерцям ми виставимо докази через два дні, коли Гірам повернеться з Пі-Баста.
— Твій новий наказ, володарю, дуже змінює попередній план, — озвався Тутмос. — Завтра, ми не займемо Лабіринту. А якщо храми в Мемфісі почнуть чинити опір, то в нас немає навіть таранів, щоб порозбивати брами…
— Тутмосе, — відповів фараон, — я міг би й не роз’яснювати своїх наказів. Але я хочу переконати вас, що моє серце глибше оцінює перебіг подій. Якщо народ уже сьогодні нападає на храми, то завтра він захоче ввірватися до них. Коли ми його не підтримаємо, то він буде відкинутий, і вже через три дні люд втратить бажання до рішучих дій. А жерці вже сьогодні висилають делегацію, отже, вони почувають своє безсилля. Тим часом за кілька днів може збільшитись кількість їхніх прихильників між простолюдом. Запал і страх — мов вино в глеку: скільки його виливається, настільки його стає менше, і лише той зможе напитися, хто вчасно підставить свій келих. Отже, якщо народ уже сьогодні готовий до нападу, а вороги перелякані, скористаймося з цього, бо щастя, скажу я вам, через кілька днів може відступитись, а то й обернутись проти нас…
— І харчі кінчаються, — озвався скарбник. — Через три дні народ уже мусить повертатися до роботи, бо в нас не буде чим годувати його даром…
— От бачиш! — сказав фараон Тутмосові. — Я сам наказав начальникові поліції, щоб він стримував народ. Та коли його не можна вгамувати, треба скористатися із заворушення. Досвідчений мореплавець не бореться з течією чи вітром, а дозволяє їм нести корабель у визначеному ним напрямі.
В цей час до зали зайшов гонець з донесенням, що народ нападає на чужоземців. Б’ють греків, сірійців і насамперед фінікійців… Багато крамниць пограбовано і кілька чоловік убито.
— От вам і доказ, — вигукнув обурений фараон, — що юрбу не треба звертати з дороги, яку вона обрала!.. Завтра військо нехай буде поблизу храмів. І нехай негайно захоплюють храми, коли народ почне ломитися в них або… відступати під натиском жерців… Це правда, що виноград треба зривати в місяці паофі, але чи є садівник, який, побачивши ягоди достиглі на місяць раніше, залишив би їх на лозах? Повторюю: я хотів затримати рух народу до закінчення приготувань. Та якщо відкладати цього не можна, то користуймося попутним вітром і розгортаймо вітрила!.. Завтра Гергора й Мефреса треба заарештувати й привести до палацу. А з Лабіринтом упораємось за кілька днів.
Члени ради визнали, що наказ фараона правильний, і розійшлися, дивуючись його рішучості та мудрості. Навіть воєначальники заявили, що краще скористатися з назрілих обставин, аніж збирати сили на той час, коли нагода вже мине.
Була вже ніч. З Мемфіса прибув другий посланець з донесенням, що поліції пощастило оборонити чужоземців. Але народ розлютований, і невідомо, до чого дійде завтра.
Тепер посланець прибував за посланцем. Одні приносили вісті, що великі маси селян, озброєних сокирами й палицями, звідусіль сунуть до Мемфіса. З провінції доносили, що народ в околицях Пеме, Сохема і Ону втікає в поля, вигукуючи, що завтра буде кінець світу. Привіз посланець листа від Гірама, який сповіщав, що незабаром прибуде. Другий посланець повідомив, що жрецькі полки потай пробираються до Мемфіса, а з Верхнього Єгипту насуваються великі юрби людей та військо, вороже настроєне проти фінікійців і навіть проти його святості.
«Поки вони підійдуть, — думав фараон, — я вже матиму в руках верховних жерців і навіть полки Нітагера… Вони спізнились на кілька днів…»
Нарешті, доносили, що там і там по дорогах воїни половили багато переодягнутих жерців, які намагалися пробратись до палацу його святості, напевно, з недобрими намірами.
— Нехай їх приведуть до мене, — відповів, сміючись, фараон. — Я хочу бачити тих, що насмілилися йти проти мене із
лихими намірами!
Десь опівночі найясніша цариця Нікотріс зажадала зустрічі
з його святістю.
Цариця була бліда й тремтіла від жаху. Вона наказала офіцерам вийти з царської кімнати і, зоставшись наодинці з фараоном, мовила з плачем:
— Сину мій, мушу тобі оповістити лихі віщування…
— Я волів би, царице, мати докладні відомості про. сили й наміри моїх ворогів.
— Сьогодні ввечері статуя божественної Ісіди в моїй молільні одвернулася лицем до стіни, а вода в святій криниці почервоніла, як кров…
— Це засвідчує, — відповів фараон, — що в моєму палаці є зрадники. Однак вони не дуже небезпечні, якщо можуть лише бруднити воду та одвертати статуї.
— Всі наші слуги, — вела далі цариця, — весь народ переконані, що коли твої війська вступлять до храмів, то на Єгипет впаде велике нещастя…
— Більшим нещастям, — відповів фараон, — є зухвалість жерців. Мій вічно живий батько необачно впустив їх до палацу, й сьогодні вони вважають, що стали його господарями… Але, о боги, ким вони хочуть зробити мене, ці всевладні жерці?.. Невже я повинен відмовитися від моїх царських прав?..
