Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен (книга бесплатный формат .txt) 📗

— Він щось із нею знайшов, — зауважила Сюзанна. — Я рада за нього.

Едді кивнув.

— Як ти почуваєшся?

Вона всміхнулася.

— Добре. — І то була щира правда. — А ти, золотце?

— Мені бракуватиме справжнього ліжка й даху над головою, а ще кортить швидше покінчити з цим усім. Поза тим, мені теж добре.

— Якщо все піде не так, як слід, про житло турбуватися не доведеться.

— Це точно, — кивнув Едді, — але я думаю, що все буде гаразд. А ти?

Щойно вона хотіла відповісти, як на будинок налетів вітер. Він струсонув стіни й засвистів під дахом. Семінон бажає доброго дня, подумав Едді.

— Не подобається мені цей вітер, — сказала Сюзанна. — Він непередбачуваний.

Едді розтулив рота.

— Якщо ти зараз скажеш хоч слово про ка, я стукну тебе по носі.

Едді стулив рота й показав, що застібає його на «блискавку». Але Сюзанна все одно торкнулася його носа кісточками пальців, ніжно, як пір'їнкою.

— У нас чудові шанси перемогти, — мовила вона. — Надто довго їм усе сходило з рук, вони розжиріли і втратили пильність. Як Блейн.

— Ага. Як Блейн.

Поклавши руку йому на стегно, вона повернула Едді до себе.

— Але все може піти не так, як слід. Тому я хочу сказати тобі дещо, поки ми наодинці. Едді, я хочу сказати, що дуже сильно тебе люблю. — Вона говорила просто і спокійно, без драматизму.

— Я знаю, що любиш, — сказав він. — Не знаю тільки, за що.

— Бо з тобою я почуваюся цілісною, — зізналася вона. — Молодшою я не могла визначитися, що таке кохання, вагалася: чи то велика чарівна таємниця, чи то вигадка голлівудських продюсерів, які вирішили збільшити продаж квитків у часи Великої депресії, коли всі вже понагрібали вдосталь тарілок. [59]

Едді розсміявся.

— А тепер я думаю, що ми всі народжуємося на світ з діркою в серці й шукаємо людину, яка допомогла б нам її заповнити. Ти… Едді, ти даєш мені повноту життя. — Взявши за руку, вона повела його до ліжка. — А тепер хочу, щоб ти наповнив мене в інший спосіб.

— Сьюз, ти впевнена, що це безпечно?

— Я не знаю. Але байдуже.

Вони кохалися повільно, тільки під кінець пришвидшивши темп. Вона тихо скрикнула йому в плече, а за мить до власного оргазму Едді подумав: «Я втрачу її, якщо не буду обережним. Не знаю, звідки… але я це знаю. Вона просто зникне».

— Я теж тебе люблю, — сказав він, коли вони вже лежали поряд.

— Так. — Вона взяла його за руку. — Я знаю. І я рада.

— Так добре, коли ти можеш когось потішити. Раніше я цього не знав.

— Нічого, — сказала Сюзанна і поцілувала його в кутик рота. — Ти швидко вчишся.

У Розиній маленькій вітальні стояло крісло-гойдалка. У ньому сидів голий стрілець, тримаючи в руці глиняне блюдце. Він курив і дивився на схід сонця, сумніваючись, що доведеться побачити його знову з цього вікна.

Зі спальні вийшла Роза, теж гола. Вона стала в дверях і дивилася на нього.

— Як твої кістки, скажи, прошу?

Роланд кивнув.

— Твоя олія просто дивовижна.

— Але діє недовго.

— Так, — сказав Роланд. — Та є інший світ, світ моїх друзів. Може, там знайдуться ліки від моєї недуги. Відчуваю, що скоро доведеться нам туди вирушити.

— Там теж буде бій?

— Думаю, так.

— В будь-якому разі, сюди ти більше не повернешся?

Роланд подивився на неї.

— Ні.

— Роланде, ти втомився?

— Смертельно, — зізнався він.

— Тоді повернися в ліжко ненадовго.

Він розчавив недопалок і підвівся. Всміхнувся. Усміх зробив його молодшим.

— Кажу спасибі.

— Ти хороший чоловік, Роланде з Ґілеаду.

Він замислився, потім повільно похитав головою.

— Все життя в мене були найспритніші руки. Але в тому, щоб бути хорошим, я завжди трохи гальмував.

Вона простягла йому руку.

— Ходи до мене, Роланде. Кама-комала.

І він пішов до неї.

Одразу після опівдня Роланд, Едді, Джейк і панотець Каллаген виїхали на Східний шлях, який на цьому відрізку пролягав на північ уздовж звивистого берега Девар-Тете Вайє. Ззаду до сідел були прив'язані спальники, в яких угадувалися обриси лопат. Через вагітність Сюзанну звільнили від цього обов'язку. Вона пішла в Павільйон, до Сестер Орізи, де зводили великий намет і на повну йшли приготування до грандіозної вечері. Коли чоловіки від'їжджали, до Кальї Брин Стерджис, неначе на ярмарок, уже почав стікатися люд. Але ніхто не кричав, не горлав, не запускав тріскучих феєрверків, на зеленому моріжку перед Павільйоном не ставили атракціонів. Ні Енді, ні Бена Слайтмена не було видно. На щастя.

— А Тіан? — спитав Роланд у Едді, порушивши важку мовчанку, що запала між ними.

— Ми з ним зустрінемося біля клебанії. О п'ятій.

— Добре, — кивнув Роланд. — Як до четвертої не впораємося, можеш повертатися назад.

— Якщо хочеш, я поїду з тобою, — запропонував Каллаген. Китайці вірили, що, врятувавши людині життя, ти довіку нестимеш за неї відповідальність. Каллаген ніколи над цим особливо не замислювався, але, відтягнувши Едді від краю прірви, зрозумів, що в цьому повір'ї таки щось є.

— Тобі краще залишитися з нами, — сказав Роланд. — Едді впорається сам. Для тебе я маю інше завдання. Крім копання, звісно.

— Невже? І що ж то за завдання? — поцікавився Каллаген.

Роланд показав на стовпи куряви, що вихрили віддалік на дорозі.

— Помолися, щоб цей клятий вітер ущух. І що швидше, то краще. Бажано до завтрашнього ранку.

— Ти турбуєшся через канаву? — спитав Джейк.

— З канавою нічого не станеться, — відказав Роланд. — Я непокоюся через Сестер Орізи. Метати тарілку — непросте діло навіть за безвітряної погоди. А якщо до приходу Вовків здійметься буря, то ймовірність того, що все піде не так… — Він махнув рукою в бік виднокраю, де танцювала курява, приправивши свій жест суто кальїнським фаталізмом. — Дела. Величезна.

Проте Каллаген усміхнувся.

— Я залюбки помолюся, — сказав він. — Але, замість нервуватися, краще погляньте на схід. Погляньте, прошу.

Вони повернулися в сідлах. До рисових полів спускалися кукурудзяні. Врожай уже зібрали, й ряди сухих стовбурів без качанів навіювали думку про крокуючі скелети. За рисовими полями текла ріка. А за рікою кінчалося пограниччя. Саме там зараз біснувалися ще більші стовпи куряви, заввишки сорок футів. Вони рухалися рвучкими поштовхами, часом зіштовхувалися між собою. Порівняно з ними ті, на які показував Роланд, здавалися пустотливими дітлахами.

— Семінон часом доходить до Вайє й повертає назад, — пояснив Каллаген. — Старі люди кажуть, лорд Семінон просить леді Орізу пропустити його, коли підступає до води, а вона не дозволяє через ревнощі. Розумієте…

— Семінон одружився з її сестрою, — перебив Джейк. — А Леді Різа сама хотіла його на собі оженити. Тому досі сердиться.

— Звідки ти все це знаєш? — здивувався Каллаген.

— Бенні розповідав, — сказав Джейк і замовк. Думати про їхні з Бенні довгі розмови (інколи на сіннику, інколи — в ліниві пообіддя на березі річки) й переповідання легенд зі своїх світів було сумно й боляче.

Каллаген кивнув.

— Люди так говорять. Звісно, я думаю, що то якесь природне явище — тут холодне повітря, там тепле повітря підіймається від води. Хай що воно таке, все свідчить про те, що вітер повернеться туди, звідки прийшов.

Неначе висловлюючи незгоду, вихор жбурнув йому в обличчя піску, і Каллаген розсміявся.

— Я майже впевнений, що завтра, до перших променів світла, все вщухне. Але…

— «Майже» — це не гарантія, отче.

— Я лише хотів сказати, Роланде, що розумію ризик і радо помолюся Всевишньому.

— Дякую. — Стрілець повернувся до Едді й показав указівним і середнім пальцем лівої руки собі на обличчя. — Очі, гаразд?

— Очі, — кивнув Едді. — І пароль. Якщо це не дев'ятнадцять, то дев'яносто дев'ять.

— Ти не знаєш цього напевне.