Вовки Кальї. Темна вежа V - Кінг Стівен (книга бесплатный формат .txt) 📗

— Знаю, — сказав Едді.

— І все одно… будь обережний.

— Добре.

За кілька хвилин вони під'їхали до місця, де праворуч до сухих річищ звивалася кам'яниста стежка, що бігла в бік «Глорії» й першої та другої шахт «Червоний птах». Фолькен думали, що вози залишать тут, і мали рацію. Також вони припускали, що діти та їхні доглядачі піднімуться стежкою до котроїсь із копалень. Тут уже вони помилялися.

Невдовзі троє чоловіків заходилися копати на західному боці дороги канаву. Четвертий стояв на чатах, іноді міняючись із копачами. Але ніхто так і не з'явився. Фолькен, що жили в цих краях, так далеко від Кальї, вже були в містечку, тож робота просувалася доволі швидко. О четвертій Едді залишив друзів завершувати розпочате й поїхав на зустріч із Тіаном Джефордсом. На стегні в нього гойдався Роландів револьвер.

Тіан узяв з собою арбалет. Та коли Едді наказав залишити його на панотцевому ґанку, фермер подивився на нього нещасним і недовірливим поглядом.

— Він не здивується, коли побачить у мене «пушку». А от ця штука викличе в нього питання, — пояснив Едді. То був початок, справжній початок їхнього протистояння. І щойно він настав, Едді відчув дивовижний спокій. Його серце билося рівно і повільно. Зір прояснився: він бачив кожну тінь кожної травинки на моріжку перед клебанією. — Я чув, він дуже сильний. А коли потрібно, ще й спритний. Я розберуся з ним сам.

— Тоді нащо тобі я?

«Бо навіть розумний робот нічого не запідозрить, якщо поряд зі мною буде такий сільський ґевал, як ти» — такою була справжня відповідь, але озвучувати її було б не надто дипломатично з боку Едді.

— Про всяк випадок, — сказав Едді. — Ходімо.

Вони пройшлися до вбиральні. За останні кілька тижнів Едді часто нею користувався, і щоразу — з величезним задоволенням. Там були жмути м'яких трав для підтирання, і не доводилося зайвий раз турбуватися через отруйний плющ. Але тільки зараз він добре роздивився туалет зовні. То була дерев'яна споруда, висока і міцна, але за бажання Енді розтрощив би її вмить. Якщо вони дозволять йому це зробити.

На ґанок свого будиночка, затуляючи очі рукою від сонця, вийшла Роза.

— Як справи, Едді?

— Поки що добре, Розі. Але краще повертайся в дім. Тут буде колотнеча.

— Правду кажеш? У мене є стосик тарілок…

— Не думаю, що тарілки тут допоможуть, — сказав Едді. —Хоча можеш постояти поряд, я не проти.

Вона кивнула і зайшла в будинок. Чоловіки повсідалися коло відчинених дверей з новою клямкою. Тіан спробував зліпити цигарку, але спершу вона ніяк не хотіла слухатися його дрижачих пальців, і довелося скручувати знову.

— Не вмію я такого, — зізнався він, і Едді зрозумів, що йдеться йому геть не про тонке мистецтво створення самокруток.

— Це нормально.

Тіан зиркнув на нього з надією.

— Ти справді так кажеш?

— Кажу, і най буде так.

Рівно о шостій годині («Мабуть, у сучого сина внутрішній годинник показує час із точністю до мільйонної долі секунди», — подумав Едді) з-за рогу клебанії вигулькнув Енді. Його довга й схожа на павука тінь пливла перед ним на траві. Він помітив двох чоловіків. Сині очі спалахнули. Він привітно здійняв руку. Призахідне сонце осяяло її й обагрило барвою крові. Едді підняв руку у відповідь і, всміхаючись, підвівся, думаючи про те, чи всі розумні машини з тих, що досі працювали в цьому зачучверілому світі, повстали проти своїх господарів. І чому так сталося.

— Не смикайся, говоритиму я, — наказав Едді Тіанові крізь зуби.

— Добре.

— Едді! — вигукнув Енді. — Тіан Джефордс! Як я радий вас обох бачити! І зброю проти Вовків! Де вона?!

— Лежить штабелями у сральнику, — сказав Едді. — Коли повитягаємо, підженемо віз. Але зброя важка… а тут нема де розвернутися…

Він відступив убік. Енді підійшов ближче. Його очі блимали, але вже не від сміху. Вони горіли так яскраво, що Едді замружився — дивитися на них було так само нестерпно, як на електричні лампочки.

— Я повиношу її, — сказав Енді. — Як приємно допомагати! Скільки разів я шкодував про те, що моє програмування не дозволяє…

Він уже стояв у дверях вбиральні, трохи зігнувши стегна, щоб пірнути металевою головою під надвірок. Едді витяг Роландів револьвер. Руків'я з сандаловою оздобою, як завжди, приємно пестило долоню.

— Даруй, Едді з Нью-Йорка, але я не бачу тут зброї.

— Авжеж, — погодився Едді. — Я теж. Усе, що я бачу, — це мерзенний зрадник, який розучує з дітьми пісеньки, а тоді віддає їх на…

Енді розвернувся блискавично швидко. Гудіння серводвигунів у шиї робота здалося Едді дуже гучним. Відстань між ними становила менше трьох футів — то була віддаль прямого пострілу.

— На тобі, сталевий виродку, — сказав Едді й вистрілив двічі. Вечірньою тишею прокотилися оглушливі відлуння. Очі Енді вибухнули й згасли. Поряд скрикнув Тіан.

— НІ! — закричав Енді. Його голос, пропущений через підсилювач, став такий гучний, що порівняно з ним револьверні постріли видалися невинним звуком, з яким корок вилітає з пляшки. — НІ, МОЇ ОЧІ, Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, О НІ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, МОЇ ОЧІ, МОЇ ОЧІ…

Тонка сталева рука злетіла до розтрощених очниць, де хаотично стрибали тепер сині іскри. Енді випростав ноги й пробив головою надвірок. В усі боки полетіли тріски.

— НІ, НІ, НІ, Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, ЩО ВИ ЗРОБИЛИ ЗІ МНОЮ, ЗАСІДКА, АТАКА, Я СЛІПИЙ, КОД СІМ, КОД СІМ, КОД СІМ!

— Тіане, допоможи його заштовхнути! — прокричав Едді, вкидаючи пістолет у кобуру. Але Тіан застиг і тільки німо витріщався на робота (чия голова вже зникла в дверях). Едді не мав часу чекати. Він рвонув уперед і щосили вперся долонями в табличку на грудях робота, де було вказано ім'я, функцію й серійний номер Енді. Робот був навдивовижу важкий (першою Едді спала думка про те, що з таким самим успіхом він міг би штовхати багаторівневу автостоянку), але разом з тим сліпий, розгублений і дезорієнтований. Він заточився назад, і зненацька гучна мова урвалася, а натомість завила така страшна сирена, що Едді перелякався, як би від цього звуку не луснули барабанні перетинки. Він ухопився за двері й захряснув їх. Угорі зяяла величезна діра, але двері, брязнувши, зачинилися, й Едді замкнув їх на нову клямку, надійну, завтовшки з його зап'ясток.

Усередині стогнала й завивала сирена.

З тарілками в руках і широко розплющеними очима прибігла Розаліта.

— Що там таке? Що, в ім'я Бога й Людини-Ісуса, тут відбувається?

Не встиг Едді відповісти, як вбиральню аж до самого фундаменту струсонуло від страхітливого удару. Вона вся перехнябилася вправо, знизу показався край дірки, вирізаної в дошках.

— Там Енді, — пояснив Едді. — Здається, він щойно прочитав свій гороскоп, і йому не дуже спо…

— ВИРОДКИ! — Цей голос був геть не схожий на звиклого Енді: підлесливого, самовдоволеного, оманливо послужливого. — МЕРЗЕННІ ГАДИ! Я ВАС УБ'Ю! Я СЛІПИЙ, О, Я СЛІПИЙ, КОД СІМ! КОД СІМ! — Слова обірвалися, й знову ввімкнулася сирена. Роза кинула тарілки на землю й затулила вуха руками.

Стіну вбиральні знову потряс удар, і цього разу дві міцних дошки випнулися назовні. Від наступного удару вони зламалися. Крізь отвір показалася рука Енді, червона у вечірньому світлі. Чотири пальці на ній конвульсивно стискалися й розтискалися. Віддалік Едді чув шалений гавкіт псів.

— Едді, він вибереться! — закричав Тіан, хапаючи Едді за плече. — Вибереться!

Едді скинув його руку з плеча і приступив до дверей. Стіна вбиральні знову хряснула від удару. Назовні посипалися уламки дощок. Тепер ними була всипана вся земля біля туалету. Але перекричати сирену Едді б не зміг, вона була надто гучною. Він чекав. І виття обірвалося ще до наступного удару.

— ВИРОДКИ! — закричав робот. — Я ВАС УБ'Ю! ДИРЕКТИВА ДВАДЦЯТЬ, КОД СІМ! Я СЛІПИЙ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, ВИ, БОЯГУЗЛИВІ…

— Енді, роботе-вістовий! — прогорлав Едді. Раніше він записав серійний номер Енді на одному з дорогоцінних клаптів паперу, які мав у своєму розпорядженні Каллаген, недогризком олівця, теж позиченим у священика, тож тепер зачитав його голосно. — DNF-44821-V-63! Пароль!