Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Але чому ж зараз ти повинна мучити мене ейджілом?
— А щоб навчити тебе. — Денна розсміялася. — Щоб ти засвоїв, що я можу зробити все, що мені заманеться, і не в твоїй владі зупинити мене. Ти повинен усвідомити власну безпорадність і зрозуміти, що насолоджуєшся відсутністю болю тільки тому, що я цього бажаю. Я!.. Не ти. — Усмішка зникла з лиця Денни. Вона підійшла до столу і повернулася з наручниками, з'єднаними ланцюгом. — А тепер нам треба вирішити ще одну проблему. Ти постійно падаєш. Мене це дратує. Але нічого страшного, з цим ми зараз розберемося. Одягни-но це.
Денна жбурнула йому наручники. Намагаючись не втрачати самовладання, Річард застебнув на тремтячих зап'ястях металеві браслети. Денна підтягла стілець під сволок і змусила Річарда стати поруч. Видершись на стілець, вона спробувала закинути ланцюг на залізний гак.
— Піднімись, а то я не дістаю. — Річард покірно підвівся на шкарпетки. Нарешті Денні вдалося закинути ланцюг. — Ну от, — посміхнулася вона. — Більше ми падати не будемо.
Річарда вкотре охопив льодяниий жах. Він безпорадно висів на ланцюзі, відчуваючи, як впиваються в шкіру залізні браслети. Він і раніше усвідомлював, що не в змозі перешкодити їй, але тепер стало ще гірше.
Денна натягнула рукавички і кілька разів обійшла навколо Річарда, поплескуючи ейджилом по долоні. Очікування болю було болісніше, ніж сама біль.
Виступивши проти Рала, він чітко усвідомлював, на що йде. Він готовий був заплатити власним життям. Але до того, що відбувалося зараз, Річард готовий не був. Це нагадувало нескінченну агонію. Уже не життя, але ще не смерть. Його позбавили всього, навіть права відповісти ударом на удар. Він знав, що таке дотик ейджа до голого тіла. Денні зовсім не потрібно зайвий раз демонструвати це. У неї була інша мета: позбавити його гордості, почуття власної гідності. Зламати його.
Продовжуючи ходити колами. Денна тикала його ейджілом то в груди, то в спину. Кожен дотик був подібний удару кинджала, змушував його кричати від болю і корчитися на ланцюгу. А Денна ще й не почала по-справжньому. І це — тільки перший день навчання. Скільки таких днів його чекає? Річард подумки уявив собі всю свою гордість, гідність, все, що було йому дороге в житті. Уявив собі кімнату, куди не в змозі проникнути ніяке зло. Він помістив туди себе і замкнув двері на ключ. Ключ від його скарбниці не дістанеться нікому — ні Денні, ні Даркену Ралу. Ніхто, крім самого Річарда, не зможе відкрити ці двері. Він винесе все, що йому уготовано, скільки б це не тривало. Винесе, втративши на час почуття власної гідності. Зараз він повністю підкориться Денні. Але рано чи пізно він все одно відімкне потайні двері і знову стане собою. Неважливо, коли. Нехай навіть після смерті. А тепер він стане її рабом. Тепер. Але не назавжди. Коли-небудь цьому прийде кінець.
Денна притягнула його до себе і поцілувала. Так міцно, що рана на губі відкрилася і відгукнулася болем. Здавалося, чим сильніше його муки, тим більше насолоди доставляє Денні цей поцілунок. Коли вона нарешті відсторонилася від Річарда, в очах її світилось блаженство.
— Ну що, друже, приступимо?
— Пані Денна, не треба, — прошепотів він, — не роби цього, дуже тебе прошу.
— Саме це я і хотіла почути! — Її усмішка стала ширше.
Денна почала урок. Спочатку вона лише легенько водила ейджілом Річарду по шкірі. Дотик залишав смуги і синці. Варто було їй натиснути трохи сильніше, як з рани починала сочитися кров. Втім, Денна могла заподіювати настільки ж сильний біль, і не залишаючи на шкірі ніяких слідів. Річард мовчав, зціпивши зуби. Іноді вона заходила зі спини, вичікувала, доки Річард розслабиться, і раптово доторкалася до нього ейджілом. Коли Денні набридла ця розвага, вона змусила його закрити очі і почала водити ейджілом по його грудях.
Іноді Денні вдавалося обдурити його: він весь підбирався в очікуванні удару, а удару не було. Тоді вона вибухала радісним сміхом. Від одного, особливо болючого уколу, Річард мимоволі розкрив очі, чим дав їй привід скористатися рукавичкою. Денна змусила його благати про прощення. Наручники до крові врізалися в зап'ястя. Річард безпорадно висів в повітрі, не маючи можливості перенести вагу на ноги.
За весь цей час він лише раз не зумів утримати свій гнів. Це відбулося, коли Денна ткнула ейджілом йому пахву. Морд-Сіт з самовдоволеної усмішкою спостерігала, як Річард б'ється в судомах, намагаючись зосередитися на думці про її волосся. З'ясувавши, що від такого дотику він втрачає над собою контроль. Денна сфокусувала всю свою увагу на больовий точці, але Річард більше не повторював свою помилку. Оскільки сам він не давав приводу для виникнення магічною болю. Денна поспішила йому в цьому допомогти. Річард, як не намагався, нічого не міг вдіяти. Довелося благати Денну, щоб та позбавила його від болю. Іноді вона просто стояла перед Річардом, спокійно спостерігаючи, як той хрипить і задихається. Кілька разів вона обіймала його, притискаючись всім тілом, і дотик жорсткої царапаючої шкіри, з якої було зшито її вбрання, віддавалася в кожній рані і садині ниючим болем.
Річард втратив будь-яке уявлення про час. Він не знав, скільки триває ця катування. Йому почало здаватися, що на світі не залишилося нічого, крім болю. Біль жила в ньому, пронизуючи все його єство, знищуючи час, заповнюючи весь простір. Він пам'ятав тільки, що з якогось моменту був готовий зробити все, що скаже Денна, аби вона більше не мучила його. Він відвів погляд від ейджа. Від одного вигляду цього знаряддя у Річарда на очах виступали сльози. Денна говорила правду: вона не знала втоми, і їй ніколи не набридала ця робота. Здавалося, власні дії п'янять, розбурхують, підтримують і заворожують її. Єдиним її бажанням було заподіювати біль, змушуючи благати про пощаду. Річард готовий був невпинно принижуватися і благати Денну — аби доставити їй задоволення, але найчастіше він просто не міг говорити. Всі сили йшли на те, щоб просто дихати.
Залишивши всі спроби полегшити біль у зап'ястях, Річард безвольно обвис на ланцюгах. Йому здалося, що Денна ненадовго зупинилася, але все, що вона вже з ним зробила, заподіяло такі муки, що він не був впевнений ні в чому. Пот струмками котився з чола, затікав в очі і обпікав свіжі рани.
Як тільки до Річарда стала повертатися свідомість, Денна негайно підійшла до нього ззаду. Він підібрався, готуючись до продовження тортури, але Денна схопила його за волосся і рвонула назад.
— А тепер, любий, я збираюся показати тобі щось нове. Зараз ти знову переконаєшся в тому, яка в тебе милостива пані. — Денна з всіх сил потягнула його за волосся. Від болю у Річарда напружилися м'язи шиї. Денна приставила йому до горла ейдж. — Кинь чинити опір, а то я ніколи не приберу ейдж.
Річард ледь не захлинувся власною кров'ю. Він постарався розслабитися, надавши можливість Денні робити все, що та вважатиме за потрібне.
— Слухай мене уважно. Зараз я вкладу ейдж тобі у вухо. У праве вухо. — Від страху Річард закашлявся. Денна рвонула його за волосся, змусивши стримати кашель. — Це набагато болючіше. Але ти, друже, повинен робити все, як я скажу. — Вона майже впритул наблизила губи до його вуха і тепер шепотіла, як коханка. — Раніше, коли зі мною була сестра Морд-Сіт, ми обидві одночасно вкладали вихованцю у вуха два ейджі. Як він кричав! Ці звуки! Вони одурманювали мене. До сих пір мурашки по шкірі пробігають тільки від одного спогаду. Але жоден вихованець цього не витримував — всі вмирали. Нам жодного разу не вдалося одночасно вкласти вихованцю два ейдж у вуха і не вбити його. Скільки ми не пробували, так нічого і не вийшло. Радуйся, що твоя пані — я. Решта Морд-Сіт ще не залишили подібних спроб.
— Дякую, пані Денна. — Річард не розумів, за що тут дякувати, але йому зовсім не хотілося, щоб Денна зробила те, що збирається.
— Запам'ятай, — хрипко прошепотіла Денна, і в голосі її несподівано почулася ніжність. — Коли я вкладу тобі у вухо ейдж, ти не повинен ворушитися. Один рух, і ти назавжди залишишся калікою. Померти не помреш, навіть не сподівайся. Деякі від цього сліпнуть, в інших повністю віднімається одна сторона тіла. Є й такі, що не можуть потім ходити або говорити. Я ж хочу, щоб ти залишився цілісінький. Ті Морд-Сіт, які не настільки милостиві, як твоя пані, зазвичай пхають у вухо ейдж без попередження. Тепер розумієш, друже? Я зовсім не така жорстока і безсердечна, як ти, напевно, думаєш. І все ж багато хто, з ким я це проробляла, не могли стояти нерухомо. Я їх попереджала, а вони все одно смикалися і залишалися каліками.
