Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно полные версии txt) 📗
Брови Річарда поповзли вгору.
— У рабство!
— Чесне слово. Доакам. Ми повинні були на них працювати. Але доаки з деяких причин, що стосуються в основному Енн, стали нами незадоволені і вирішили продати нас людожерам.
У Річарда відвисла щелепа.
— Людожерам? — Зедд посміхнувся.
— На щастя, людожерами виявилися люди Тіни. Вони запропонували нас Чандалену.
Він мене, звичайно, впізнав, так що підіграв мені і викупив нас у доаків.
— А чому ви не могли втекти від доаків? — Запитала Келен. — Ти ж чарівник. А Енн — чаклунка. Зедд показав свої голі зап'ястя.
— Вони одягли нам магічні браслети. Ми були безпорадні. — Він подивився навколо. — Абсолютно безпорадні. Це було жахливо. Ми були безпомічними рабами і стогнали під ударами бичів.
— Звучить і справді на рідкість жахливо, — сказав Річард. — Але як же вам вдалося їх зняти? Зедд розвів руками.
— А нам і не вдалося. — Річард схопився за голову.
— Але їх же немає.
Зедд пошкріб підборіддя.
— Зараз немає. Це були магічні браслети. Мені — нам — вистачило розуму не намагатися використовувати магію. Нам було б тільки гірше. Залишалося тільки чекати, поки вони не втратять силу. Після того як ми відійшли далеко від племені доаків і спалили сувої, вони розплелися і впали.
— Так от на що ви розраховували?
— Ну звичайно! Енн кивнула.
— Вір Творцеві і слідуй його промислу. Зедд погрозив Річарду пальцем.
— Магія — небезпечна штука, Річард. Настане день, коли ти зрозумієш, що найскладніше для чарівника знати, коли не використовувати магію. Це був один з таких випадків. Ми були повинні знайти Скарб Джокопо. Поміркувавши, я зрозумів, що, враховуючи всі неприємності, без чарівництва ми вірніше доб'ємося успіху. — Він склав руки на грудях. — І я виявився правий.
Чандален виступив вперед.
— Багато солдатів прийшли звідти. — Він вказав на південний схід. — Вони хотіли взяти ті речі, які спалив Зедд. І поки Зедд і Енн палили їх, мої люди відганяли ворога. На заході була велика битва. Армія Ордена була розбита. Я вирушив туди, і людина по імені Райбах сказав, що хтось, кого звуть Натан, наказав йому почати цю битву.
Річард похитав головою.
— Все це дуже складно. — Зедд клацнув пальцями.
— Ах, ну, в загальному, коли-небудь ти зрозумієш, Річард. Чарівником бути нелегко. В один прекрасний день ти все ж вирішиш зайнятися чимось ще, замість того щоб сидіти зі своїм даром, поки я ризикую життям, і тоді ти зрозумієш.
Між іншим, чим ти займався, поки у світі відбувалися такі важливі події?
— Чим займався? — Келен посміхнулася, поклавши руку йому на плече, а Річард задумався, з чого почати. — Ну, одним словом, тепер я — Магістр Рал, і справа з кінцем.
Зедд хмикнув і сів. Енн теж опустилася на колишнє місце.
— Магістр Рал, ось як. — Він узяв з дерев'яного підноса смажений перець. Паперова робота — це жахливо. Річард почухав потилицю.
— Зедд, ти можеш пояснити мені дещо? Чому книги в анклаві Першого Чарівника складені хиткими стовпчиками?
— Це свого роду контроль. Я пам'ятаю, як вони складені, так що, якщо хтось торкнеться їх, я буду про це знати. — Горіхові очі Зедда широко відчинилися.
— Що? Прокляття, Річард, що ти там робив? Це небезпечне місце! І як взагалі ти туди увійшов? — Зедд показав на груди Річарда. — Амулет! Це звідти. Як ти туди увійшов? Прокляття, Річард! Де Меч Істини? Я довірив його тобі! Невже у тебе вистачило розуму комусь його віддати?
— Ну… З мечем не можна подорожувати в Сильфіді, тому мені довелося залишити його в анклаві Першого Чарівника. Там його ніхто не візьме.
— Сильфіда? Яка ще Сильфіда? Річард, ти — Шукач. Меч повинен бути при тобі, це твоя зброя. Ти не можеш залишати його валятися де небудь.
— Коли ти мені його дав, ти сказав, що меч всього лише інструмент і що істинна зброя — сам Шукач.
— Я говорив, але не думав, що ти слухаєш. — Зедд подивився на нього. — Сподіваюся, ти не поліз у книги? Ти ще занадто мало знаєш, щоб їх читати.
— Я взяв тільки одну. Tagenricht ostfuer Mosst Verlaschendreck nich Greschlechten.
— Це на древнєд'харіанській мові. — Зедд зневажливо махнув рукою. — Ніхто більше не знає цієї мови. Ну, у всякому разі, книга, яку не можна прочитати, до біди не доведе. — Зедд похитав пальцем. — Але я ще не почув, як ти туди увійшов!
— Це було неважко. — С лиця Річарда зник радісний вираз. Набагато легше, ніж увійти в Храм Вітрів. Зедд і Енн схопилися на ноги.
— Храм Вітрів! — Вигукнули вони в один голос.
— «Храм Вітрів. Слідство і матеріали суду» — так називається ця книга.
Мені довелося вивчити древнєд'харіанську мову. — Річард обійняв Келен за плечі. Джеган послав туди сестру Амелію. Вона увійшла в храм через Зал Зрадника. Вона зрадила Володаря, щоб увійти. Сестра Амелія вкрала з храму якусь магію і, повернувшись, з її допомогою обрушила на нас чуму. Померли тисячі людей. Вона почала чуму серед дітей — за наказом Джегана. Ми нічого не могли зробити, тільки безпорадно дивилися, як помирають люди. У мене не було вибору. Я був повинен піти туди і зупинити епідемію, інакше чума як вогненний вал прокотилася б по всьому світу.
Підійшла жінка — одна з тих, кому доручено було готувати особливе м'ясо. В руках у неї був дерев'яний піднос з акуратно розкладеними темними смужками м'яса. Спочатку вона запропонувала піднос Чандалену як старійшині. Чандален поклав у рот шматочок і подивився на Річарда.
Річард знав, що це за м'ясо. Він узяв великий шматок.
Раніше Келен завжди відмовлялася від цієї страви. На цей раз вона теж взяла смужку.
Зедд теж узяв шматочок, а потім піднос опинився перед Енн. Келен відкрила рот, очевидно, збираючись її попередити, але Зедд лютим поглядом змусив її замовкнути.
Вони якийсь час мовчки жували, потім Річард запитав:
— Хто це?
— Командир тих людей з Ордену, що прийшли сюди забрати Скарб Джокопо, який Зедд спалив. Очі Енн округлилися.
— Ти хочеш сказати?..
— Ми ведемо боротьбу за існування, — сказав Річард. — Якщо ми програємо, всіх нас чекає смерть, а чарівник, який заразив чумою дітей, буде правити тими, хто залишиться в живих. Всі, хто володіє магією, будуть винищені. Ті, що виживуть, будуть його рабами. Люди Тіни роблять це для того, щоб дізнатися задуми своїх ворогів і врятувати свої сім'ї. — Річард подивився їй прямо в очі. — Їж, щоб ти теж могла трохи краще упізнати задуми нашого ворога. Це вже були слова не Річарда, а Магістра Рала. Енн мить дивилася йому в очі, потім почала жувати. Вони всі з'їли шматочок плоті свого ворога, щоб краще його пізнати.
— Сестра Амелія, — нарешті прошепотіла Енн. — Якщо вона була в Храмі Вітрів… вона в безпеці.
— Вона мертва, — сказала Келен, тут же згадавши все, що тоді сталося.
Коли Енн подивилася на неї, чекаючи пояснення, Келен додала:
— Так, це точно. Я встромила їй в серце меч. Вона встромила свій дакрил Натану в ногу. Вона збиралася його вбити.
— Натан! — Вигукнула Енн. — Ми повинні якомога швидше відправитися на його пошуки. Де це було? Де він? Зедд насупився.
— Ми повинні?
— Це було в Танімурі, в Старому світі, відразу після того, як Річард повернувся з Храму Вітрів. Натан допоміг мені врятувати Річарду життя, назвавши мені ці три дзвіночки.
Зедд і Енн витріщили на неї очі. Здавалося, вони перестали дихати.
Нарешті вони поглянули один на одного.
— Ці три дзвіночка, — обережно промовила Енн. — Ти маєш на увазі, що він сказав тільки: «ці три дзвіночка». Адже він не говорив, як вони називаються? Він їх не вимовляв?
Келен кивнула.
— Реехані…
Зедд і Енн разом заволали:
— Ні!
— Хіба Натан не сказав тобі, що жодна людина без дару не повинна вимовляти вголос ці назви? — Лице Енн почервоніло. — Цей божевільний старий сказав тобі про дзвіночки!
Келен насупилася у відповідь.
— Натан — не божевільний старий. Він допоміг мені врятувати Річарда. Без цих трьох дзвіночків Річард помер би. Я у великому боргу перед Натаном. Ми всі перед ним у боргу.
