Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Иньша частина козаків тим часом помагала Ґераям в Криму, де місія капітана-баші скінчила ся також, повним фіаско. Прибувши в Кафу, він вислав до Махмета і Шагіна листи, сповіщаючи про іменованнє нового хана, і жадав, щоб вони уступили з своїх урядів, але ті не послухали. По кількох тижнях дрібної війни Реджеб-баша, послухавши Джанїбек-ґерая, з військом і гарматою пустив ся в глубину края на непокірних братів. Але на третїй день походу вони побачили перед собою далеко більше військо Махмет-ґерая; був при нїм також козацький полк (800 козаків, як кажуть турецькі джерела). Турки щоб вийти цїло, рішили капітулювати і зрікти ся своєї місії. Джанїбек-ґерай, зачувши се, пустив ся тїкати, поки цїлий, до Кафи. Махметові Татари, побачивши се, напали на турецьке військо і погромили. Татари й козаки взяли слїдом Кафу. Реджеб-баша, утїкши на кораблї, не бачив иньшого виходу, щоб полагодити се все, як на свою руку потвердити на ханстві Махмета. Так і вчинив з ним. Махмет звернув гармату і бранцїв, і Реджеб вернув ся як не пишний 25).
Але Махмет і Шагін розуміли, що така вимушена згода нїчого не значить, і Порта не подарує їм такого сміливого бунту. Тому відгромивши Турків, Шагін, що в сїй історії являєть ся головним актором, хотїв забезпечити собі й на будуще поміч з України. Крім безпосереднїх зносин з козаками він звернув ся також і до польського правительства, не стільки, очевидно, бажаючи від неї активної помочи, скільки того, щоб вона не ставила перешкод козакам в їх новім союзї з Кримом. Маємо цїкавий лист Шагіна до кор. Жиґимонта з серпня тогож року (19/VIII. 1624) 26). Він в дуже іділїчнім тонї згадує давні добрі часи, коли Ґераї приятелювали з Ягайловичами: „Були ми собі братами і приятелями, ми вам, а ви нам також помагали завсїди, війська наші за предків наших ходили спільно і разом, люде наші до вас, а ваші до нас приїзжали, і нїхто не питав, куди або звідки йдемо; найменьшій дитинї або вдові убогій не було шкоди”. Аж Османи поріжнили тих приятелїв, напускаючи одних на других. Тепер Османи стали спільним ворогом Криму і Польщі, і Шагін заохочує короля до спільної боротьби з сим ворогом. Просить помочи на Турків, пороху, і олова (бо сї припаси звичайно купували ся від Турків, а тепер вони можуть перервати їх довіз), а найважнїйше — пустити до нього козаків. Кілька разів він се прошеннє про козаків повторяє. В останнїй війнї він, по його словам, мав тільки 300 козаків, а вони зробили йому велику прислугу. „Козаків днїпрових ваших... в товариство прийшло триста козаків. — Дай Боже довге здоровє сим трьом стам козаків, що до помочи і в товариство прийшли, і справуючи ся там, як бажало собі серце наше нас заступали”. „Дайте нам днїпрових козаків, а ми з ними легко собі дамо справу з Турками”. „Кажіть днїпровим козакам, аби до нас прийшли — прагнемо їх мати не тому, щоб мало у нас було війська: маємо його, Богу дякувати, досить, але що у Османів немало яничарів з рушницями, то і нам треба на рушницї рушничного війська”. Шагін просить прислати тисячу козаків зимою, а друге військо — по Великоднї; тільки аби козаки не займали татарських стад, що Татари хочуть на зиму вигнати за Днїпро — бо козаки „до добичі жадні”. А Шагін обіцяє за те затримати кримських і ногайських Татарів, „що й курки не буде взято з земель ваших”. Хоче привернути старі границї з Литовсько-польською державою: по Днїпро, Овечу Воду, ріку „Бузук” і до Дону; що за Днїпром і за тими ріками — нехай буде королеве. Шагін обіцяє королеви віддати Білгород, Тегиню, Кілїю, вивести Білгородську орду на кримську сторону.
В сих пропозиціях по за східнїми гіперболами і похвалками була вповнї реальна основа: Шагін і Польща мали спільного ворога в мірзї Кантемірі, начальнику Білгородської орди. Він головно непокоїв своїми нападами коронні землї (того року одначе йому не щастило, і Конєцпольский двічи погромив його, з початком року коло Скали, і лїтом під Мартиновим, коло Галича) 27). Він же був запеклим і небезпечним ворогом Шагіна, бо безпосередно підлягав Портї. Зимою 1624/5 р. Шагін необережно вибрав ся був на нього походом, але Кантемір сильно погромив його.
Польське правительство опинило ся в досить трудній позиції. Не відважало ся нарушити згоди з Туреччиною, даючи поміч Шагінови, і не рішало ся відкинути його пропозицій. Тому до часу старало ся затримати ся в прихильній нейтральности. Натомість з козаками Шагін, ідучи походом на Кантеміра, по дорозї на Запорожу уложив формальну згоду, в Карайтебенї, дня 24/XII:
„Я Шагін-ґерай, цар кримський, даємо сей наш присяжний лист козакам Запорозьким: пану гетьману, осаулам, атаманам і всьому війську, освідчаємо сим листом нашим і присягами, що від мене і від людей наших держави Кримської нїяка кривда і шкода дїяти ся не буде, а як би хто мав учинити якусь шкоду своєвільно, я їх з жонами, дїтьми й свояками, суд учинивши, маю десятьох за одного видати. І від них (козаків) тогож вимагаю, аби так робило ся. Поки від них не буде якоїсь шкоди, — я поки жив, від нас не має бути, на то присягаю Аллахови і пророкови нашому Магометови — аби я від його полку був відлучений, як би инакше поступив. Поки не буде від них, не буде від нас нїякої злости — на те даємо лист широкий присяжний п. гетьману, осаулом і всьому війську, аби ви всьому тому вірили, і на те даємо той лист наш широкий присяжний Богу і Пророкови. Якби неприятель якийсь зявив ся у пана гетьмана, осавулів, атаманів і всього війська запорозького, я Шагін-ґерай, як тільки мене оповістять, з усїми беями й мурзами маю їм помогати. А як би зявив ся неприятель у мене, мають вони, за оповіщеннєм від мене, помогати минї згідно з присяжними листами” 28).
Так звучав сей перший нам звісний трактат козачини з Ордою, попередник пізнїйших трактатів, що таку важну ролю відограли в історії нашого народу.
Примітки
1) Жерела VIII ч. 175.
2) Королївска інструкція на соймики (кінець 1623 р.). — Жерела VIII ч. 176.
3) В згаданій інструкції король так описує свої заходи против козацької своєволї: „не занехав король через своїх комісарів і післанцїв затримувати в послушности тих людей, стерегти через приставів своїх берегів Днїпрових, звідки ходять вони звичайно на море, палити і забирати човни, і платню, признану їм від річипосполитої, завчасу віддавати”. Але се образ загальний, не з сього року спеціально, бо зараз потім додано: „хоч сього року (платня) їм не віддана, за те що пішли на море”,
4) В царгородських кругах сього повстання сподївали ся весною 1623 р. зовсїм серіозно; 25/VI французький посол писав: dit-on ici que les Cosaquea sont mutinez contre les Polonais sur la fait de la religion. Сї поголоски потвердив і польський аґент, що приїхав тодї до Царгороду: Nous apprenons par lui que les Kosaques sont en armes sur le subiet de leur ecelesiastiques; замкненнєм православних церков, каже він, les Cosaques se sont tellement emeus qu'ils ont arme plus de m. 30 hommes; mais le roy de Pologne y a enuoie des commissaires pour empescher que се feu ne s'allume et ne cause quelque grand mal (l. c. c. 425).
5) Дневники с. 119.
6) Не бачу одначе в самім виборі Дорошенка симптому податности козачини для правительства — що мовляв вона умисно заступила Голуба приємнїйшим для правительства Дорошенком, як думав Жукович IV с. 108.
7) Натяк бачу в листї Збаразького Сборникъ лЂтоп. къ ист. Ю. и З. Р. с. 252.
8) Донесення анґлїйського посла — Zbior раm. V с. 434-5, лист Збаразького в Сборнику лЂтоп. 1. с. Збаразький мав звістки, що була се зовсїм невелика експедиція: з початку доносили йому про 22 чайки, потім тільки 13, „але хоч їх ходило тілько 13, але наробили такого, як би їх і більше було”, додає він.
9) Донесення анґлійські с. 438 і лист Збаразького с. 253; пор. Акты Моск. госуд. I ч. 173.
10) Сборн. лЂтоп. 1. с.
