Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗
«Нехай і так, але справу зроблено. А пишні урочистості
уже наших ієрархів колись таки будуть», – з
гіркотою думав тоді Сагайдачний.
На Перемишлянське єпископство першим пройшов
висвяту ігумен Межигірського монастиря Ісая
Копинський.
9 жовтня 1620 року козацька земля одержала на
київську і галицьку митрополію митрополита Йова
Борецького, ректора Київської братської школи. Висвяту
ієрархів патріарх Феофан разом із грецьким
стагонським єпископом Авраамієм та софіївським
митрополитом Неофітом продовжували в Трахтемирівському
монастирі. Козацький уряд вживав усіх
засобів перестороги – переїзд владик супроводжував
щонайменше тритисячний загін вдобірного козацтва,
попереду якого про всяк випадок йшла розвідка.
Окрім висвяченого Йова Борецького на митрополита,
Ісаю Копинського на Перемишлянське єпископство,
на Володимирську і Берестейську кафедру зведено
архімандрита Єзекіля Курцевича, Луцьким та Острозьким
єпископом став ігумен Чернчицького монастиря
з Волині Ісакій Борискевич, Холмське і Белське
єпископство очолив Паїсій Іполітович, Полоцьке архієпископство
довірено Мелетію Смотрицькому, а
Туровське і Пінське – єпископу Авраамію…
– Сумно, владико, – скаже по закінченню Сагайдачний
Йову Борецькому, – що на сторожі найсвятішої
віри людської треба ставити шаблю з мушкетом.
– Бог ніде не сказав, що цей світ створено досконалим,
– тільки й відкаже задумливо митрополит.
Тим часом на півдні клубочилися хмари, густішали,
важчали, набиралися загрозливої синяви – хмари
Османської імперії над Європою.
На скликану раптово гетьманом Яковом Бородавкою
козацьку старшинську раду цього разу збиралися
неохоче і не вельми таїли невдоволення:
– Ще у полі дайбіг поратися, а тут відривають від
діла…
– А мо’, справді таке щось нагальне?
– Ет, гадаю, король чергову цидулку прислав…
– Не кажіть, він писарів без замороки не лишить.
Однак всі невдоволені прикусили язика, як тількино
похмурий гетьман без вступних розмов пере йшов
до діла.
– Панове, король Сигізмунд ІІІ прислав спішну
депешу. Султан Осман ІІ, що хоче явити себе куди
войовничішим за свого батька, направляє проти Речі
Посполитої незмірного числа військо на чолі з Іскан
6464
Гравюрний
портрет
Сигізмунда III Вази
з першого видання
Статуту
1588 року
дер-пашею та кримським ханом Дженібек-Гіреєм.
Король вимагає від нас аби Військо Запорізьке виступило
на поміч негайно. Головнокомандувач – коронний
гетьман.
Притамоване початком козацької ради невдоволення
випурхнуло як пір’я із надірваної подушки.
– Та ми після московського походу лиш недавно
рани зализали!
– Хай без нас коронний гетьман підставить власну
голову під криву турецьку шаблюку!
Як перші пристрасті уляглися та трохи розвіявся
дим від козацьких люльок, різне почало висловлювати
товариство.
– Вдарити б разом із турками по Речі Посполитій…
Згинула б навіки.
– Ага, і ми навіки заразом у турецькій кабалі.
– Це вже напевне.
– А що нам повік цілуватися з поляками і зважати
на їхню гонорову примху?
– То до Сагайдачного, він на це вельми ладен.
– Куди краще пропустити турка на Варшаву, а самим
вдарити по Молдавії. Де двоє чубляться, третій
поживиться.
– Гарно придумано, а коли турок розвернеться на
нас всією міццю?
Сагайдачний не вступав у мову, доки старшини
не виговорилися, врешті всі повернули на нього погляди.
– Моя думка, панове, проста: прохання Варшави
відхилити, аби не помикали наче волом. Ми послухались
і пішли на Московію, вирятували королевича.
Але ж польський двір не виконав наших вимог про
рівноправ’я віри, непідлегле козацьке урядування,
число реєстрових козаків…
– Та бий його сила Божа, не сподівався я такого
від Сагайдачного…
– А що діяти з вільним наймом?
Яків Бородавка підняв руку, аби стишити гомін.
– Гадаю, полковник Сагайдачний добре підказує:
військо Запорізьке не посилати. А хто сам захоче
– вольному воля… Чував, Михайло Хмельницький,
чигиринський підстароста, із сином Богданом такі наміри
мають… То ж нехай собі…
Бородавка обвів поглядом старшин, зупиняючись
на кожному, мов перераховував.
– Чи все товариство такої думки? Добре, тоді
прошу, панове старшини, до столу, бо вже господині
гніваються, що вечеря геть вихолоне.
***
Третій день козацька валка була в дорозі, вже й
коні притомилися і спотикались час від часу, невдоволено
лише інколи піднімаючи голови й озираючись:
чи не пора тим жорстоким і невгамовним людям
подумати про постій? Обличчя єпископа Курцевича
аж посіріло, немов припало пилюкою, не часто йому
випадало долати таку дорогу.
– Не журіться, владико, небавом зупинимось у
маєтку Радзивілів, – озвався Сагайдачний, аби якось
підохотити святого отця. – А там за пару деньків і
Варшава.
– Та не журюся, ваша мосць, – озвався єпископ
голосом, що не в’язався із жалісним та осунутим
від утоми обличчям. – Бог дає людині різні випробування,
а це – не найважче. Зате святе діло маємо
вчинити.
Сагайдачний не відказав нічого, тільки кивнув головою.
Він з єпископом очолював велику депутацію
до польського короля Сигізмунда ІІІ. Так ухвалила
козацька рада 17 червня 1621 року, яка зібралася в
урочищі Суха Діброва під Білою Церквою. Сюди прибуло
кінне і піше козацтво з Ржищева і Черкас, з Києва
і Білої Церкви, звідусіль тягнувся озброєний люд,
гнаний тривогою. Чорна хмара нависла над Польщею
і Україною, над всіма зрештою європейськими
державами і всім християнським світом. Перемога
на Цецорських полях у Молдавії, де турецький Іскандер-
паша з турецьким ханом Дженібек-Гіреєм вщент
розбили минулої осені польські війська, де взято величезний
військовий обоз, в тому числі 120 гармат, де
полягли найкращі полководці Речі Посполитої, а відрубана
голова коронного гетьмана Станіслава Жолкевського,
прив’язана до сідла, зробила останню свою
подорож у Стамбул, ця перемога остаточно сп’янила
султана Османа ІІ. Перед його палацом піднісся бунчук
із кінської гриви, що означало особисту султанову
участь в майбутньому поході. На три континенти,
6666
де розкинулася імперія, пішов наказ: усім чоловікам
збиратися зі зброєю під султанові прапори.
Нечувана досі військова армада рушила на Варшаву.
Розвідка одних держав доповідала, що турецько-
татарське військо обчислюється в двісті
тисяч, інші називали двісті двадцять, а з найгірших
донесень випливало, що йде триста, а то й чотириста
тисяч. Варшава терміново відряджає послів до
Папи Римського, в європейські монарші двори, всі
співчутливі до послань… та ніхто не посилає війська
