П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Келен потерла плечі, явно стривожена цими словами.
— Добрі духи, що це могло означати?
— Мені здається, він щось винайшов, — нахилився до неї Річард, — нову магію, що вийшла за рамки початкового заклинання, яке закликало шимів в цей світ. Магію, яка одночасно і вирішувала завдання, і задовольняла його власні інтереси. Іншими словами, Йозеф Андер став творцем.
Келен широко відчинила очі. Річард знав, що вона осмислює ступінь відхилення від норми того, з чим вони мають справу. З божевільним, який зрештою обрушив шимів їм на голову.
— Світ розлітається на друзки, — прошепотіла вона ледь чутно, — а ти кажеш про те, що Йозеф Андер використовував магію як вид мистецтва?
— Я просто передаю тобі те, що написав цей чоловік. — Річард перевернув останню сторінку. — Попередні я пропустив. Хотів подивитися його саме останнє послання у замок.
Річард ще раз перечитав древнєд'харіанський текст, щоб переконатися, що перевів правильно, а потім зачитав вголос слова Йозефа Андера.
— «Під кінець я прийшов до висновку, що повинен відкинути і Творця, і Володаря. І створив власне творіння, власне відродження і смерть, і цим своїм діянням назавжди захистив мій народ. Отже, прощайте, бо я заспокою мою душу у тривожних водах і таким чином буду вічно наглядати за тим, що так ретельно виткав і що відтепер у повній безпеці і незмінне». — Річард підняв очі: — Бачиш? Ти зрозуміла? — І побачив, що вона нічого не розуміє. — Келен, я не думаю, що він вигнав шимів, як повинен був. Замість цього він використав їх в особистих цілях.
— Використав? — Вона зморщила ніс. — Для чого можна використати шимів?
— Доміні Діртх.
— Що?! — Келен стиснула пальцями перенісся. — Тоді як же ми примудрилися виконати настільки чітко окреслені жорсткі умови і ненавмисно закликати їх? Такого роду конструкція в точності відповідає тій, за рамки якої, як ти говориш, вийшов Йозеф Андер — чи вважав, що вийшов.
Саме цього аргументу Річард і чекав.
— Вся справа в рівновазі. Хіба не бачиш? Магія повинна врівноважуватися. Щоб зробити щось творче, він повинен був врівноважити це чимось нетворчим, причому за дуже жорсткою формулою. І жорсткість вимог до заклинання по вивільненню шимів сама по собі підтверджує виключність того, що він створив.
Річард досить добре знав дружину, щоб бачити: вона не згодна з ним, але не в настрої сперечатися.
— Так як же нам тоді вигнати шимів? — Лише запитала вона.
Річард похитав головою, визнаючи повну поразку.
— Не знаю. І боюся, що відповіді на це питання не існує. Чарівники — сучасники Йозефа Андер — теж злилися на нього. І в кінцевому підсумку просто вирішили вважати цю країну втраченою. Я починаю вірити, що Йозеф Андер сфабрикував незламну магію всередині нерозв'язної головоломки.
Келен взяла книгу у нього з рук, закрила і поклала на столик.
— Річард, по-моєму, ти теж трошки здурів, читаючи домисли цього психа. Магія діє зовсім не так.
Саме це і говорили чарівники в замку Йозефу Андеру — що він не зможе перебудувати і контролювати елемент, спочатку неконтрольований. Однак Келен Річард цього не сказав. Вона не готова думати про магію в таких поняттях.
Як і всі інші чарівники.
Йозефу Андеру зовсім не сподобалося те, що його ідеї відкинули на корені, звідси і його останнє послання. Келен обвила руками його шию.
— Вибач. Я знаю, ти робиш все, що можеш. Я просто нервую. Скоро повинні повідомити результати голосування.
— Келен, — обійняв її за талію Річард, — люди побачать Правду. Повинні побачити.
— Річард, — прошепотіла вона, опустивши погляд, — давай займемося любов'ю.
— Тут? Зараз?
— Ми можемо зав'язати вхід. Хоча все одно ніхто сюди без дозволу не увійде. — Вона посміхнулася. — Обіцяю тести себе тихо і не бентежити тебе. — Вона підняла йому підборіддя. — І нічого не скажу твоїй другій дружині.
Остання репліка викликала скороминущу посмішку.
— Келен, ми не можемо.
— Ну, а я б змогла. Сперечаємося, я і тебе можу змусити передумати?
Річард підняв маленький темний камінчик, що висить у неї на шиї.
— Келен, магія зникла. Ця штука не спрацює.
— Знаю. Тому й хочу. — Вона вчепилася за його сорочку. — Річард, мені наплювати. Ну, зробимо ми дитину. І що з цього?
— Сама знаєш, що з цього.
— Річард, хіба це буде так вже погано? Хіба? — Її зелені очі наповнилися сльозами. — Хіба буде погано, якщо у нас з тобою буде дитина?
— Ні-ні, Келен! Звичайно ж, ні! Справа не в цьому. Ти ж знаєш, що мені б дуже хотілося. Але зараз ми не можемо собі цього дозволити. Нам не по силах видивлятися Шоту в кожному кутку, чекаючу зручного моменту, щоб виконати обіцянку. Ми не можемо дозволити собі відволікатися від наших обов'язків.
— Наших обов'язків… А як щодо нас? На рахунок наших бажань?
Річард відвернувся.
— Келен, ти дійсно хочеш принести дитину в цей світ? У безумство цього світу? У світ, де розгулюють шими і маячить жахлива війна?
— А якщо я скажу «так»?
Річард знову подивився на неї і посміхнувся. Він бачив, що тільки засмучує її. Напевно, те, що Дю Шайю чекає дитину, викликає у Келен бажання завести власну.
— Келен, якщо ти хочеш, то я згоден. Добре? У будь-який момент, як захочеш, ми так і зробимо. А з Шотою я розберуся. Але зараз… Не могли б ми почекати, поки не побачимо, чи буде взагалі існувати світ живих — або світ, де існує свобода, — в який ми можемо принести наше дитя?
Вона нарешті посміхнулася.
— Звичайно. Ти правий, Річард. Я просто… замріялася. Нам потрібно розібратися з шимами. Імперським Орденом…
Річард обійняв її і пригорнув до себе, і тут зовні пролунав голос капітана Мейферта.
— Ось бачиш? — Шепнув Річард. Келен посміхнулася.
— Так, капітане, увійдіть.
Офіцер знехотя увійшов у намет, ретельно уникаючи дивитися Річарду в очі.
— У чому річ, капітане?
— Е-е… Магістр Рал, Мати-сповідниця… Голоси в Ферфілді підраховані. Наші солдати повернулися з результатами по країні. Але ще не все, — швидко додав він. — Більшість ще не повернулися. На зворотну дорогу їм потрібно кілька днів.
— Ну і які ж результати, капітан? Офіцер простягнув листок. Річард прочитав — і нерозуміюче завмер.
— Сім з десяти проти нас, — прошепотів він. Келен ласкаво забрала у нього папір і заглянула в нього. Потім мовчки поклала на стіл.
— Гаразд, — кивнув він, — ми знаємо, що в місті вони поширювали всю цю брехню. По країні результати будуть іншими.
— Річард, — шепнула Келен, — вони поширювали таку ж брехню по всій країні.
— Але ж ми розмовляли з людьми! Провели з ними так багато часу. — Річард повернувся до капітана Мейферта. — Які результати з периферії?
— Ну…
— Які результати в цьому містечку, як його… Вестбрук! — Прицмокнув пальцями Річард. — Де ми оглядали речі Йозефа Андера. Які результати в Вестбруку? Звідти результати є?
Офіцер відступив на крок.
— Так, Магістр Рал.
— Ну і?..
— Річард, — торкнула його за руку Келен, — капітан на нашому боці.
Стиснувши скроні, Річард зробив глибокий вдих.
— Які результати голосування з Вестбруку, капітан? Капітан, ледь збліднувши, відкашлявся.
— Дев'ять з десяти проти нас. Магістр Рал. Річард ошелешено втупився на нього. Адже він сам розмовляв з цими людьми! Деяких пам'ятав по іменах, пам'ятав їх чудових діточок.
Річарду здалося, що земля втекла у нього з-під ніг і він провалюється в якесь божевілля. Він не спав ночами, намагаючись допомогти цим людям отримати право жити так, як вони хочуть, — зберегти свободу. А вони відкинули її.
— Річард, — з м'яким співчуттям сказала Келен, — це не твоя вина. Вони вселили цим людям брехню про нас. Залякали їх.
— Але… — Розгублено повів рукою Річард. — Я ж розмовляв з ними, пояснював, що це заради них самих, заради їх же майбутнього, заради свободи їхніх дітей…
— Я знаю, Річард.
Капітан Мейферт ніяково переминався з ноги на ногу. Келен жестом відпустила його. Офіцер вклонився і тихо позадкував з намету.
