П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Коли хлопці вже майже повалили Річарда, вони раптом помітили щось і кинулися врозтіч. Річард різко обернувся — і побачив вибігаючих з темряви мечників бака-тау-мана. Мечі розсікали нічне повітря.
Охоронці пішли за ним, коли він на самоті відправився на прогулянку, а він і не підозрював про їх присутність. Бака-тау-мана погналися за хлопчиськами, а Річард опустився на коліна біля розпростертого на прим'ятих колосках тіла.
Хто б це не був, ця людина була мертва.
Річард встав, з жалем зітхнувши. Він подивився на страшне місиво, яке ще зовсім недавно було людиною. Судячи з усього, смерть цього нещасного була жахливою.
Виявися він ближче, почуй раніше, Річард міг би перешкодити цьому. Раптово йому стало несила дивитися на закривавлені останки, і він, повернувшись, попрямував геть.
Пройшов кілька кроків — і завмер. Потім обернувся, подивився на тіло і скривився. А потім подумав: а якби це був хтось, хто йому дорогий? Хіба не захотів би він, щоб хтось, хто опинився поблизу, зробив би хоч що-небудь? Зараз тільки він може допомогти, якщо, звичайно, може. Мабуть, варто спробувати. Людина все одно мертва, втрачати вже нічого. Річард бігом повернувся до закривавленого тіла і опустився на коліна. Він навіть не міг визначити, чоловік це чи жінка, але, оскільки людина була в штанах, Річард вирішив, що все ж чоловік. Підсунувши руку під шию нещасного, Річард стер кров з роздутих розбитих губ і притиснувся до них своїми губами.
Він пам'ятав, що робила з ним Денна, коли він майже помирав. І пам'ятав, як Кара робила це з Дю Шайю.
Він вдихнув дихання життя в безвольне тіло. Підвівся, слухаючи, як повітря виходить з легенів. Знову вдув повітря, і знову, і знову…
Минуло лише кілька хвилин, але Річарду здавалося, що він уже роками стоїть на колінах біля тіла, вдихаючи в нього повітря, всупереч усьому сподіваючись, що душа нещасного ще тут. Річард молив добрих духів про допомогу.
Йому так хотілося, щоб з його досвіду спілкування з Денною він виніс щось гарне! Він знав: Денна хотіла, щоб її спадщиною було життя. Кара вже повернула до життя Дю Шайю, довівши, що Морд-Сіт здатні не тільки вбивати.
Річард знову гаряче заблагав добрих духів, волаючи про допомогу, прохаючи їх залишити душу цієї людини тут, не забирати її собі.
І з тихим схлипом життя повернулася.
Хтось наближався. Річард підняв голову і побачив двох підбігаючих підтюпцем мечників. Не було потреби питати про результати. Ці хлопчаки більше ніколи не будуть по ночах вбивати людей.
Наближався і хтось ще. Літній пан у темному одязі. Він рухався з переляканою поспішністю.
При вигляді тіла чоловік поник.
— О Творець, невже знову!
— Знову? — Перепитав Річард. Чоловік, ніби не чуючи Річарда, впав на коліна, взяв закривавлену руку і притиснув до щоки.
— Хвала Творцеві, — прошепотів він і глянув на Річарда. — У мене там екіпаж, он там, на дорозі. Допоможіть мені донести цього нещасного до екіпажу, ми відвеземо його до мене додому.
— Куди? — Запитав Річард.
— У Ферфілд, — відповів чоловік, спостерігаючи, як мечники обережно і дбайливо піднімають тіло.
— Що ж, — кивнув Річард, стираючи з губ кров, — мабуть, це ближче, ніж табір моїх солдатів.
Річард намірився допомогти чоловікові піднятися, але той відмовився прийняти простягнуту руку.
— Значить, ви Магістр Рал?
Річард кивнув. Чоловік встав і потиснув йому руку.
— Для меня велика честь познайомитися з вами, Магістр Рал. Шкода, що при таких сумних обставинах. Мене звуть Едвін Уінтроп.
Річард потряс простягнуту руку.
— Дуже приємно, майстер Уінтроп.
— Називайте мене Едвін. — Він схопив Річарда за плечі. — Лорд Рал, це просто жахливо! Моя кохана дружина Клодін…
Він розплакався. Річард дбайливо тримав його за руки.
— Мою кохану дружину Клодін вбили точно так само. Забили до смерті в стороні від дороги.
— Мені дуже шкода, — відповів Річард.
— Дозвольте мені допомогти цьому нещасному. Моїй Клодін ніхто не допоміг, а ви допомогли цій людині. Будь ласка, лорд Рал, дозвольте і мені допомогти.
— Просто Річард, Едвін. І я охоче прийму вашу допомогу.
Річард дивився, як Джіан з мечниками обережно вантажать людину в екіпаж.
Нехай троє з вас поїдуть з Едвіном. Ми не знаємо, хто за цим стоїть, і не можемо бути впевнені, що вони не спробують знову.
— Нікого не залишилося, щоб повідомити про невдачу, — зауважив Джіан.
— Все одно рано чи пізно вони дізнаються. — Річард повернувся до Едвіна: — Ви не повинні говорити про те, що трапилося нікому, інакше опинитеся в небезпеці. Вони можуть прийти, щоб довершити почате.
Едвін, киваючи, заліз в екіпаж.
— У мене є цілитель, старий друг, якому можна довіряти.
Річард з двома майстрами меча мовчки пішли по безлюдній дорозі до табору.
Коли вони повернулися, табір вже майже весь спав. Річард був не в настрої розмовляти з офіцерами або вартовими. Він далі міркував про Йозефа Андера і шімів.
Келен в наметі не було. Напевно, пішла до Дю Шайю. Останнім часом Дю Шайю стала цінувати суспільство Келен — заспокійливу присутність іншої жінки. Зовсім скоро повинна була з'явитися на світ її дитина.
Річард прихопив подорожній щоденник Йозефа Андера і лампу і пішов в інший намет, де зазвичай проходили наради. Він хотів ще попрацювати над перекладом, але не бажав заважати Келен спати, коли вона повернеться. Річард знав: якщо він залишиться працювати в їх наметі, Келен напевно захоче посидіти з ним. А в цьому не було ніякої необхідності.
67
Річард якраз міркував над заплутаним і складним перекладом, намагаючись продертися крізь лабіринт можливих значень, коли в намет прослизнув Джіан. Солдати попросили б дозволу увійти. Майстри Меча ж перебували в повній впевненості, що у них є право ходити куди їм заманеться.
— Кахарін, ти повинен піти зі мною. Мене прислала Дю Шайю.
— Дитина?! — Миттєво підхопився Річард. — Почалися пологи? Я покличу Келен. Пішли.
— Ні, — уперся йому в груди рукою Джіан. — Не твоя дитина. Вона послала мене за тобою і веліла привести тільки тебе.
— Вона не хоче, щоб я привів Келен?
— Ні, Кахарін. Будь ласка, ти повинен зробити те, про що тебе просить наша мудра жінка, твоя дружина.
Ніколи ще Річард не бачив в темних очах Джіана настільки стурбованого виразу. Він завжди більше скидався на камінь з мечем ззаду. Річард жестом запропонував Джіану йти вперед. На його подив, час уже наближався до світанку. Виявляється, він пропрацював всю ніч безперервно. Річард понадіявся, що Келен спить. А якщо ні, то влаштує йому рознос за те, що він так і не приліг.
У Джіана стояли напоготові двоє осідланих коней. Річард несказанно здивувався. Цей хлопець швидше побіжить, ніж поїде верхи, якщо тільки Дю Шайю не накаже. А цього не може бути, бо не може бути ніколи.
— Що відбувається? Я думав, Дю Шайю мене чекає. — Річард кивнув на намет Дю Шайю. Джіан скочив у сідло.
— Вона в місті.
— Що вона забула в Ферфілді? Не думаю, що там безпечно для неї після того, як вони налаштували всіх проти нас.
— Будь ласка, Кахарін. Благаю, поїдемо зі мною, і швидко.
Річард злетів на коня.
— Звичайно. Вибач, Джіан. Поїхали.
Річард почав турбуватися, що у Дю Шайю вже виникли неприємності з жителями Ферфілда. Вони відмінно знали, що вона прийшла з Річардом і Келен. І знали, що вона — дружина Річарда.
Він пришпорив коня. Від хвилювання у нього підвело живіт.
Двері укритого за деревами будинку відчинилися. Звідти виглянув Едвін. Річард трохи заспокоївся. Напевно, той чоловік, якого вони врятували, вмирає, і вони хотіли, щоб він встиг до нього, поки той ще не помер, оскільки Річард вмів повертати подих життя.
Річард не розумів, що тут робить Дю Шайю, але припускав, що вона, можливо, відчуває якусь спільність з вмираючим, оскільки її теж повернули до життя таким же чином.
