Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
По словам сих реляцій, з турецької фльоти, зложеної з 43 ґалєр, тільки половина, 21 брала в битві участь, бо иньші повідставали через те, що вітру не було, а весляри були потомлені. На одну турецьку ґалєру випадало майже по 20 чайок, на кождій було 50 збройних козаків з рушницями, а у Турків тільки на девяти була добра яничарська залога. Було се тим небезпечнїйше, що при тиші на морю й одна чайка може міряти ся з ґалєрою, — а при добрім вітрі і двадцять їх мало, поясняє турецький автор. „Зачала ся страшенна битва; мусульмане били ся з несказанною відвагою, і з останньою розпукою. Корабль капітана-баші був в останнїй бідї і мало не став здобичею розїженої наволочи. Сї злодїї, пізнавши його по трох лїхтарях, що прикрашали його задню стїну, як навіжені кинули ся на нього з боків і з переду, бо з заду його боронили гармати і густа ручна стрільба. Не вважаючи на масу трупів своїх, двіста поганцїв видряпало ся на корабель і звело на помостї найгорячійшу битву. Вся просторонь від переду корабля до мачти була так завалена трупами невірних, що перейти було неможна. Весляри ґалєри, всї з бранцїв козацьких, перестали працювати веслами і певне вдарили б разом з ворогами на мусульман, як би не були закуті наперед у кайдани. І так коли иньші кораблї думали, що адміральський корабель уже тоне, знищений козаками, як раз надлюдська відвага його геройської залоги здобувала найвищу побіду: скоро тільки увільнено помост від тих злодїїв, дано вистріл з одного і з другого боку і масу чайок з обох сторін пожерла морська глубина. Ґалєра намісника адміральського була теж в неменьшій бідї і з такою ж відвагою побідила своїх ворогів. Але багато иньших кораблїв вже ставало жертвою розярених недовірків; уже мусульмане, бачучи неминучу погибіль, припадали до землї, благаючи помочи у Бога, — аж раптом ту страшну тишу, що лишала кожду ґалєру її долї, не позволяючи їм помагати одна другій; сильний вітер надлетївши розвіяв щасливо. Надувають ся вітрила, житє і надїя вертають до зневірених вояків і за кілька хвиль множество перевернених і розбитих човнів наповняють море тисячами неприятельських трупів, а з 350 чайок ледви тридцять добігло до берега, і горстка тих злодїїв ратує себе, тїкаючи” 34).
Так оповідає турецький хронїст. Але близші відомости значно зменьшили образ сеї побіди. Виявило ся, що дїйсно турецька фльота була в превеликій бідї, бо козаки взяли її на абордаж, і в тім саму адміральську ґалєру; порубали каюти, керми, і тільки сильний вітер, що зняв ся тодї, виратував Турків, бо вода почала заливати чайки. Але страти козаків зовсїм були не великі — кілька сот людей, і коли над вечір вітер трохи надстав, вони навіть гнали ся за турецькою фльотою, що тїкала від них. Капітан-баша післав до Царгорода, аби як найскорше вислали йому нові сили, і там зібрали все що тільки могло носити зброю й післали до нього. Але се не перешкодило йому, вернувши ся в осени з тими 270 козацькими бранцями, які впали в його руки, урядити тріумфальну процесію, до небес виносячи свою побіду й порівнюючи її з тріумфами Помпея і т. п. 35).
Про дальші стадії морської кампанїї не маємо докладнїйших відомостей, понад то що оповідає Збаразький. З них виходило б, що козацькі операції концентрували ся коло Очакова і дунайського устя. Громили Турків, але і самі мали якусь нещасливу битву: піп Филип в своїх звістках згадує, що Турки козаків „били в двох місцях, та на морі потопили 22 або 23 чайки”, і взагалї кампанїя вважала ся невдалою, то значить її результати не дорівнювали її розмірам.
Морська війна протягнула ся так, що зайшла осїнь, і коли коронне військо рушило на козаків в осени, козаків з походу ще не було. Се була одна з тих обставин, які відбили ся на нещасливім кінцї війни з Поляками.
Примітки
1) Археограф. сб. VII. с. 82.
2) Див. вище с. 333.
3) Збрірник .Лавр. бібл. доп. 20 л. 83 об.
4) Кулїша Матеріали с. 158, 228.
5) Ibid. с. 234.
6) Ibid. c. 181.
7) Лист Борецького (П. Могила І с. 275).
8) Кулїша Матеріали с. 158-9, 214, 215-6, 225, 228-9.
9) Лист Борецького — П. Могила I дод. с. 275, Кулїша Мат.с. 268.
10) Див. с. 519.
11) Кулїша Матеріали с. 158.
12) Він зветь ся в сїй копії і в листї послів „Яцком Острожанином”; я думаю що се Острянин (Ostrzanin, відти Острожанин).
13) Уривок друкований у Голубева П. Могила І с. 276, з старої копії збірника київської лаврської біблїотеки доп. кат. 20 л. 72; я користав з сього збірника; інструкція має тут підпис Andrzey Krzywoblocki pisarz woyska iego kro. m. Zaporozkiego, печать описана: chlop z samopalem na ramieniu.
14) Wielka dokuke w braci naszei narodu ruskiego relligiey starozytney greckiey y posluszenstwa wschodniego tak korony iako y i w. x. L. do woyska naszego cogodzina miewaiac, iako na kozdym seymie tak y dopiero o uspokoienie oney y potwierdzenie duchownych naszych, metropolita y wladykow, od cerkwie wschodniey poswieconych za przyczyna wm. naszych m. panow u i. kr. m. pana naszego m. pokornie y placzliwie proszac zebrzac, iako pokornie y slusznie zebrzemy, niech by nam wiecey tych unitow na karki cerkwi ruskiey (z) wielka krzywda y naruszenie praw y wolnosci naszych nie nasadzano, gdyz ich sluchac nie bedziemy y nie mozemy. — Лавр. бібл. доп. № 20 л. 72 об. (Лист підписав Каленик Андрієвич з військом запорозьким, 1 сїчня 1625 р.).
15) Лист м. Йова у Голубева П. Могила І с. 273.
16) Лавр. бібл. доп. № 20 л. 72 об. (так читаю я сей досить нечиткий — тому й неопублїкований досї лист).
17) Кулїша Матеріали с. 159-60.
18) Zbior pam. IV с. 101.
19) П. Могила II дод. с. 298-9. Жукович в своїй працї (IV с. 145), в останнє обговорюючи сю справу, звістки про якісь ворожі виступи Ходики вважає перебільшеними, і хоче вихідною точкою київського руку вважати поголоски про номінацію на печерську архимандрію і насланнє на Київ тих жовнїрів. Одначе се вже крайність. По-перше, з документу сього виходило б, що коли під Київ рушили дві роти жовнїрів, викликавши підозріннє, що вони йдуть силоміць забрати Печерський монастир — козацьке військо вже було в Київі, прислане перед тим. По друге — післанцї козацькі, що їхали через Київ, нїчого не знають про печерську архимандрію як причину київської історії, тільки Ходикині вчинки. Так само говорять козаки і перед слїдчою комісією. Рух жовнїрів під Київ міг послужити безпосередньою причиною смерти Ходики. Але справа почала ся таки за якусь запечатану церкву — мабуть туж воскресенську.
20) П. Могила 1. с., Матеріали Кулїша l. c., Zbior pam. VI с. 180, записка Рутского — переклад в Rocznik — y towarzystwa hist.-liter. w Paryzu за р. 1868 с. 55. Кілька документів в Матеріалах для исторіи кіев. митроп. Лебединцева (Кіев. епарх. вЂдом.1873 ч. 17).
21) П. Могила І дод. 42.
22) Архивъ Ю. З. Р. І, VII с. 571.
23) Публ. бібл. Пол. F. IV. 138 л. 5.
24) Попереднїй неприхильний для козачини настрій правительства віддає інструкція на соймики — Жерела VIII ч. 176, і листи до сенаторів — як напр. до Сопіги, Публ. бібл. автоґрафи 177 л. 30.
25) L. с. ч. 430.
26) Isz wiedza, ze w. k. m. raczyl wziac przymierze z cesarzem tureckiem przez posla swego, ale nie oni. — Жерела VIII ч. 119. Про сю відповідь кн. Збаразький мав звістку вже 20/VII н. с. Значить, міркую з того, Пачановский на Запорожу був мабуть не пізнїйше середини червня (юня) н. ст., а вислано його на вість про перший похід козаків на море.
27) Матеріали Кулїша с. 229. Оповідання Филипа взагалї мають не в однім слїди антиціпації; напр. як він каже, що Пачановский казав козакам зменшити військо до 6 тис. Не потрібний также наказ козакам не ходити на кримського хана, що був союзником козаків. Се все каже нам не дуже покладати ся на докладність Филипового оповідання, і воно нїяк не може іти в конкуренцію з звісткою Збаразького
