Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Легкі пориви вітру слабо ворушили гілки тополі, в полуденному світлі ліниво переливалася глянсована поверхня листя. Біля підніжжя величезних дерев на порослих травою схилах пагорбів танцювали плями сонячного світла. Бавовняно-білі хмари високо над ними пунктиром прокреслили осліплюючо-яскраве синє небо. Подих вітру приніс полегшення не тільки від палючої спеки — Келен наважилася вдихнути поглибше.
Вона провела пальцем під металевим кільцем на шиї, намагаючись витерти піт і бруд. Дуже хотілося прийняти ванну, на худий кінець, залізти в річку або поплескатися в озері. Літня спека і дорожній пил, немов змовившись, перетворили волосся в спутаний клубок, що зудів на голові. Але Келен прекрасно знала, наскільки байдужий сестрам її стан. І її тюремниці будуть дуже незадоволені, якщо вона попросить дозволу викупатися. Сестер мало займали бажання Келен, і ще менше — її зручності, адже вона — всього лише рабиня, не більше того. Про її положення постійно нагадував нашийник, жорстко натираючи пітну шию.
Поки вони чекали, Келен знову подумки повернулася до статуетки, яку залишила… яку її змусили залишити в палаці лорда Річарда Рала. Келен нічого не пам'ятала про своє минуле, зате кожна лінія фігури, вільний одяг, довге розпущене волосся тієї жінки закарбувалися в її пам'яті. В ній був втілений якийсь благородний спокій. Всією своєю позою — прямою спиною, стиснутими кулаками, відкинутою назад головою — вона немов протистояла невидимим силам, які намагалися підкорити її своїй волі. А Келен дуже добре знала, що це за сили. І чого вартує протистояти їм.
Висока трава під подихом вітру здавалася водною гладдю. Стоячи на мирній вершині, вони спостерігали, як Сестра Ерміна їде по рівнині біля підніжжя пагорба. У межах видимості не було ні душі. Нарешті кобила Ерміни легкою риссю піднялася на вершину пагорба. Обігнувши прив'язаних коней, Сестра під'їхала і зупинилася біля супутниць.
— Нікого, — сказала вона.
— І набагато вони нас випередили? — Запитала Сестра Юлія.
Сестра Ерміна вказала рукою кудись у далечінь.
— Я не стала забиратися далі он тих пагорбів. Не хотіла ризикувати. Хто-небудь з чарівників Джегана міг мене відчути. Але я підібралася досить близько — схоже, що відсталі частини і прислуга пройшли тут всього день чи два тому.
Вітерець затих і на пагорб знову став наповзати огидний запах. Келен зморщила ніс. Сестра Юлія це помітила, але нічого не сказала, судячи з усього, жодну з сестер сморід абсолютно не обходив. Юлія різко повернулась і вставила ногу в стремено.
— Поїдемо, подивимося, що там, за пагорбами, — сказала вона, посовавшись в сідлі.
Келен верхи послідувала за трьома жінками, які направили коней вниз. У всьому, що робили, Сестри завжди були сміливі до зарозумілості, але зараз чомусь проявляли обережність. І ця їх незвична стурбованість здавалася дивною.
Зліва від них височіли суворі, сіро-сині контури високих гір. Голі кам'яні схили були так круті, що тільки рідкісні деревця ухитрялися знайти місця, де можна було зачепитися хирлявим корінням. На найвищих піках, незважаючи на літо, лежали шапки снігу. Після того, як Келен і Сестри покинули Народний Палац, вони через перевал перетнули ці гори, і з тих пір рухалися вздовж них на південь. Всю дорогу Сестри по можливості уникали зустрічей з людьми.
Келен злегка послабила поводи. Горбиста місцевість, по якій вони їхали, була порита ярами, від чого рухатися було значно складніше. Десь внизу була дорога, але Сестри воліли не користуватися дорогами і всіляко намагалися триматися від них подалі. Вони рухалися по високій траві ближче до рідкісних гайків і влаштовувалися на відпочинок в затишних западинах між пагорбами.
Перш ніж Келен змогла розгледіти що-небудь попереду, їх огорнув важкий, задушливий запах смерті, від якого ледве можна було дихати. І, нарешті, з вершини пагорба їм відкрився містечко, що розкинулося внизу. Всі зупинилися, уважно розглядаючи порожні дороги, спалені будівлі, і кінські туші на землі.
— Треба діяти швидко, — сказала Сестра Юлія. — Будемо триматися головної дороги, ближче до узбіччя. Давайте спробуємо дізнатися, де вони, і куди прямують.
Вони пустили коней легким галопом і в мовчанні спустилися з пагорбів до міських околиць. Місто стояло в закруті річки на перетині декількох доріг, ймовірно, колишніх торгових шляхів. Більший з двох дерев'яних мостів був спалений. Коли вони одна слідом за іншою перетинали річку по другому, вузькому містку, Келен глянула вниз на воду. Там обличчям вниз плавало безліч роздутих тіл; ще більше їх зібралося в заростях очерету. Всякий інтерес до купання пропав, і не тільки від цієї картини. Здавалося, саме повітря насичене важким смородом смерті. Їй хотілося опинитися якнайдалі від цього місця.
Проїжджаючи між будинків, Келен прикрила шарфом ніс і рот, хоча це не дуже допомагало. Її нудило від запаху гниючого плоті. Вона не розуміла, чому запах тут настільки сильний. Але незабаром це стало зрозуміло.
Їхній шлях лежав через провулки, завалені сотнями трупів. Людських, собачих, кінських, з витягнутими закляклими ногами. Судячи з того, як лежали тіла, Келен припустила, що людей заганяли у вузькі тупики, і там вбивали. Всі трупи — і людей, і тварин — були покриті жахливими ранами: з одних стирчали зламані списи, інші були утикані стрілами. Однак, більшість городян були просто зарубані. Келен помітила ще, що майже всі вбиті — люди похилого віку.
Багато будинків у цій частині міста були спалені дотла. Подекуди над великими купами щебеню все ще ліниво тягнулися вгору цівки диму. Обвуглені колоди нагадували обпалені скелети гігантських тварин. Схоже, пройшов всього день або два, з тих пір як пожежі згасли самі по собі.
Направивши коней у вузьку вуличку, забудовану з обох сторін двоповерховими будинками, всі мовчки дивилися, оцінюючи руйнування. Уцілілі будівлі були розграбовані, розбиті двері валялися на бруківці неподалік. Келен НЕ змогла помітити жодного цілого вікна. Небагато вцілілих штор виходячих на вулицю крихітних балконів були роздерті, подекуди на балконах висіли мертві тіла. Вулиці були завалені уламками дверних косяків, битим склом, рваним одягом. Біля зламаного фургона серед шматків розбитих меблів і зламаної зброї виднівся закривавлений черевик. Погляд Келен привернула жовтоволоса лялька, що лежала на землі обличчям вниз, на її спині відбився слід чобота. Всі речі, здавалося, пройшли через безліч рук, і були викинуті, як не представляючі цінності.
Зібравшись з духом, Келен зважилася заглянути всередину темних будівель, повз які вони проїжджали. Це був справжній жах. Городяни були не просто вбиті — їх вбивали з явним бажанням заподіяти біль, із задоволенням, з спортивного інтересу. На відміну від тих, чиї тіла купами громадилися в провулках, ці люди не були старі. Вони намагалися захистити свої крамнички і будинки. Крізь одну з розбитих вітрин можна було розгледіти труп чоловіка у фартусі шевця. Його зап'ястя були прибиті до стіни. У грудях стирчало безліч стріл, роблячи його схожим на величезну подушечку для голок. З рота і кожного ока стирчало по стрілі. Бідолаху використовували не тільки для навчальної стрільби, але і як об'єкт розваги. Жахливої розваги.
Всередині будівель знаходилися мертві жінки — ніякого сумніву, що вони були згвалтовані. На одному з тіл на підлозі з одягу залишався лише рваний рукав сорочки. Груди жінки були звірячому знівечені. Поруч, прив'язане до столу, лежало тіло юної дівчини, ще майже дитини. Її плаття було задерте до талії, через глибоку рану на горлі виднівся хребет. Між розставлених ніг, немов на знак повного презирства, стирчала ручка мітли. Келен ціпеніла, спостерігаючи один кошмар за іншим. При вигляді такої жорстокості, вона намагалася, але ніяк не могла уявити собі, що ж за люди здатні здійснювати таке.
Судячи з одягу, більшість убитих були простими ремісниками-городянами. Ці люди не були солдатами. Весь їх злочин полягав у тому, що вони намагалися захистити свої будинки, за що були безжально вбиті.
