Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Таким чином в сих полїтичних справах козаки відповідали більш виминаючи. Але в справі релїґійній поставили ся рішучо, вважаючи очевидно за справу чести не дипльоматизувати, а постояти за неї. „Про найсвятїйшого патріарха і инших духовних” не хотїли входити в дальші пояснення, вважаючи, що свою справу вони перед королем доста вияснили; з притиском тільки затитулували патріарха найсятїйшим, з огляду на те що комісари в своїй деклярації висловили сумнїв що до правовитости його титулу. За те київський інцидент рішучо брали в свою оборону, заявляючи, що й „найнизшої кондиції чоловік” не міг би витримати тих образ православній вірі, які дїяли ся в Київі 5). І на будуще просили пильно „заспокоєння нашої старинної грецької віри, котрій і корол. й. м. присягою своєю покій обіцяв, — аби вона була у всїм захована, — аби ми дізнавши ласки королївської, річипосполитої і п. комісарів, тим охотнїйше ставили ся за цїлість отчини против неприятеля Корони, де в тім була б потреба”.
Докори в ріжних ексцесах військо почасти признавало безпідставними, почасти обіцяло покарати провинників, як би показала ся за ними якась вина — „справедливість за кривди вчинені всякого стану людям завсїди чинила ся, і тепер готові вони її дати кождому по заслугам”. Зносини з заграничними державами і службу постороннїм державам воно на будуще готове занехати, коли на то воля королївська; але просить за те потвердження своїх прав і нагороди в кривдах, які терпіли козаки. Але що до приймання ріжних претендентів — „царків турецьких, московських, господарчиків волоських”, військо відповіло рішучо, що воно мусить тримати ся давньої свободи: „з віків за порогами приїзд і відїзд вільний всяким людям, як би вони не титулували ся”.
Походи на море військо готове залишити, коли йому буде підвисшена платня, так що могло б з нею обійти ся. І човни готове попалити, коли буде за них відповідна нагорода. Мусять бути також відкриті козачині якісь джерела прожитку, коли забороняєть ся добичництво на морі, „з котрого ми привикли діставати собі кусник хлїба” 6): має бути свобода в ловленню звіря, риби „і в чеснім гандлю мати прожиток”. З платнї, збільшеної під Хотином до 50 тис. зол., козаки не тільки не можуть прожити, як хто не має власної оселї („а таких між нами є багато”), анї зброї справити на службу, а навіть ледви на порох і олово вистане її на цїлий рік; посли козацькі мали отже просити комісарів, аби в тій справі постарали ся за козаками перед королем і річеюпосполитою. На армату козацьку треба також ріжних річей; коли комісари ображають ся тим, що козаки, виходячи на службу королївську, збирають з українних міст всякий припас для неї, як порох, олово, конї, шори, одїж і обувє для погоничів, — то треба справляти такий припас з державних коштів.
Виписку „непотрібних і до війни нездатних людей” військо годило ся зробити, тільки щоб виписаним не було потім кар або иньших прикростей від їх панів. При тім оправдувало ся, що не так воно до себе вербувало підданих з королївщин, духовних і шляхетських маєтностей, як самі урядники, беручи від людей дарунки, позволяли їм приставати до козаків 7), — через те й ремісників між козаками опинило ся богато. Про величину війська, яке мало б лишити ся в службі, козаки не згадували. Так само не вважали можливим означити великости того контінґенту, що мав стояти залогою на Низу: „малий гурт не постоїть против поганина, великий — не стримаєть ся від того, аби не вдарити на неприятеля, хоч би для самого прожитку; треба б його відповідно надїлити припасом, одежею, грошима”. І знов запитаннє до комісарів — звідки буде йти удержаннє тим козакам, що стоятимуть на Запорожу і відбуватимуть вартову службу?
Обмеження козацького проживання тільки королївщинами військо прийняти не хотїло рішучо. „Жити нам щоб було вільно як в маєтностях королївських, так і духовних та шляхетських, і коли б хто хотїв (з приватної маєтности) перейти до королївських міст, то щоб мав право продати свою хату і ґрунти (rozrobek)”. Не так гостро, але все таки рішучо не хотїло воно прийняти жадання, щоб гетьмана козацького настановляв король або гетьман коронний. „Кождий чоловік підлягав різним пригодам, а під воєнний час особливо смерть його може завсїди спіткати: як би з нагоди смерти старшого прийшло ся до короля або до п. гетьмана посилати по нового старшого, міг би з того вийти в війську великий розрух і непорядок; з тих причин хочемо зістати ся при давнїм звичаю — щоб самим собі старшого вибирати”. Так само нову присягу зложити, як хотїли комісари, не вважали потрібним, бо зложили її давнїйше.
Просили ще, аби комісари і гетьман допильнували, щоб заграблені і забрані під час сього походу на Україну козацькі маєтки і сїмї були вернено назад — „бо не заслужили ми терпіти сього”.
Відповідь таким чином, при всїм своїм чемнім тонї, була досить рішучо відмовна. Козаки не хотїли прийняти обмеження війська реєстром, і касовання своїх старих прав і практик (свобода мешкання, вибір гетьмана). Заявляли готовість піддати ся потребам польської полїтики — не шукати добичи і заробітку у сусїднїх держав, але від умовою коли річпосполита дасть їм відповідні способи удержання. Рішучо підносили свій церковно-національний постулят.
В польськім таборі відповідь прийнято як розірваннє переговорів і casus belli. Конєцпольский затримав у себе послів через ніч, щоб заскочити козацьке військо несподївано. Свому війську звелїв через ніч приготовити ся до походу. Рано прикликавши послів козацьких, заявив їм, що коли не хочуть показати послушности й покори, то він їм дасть спробувати шабель своїх на шиях їх, і кров їх спаде на душі їх. По сїй патетичний і гордій промові відправив послів і зараз же, по їх слїдах, рушив військо на козацький табор, що як сказано, стояв так близько, що видко його було з польського табору. Зачала ся війна.
Примітки
1) Zbior pam. c. 177-8, з иньшої копії в Zrodla do dziejow роl. Ґрабовского і Пшездзєцкого
2) Видана в двох редакціях — Zbior VI с. 188 і Zrzodla II с. 174. Стиль дещо відмінний, се вказує, що тексти сї передають ориґінал досить свобідно. Копії в збірниках петерб. публичної бібл. (№ 29, 96 й ин.) мають під сею козацькою деклярацією підпись: Laurenty Paszkowski pisarz na ten czas woyskowy і поміту „печати військової”. В обох редакціях є несправности, які можна поправляти, комбінуючи обидві версії.
3) Образа маєстату була в тім, що козаки московському цареви признавали царський титул, а на сей титул все ще претендував королевич, і польське правительство того титулу за царем Михайлом не признавало.
4) Кулїша Матеріали с. 216-7, 229-30. В Москві Яхія оповідав фантастичні історії ad captandam benevolentiam: коли польське військо пішло на козаків, вони казали Яхії, що проголосять його своїм царем і під його проводом будуть бити ся з Поляками, або користаючи з його походу перейдуть через коронні землї в балканські краї, що признали Яхію царем. Але Яхія почав їх відмовляти, доказуючи неможливість сих плянів, а заохочував післати до царя московського і просити приняти їх в підданство і заняти Поднїпровє своїм військом: „Будетъ они хотятъ царя христиансково (польський король, як католик, очевидно за християнина не рахував ся), и они бъ послали бить челомъ государю царю и вел. князю Михайлу Федоровичу всеа Русіи, чтобъ ихъ принялъ подъ свою державу и послалъ къ Киеву ратныхъ людей, чтобъ Кіевъ со всЂми городы і землями і Запороги привести подъ ево государеву руку, и тамъ имъ будетъ лутче”. І козаки буцїм то й збирали ся вислати таке посольство до Москви, але під той час прийшло польське військо, „Поляки и Ляхи, и учали ихъ побивать безъ пощады”, і се перебило висилку посольства.
5) Пор. вище с. 520-1.
6) Surowie nam z morza, zdobyczy zbraniaia, zkad zwyklismy chleba sztuki zasiagac.
7) Panowie urzedowie, biorac od niektorych podarki, towazystwa nam pomagac pozwolali.
