Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Козаки на се другого дня (3/XI н. с.) прислали посольство з десяти осіб (були то: Петро Одинець, Іван Лярич, Лев Борута, Іван Бачинський, Андрій Кудиновський, Микола Болбас, Іван Горушкевич, Стефан Микитич, Богдан Пашина, Іван Пекачевський). Привезли вони нову козацьку деклярацію, адресовану до комісарів, і осібні листи (до Конєцпольского як гетьмана і до Замойского як воєводи київського). Як в сїй деклярації, так і в інструкції даній сим послам, підписаній писарем Савою Бурчевським і также предложеній, комісії, козаки хоч в виразах скромнїйших і здержливійших, в самій річи повторяли погляди і жадання, висловлені в першій деклярації. Робили тільки незначні уступки, в тім родї як зложеннє присяги, але напр. означеннє реєстра певною цифрою все таки промовчували („властиво нема про що вже говорити, бо під час походу війська на Україну одних побито, иньші, боячи ся тої виписки, відступили ся від нас і добровільно піддали ся панам-урядам українським; але сповняючи волю п. комісарів, не противимо ся тому, щоб по поворотї нашім до дому люде дїлу рицарському чужі не пишали ся нашими вільностями"); додавали дещо нове — напр. аби старшинї була визначена осібна платня 10).
Переговори на підставі сих деклярацій трівали цїлий день, але при великій ріжницї в жаданнях комісарів і козацького війська не могли дійти кінця. Комісари годили ся тільки піднести реєстр до 5 тисяч, а до плати 50 тис. додати осібну платню старшинї; годили ся, щоб на випадок, як би гетьман козацький вмер на урядї, військо могло собі вибрати гетьмана тимчасового, поки правительство визначить, але військо не може самовільно нї скидати з гетьманства ні виберати. Рішучо признавали далї не можливим, щоб козаки мали право проживати по маєтностях приватних і видхиляли козацькі прошення що до заспокоєння релїґійної справи такими метикуваннями, що в релїґійний справі, мовляв, нїякої кривди не дїєть ся і займати ся нею повинно духовенство, а не військо. Крім сеї офіціальної відповіди вислані були осібні листи, з запевненнями прихильности, від тих, до кого козаки писали осібно; були вони писані прихильно, але з панської високости до людей „простої кондиції") 11).
Переговори, ведені в польськім таборі 3/XI, значно посунули справу на перед. Правдоподїбно, комісари вияснили козацьким послам, що від певних пунктів вони нїяк не можуть відступити, і їх умова з козачиною не може бути уложена инакше. Але разом з тим чи не дали вони по тиху певні надїї, не вказали якісь перспективи, що в дїйсности, на практицї сї постанови де в чім можуть бути помякчені, ослаблені? Або козацька старшина собі се виміркувала з переговорів, з ситуації. Трактати з козачиною все укладали ся більше про око, і нїколи риґористично не переводили ся. І сим разом не було причини думати инакше. Ті нові постанови, проєктовані комісією, мали бути відновленнєм постанов комісії ольшаницької 1619 р. Чи не згодили ся тодї козаки на них? А в дїйсности вони зістали ся на папері. Правда, по таких нових заслугах, положених в Хотинській війнї, по дальшім зростї і сили, і енерґії, і престіжу козацького вертати ся назад до постанов 1619 р., перечеркнувши всї надїї і претенсії, оперті на хотинських заслугах, козачинї було, без сумнїву, прикро. Але щож! І постанови 1619 р. вінчали собою великі козацькі заслуги в московській кампанїї. Иньшої дяки, очевидно, не було що сподївати ся від шляхетської річипосполитої.
Се все мусїло взяти під розвагу військо козацьке, вислухавши відомости і листи, привезені його посольством. Цїлий день 4/XI пройшов в нарадах. Не вважаючи на значні страти в попереднїх битвах (як каже польський дневник, самі козаки по закінченню переговорів признавали ся, що згинуло їх в битвах сеї кампанїї 8 тис), військо козацьке було ще значне. Поляк участник походу каже, що було його по всїм тім в таборі „що найменьше 20 тис." 12). Але перспектива дальшої війни не усміхала ся й козакам. В раптовім походї з під Крилова „урвано" їм значну частину обозу, з припасом і запасом, і так спішно закладаючи табор на новому місцї, не могли вони зробити його так як треба. З огляду на все отсе рішено капітулювати. В вечері до польського табору приїхали посли, які заявили, що два пункти становлять головну перешкоду: козаки не можуть згодити ся на видачу провідників попереднїх своєвільств і на цифру реєстру, бо по за реєстром лишить ся яких 45 тис. і виписки їх неможна буде перевести. Так записує дневник 13). Деклярація козацька (третя з ряду), яку маємо на письмі 14), заявляла також, що козаки „нїяким чином і з ріжних причин" не можуть видати проводирів, „бо старший як посол вибираєть ся до кождої справи однодушно цїлим військом і мусить те робити, що військо йому накаже — тому не вони, але ми, все військо завинило перед королем і річеюпосполитою", і військо просить сю провину вибачити. В справі реєстру: „трудно нам згодити ся, аби військо обмежити всього пятьма тисячами, бо між нами знайдеть ся більше десятка тисяч таких людей, що по 10, 20 і 30 лїт займали ся рицарським дїлом на службі річипосполитій, шаблею кавалок хлїба собі добували і калїцтва терпіли. Як же такий чоловік, бувши свобідним, мав би тепер підлягати юрисдикції панській? Віддаємо се на ласкаву розвагу панів комісарів і покірно просимо їх, аби не вимагали від нас того, що могло б учинити тільки розрух між нами. Тим більше, що сеї зими однаково тяжко робити між нами порядок (переводити реєстр): в полї трудно, а зібрати все військо в якімсь містї — велика тягота людям і спустошеннє мусїло б бути; а як дасть Бог, на весну, коли на полї нам лекше зібрати ся, не чинячи людям тяготи, можна буде зробити, хоч би й при п. комісарах — коговони з себе до того визначать".
В иньших справах заявляли готовість піддати ся давнїйшим комісарським постановам. Годили ся вийти з шляхетських маєтностей, тільки щоб будинки і „розробки" (ґрунти розроблені) їм сплачено. Пробували випросити собі, щоб заховано їм право вибору старшого — „хиба як би ми були покликані куди небудь на королївську службу, міг би бути хтось від короля з нами, як колись бував Оришовский" (в ролї королївського комісара, не властивого гетьмана козацького). Просили осібної платнї для старшини, на армату. Хотїли, аби дано приміщення на найблизшу зиму в якихось містах для козаків і армати з огляду на спустошеннє України польським військом. Повторено бажаннє, щоб нагорожені були шкоди, починені польським військом, щоб вернено жінок, дїтей, майно — „де б хтосъ пізнав своє або в таборі знайшов" 15).
Кінець кінцем комісари рішили ся зробити такі уступки: не жадати видачі провинників, дати амнестию всїм за минуле. Підвисшити реєстр до 6000 і додати платнї на військо 10 тис. (разом 60 тис. зол.), а осібно старшинї 16). В справі іменовання старшого теж учинено компроміс: рішено, що козаки будуть вибирати кандидата на гетьманство, а гетьман польський, іменем короля, буде його їм „подавати" (затверджувати властиво) 17); і так зараз „по виборі ними зпоміж їх самих" Мих. Дорошенка, гетьман „подав" їм його за старшого. Тільки як би в великім віддаленню від короля і гетьмана козацькому старшому тралило ся вмерти, можуть козаки собі тимчасово вибрати гетьмана самостійно 18). На тих підставах зараз списано комісарські постанови 19).
- За минувше козакам давала ся амнестия, на будуще вони обовязували ся занехати всякі зносини з стороннїми держави, не ходити походами на них своєвільно, анї на море не виходити, човни зараз попалити, на будуче їх не робити, бути в послушности і в „юрисдикції замкові, духовні і міські не вдавати ся", та віддавати „належне поважаннє і послушність" старостам і урядам. На се гетьман зложив присягу, що не поведе без волї правительства свого війська на Туреччину анї морем анї землею, не збиратиме „анї куп, анї охотників, анї виписчиків", а всяких своєвільників каратиме. В тім же дусї послушности і повздержности від самовільних походів зложили присягу „отамани, чернь вся, військо запорозьке його кор. милости" по даній йому формулї присяги.
