Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читаем книги онлайн TXT) 📗
Примітки
1 ) Він вказує ще на звістку Гальберштадської хронїки, що Отону в 1203 р. помагали Boemi et barbarae nationes (Mon. Germ. Scr. XXIII c. 116), припускаючи, що тут розуміють ся Русини.
2 ) Залежність від них Штирійської хронїки виказав Huber ор. c. c. 159 і далї.
3 ) Basilisci, при тім історія сього Василька помішана тут з історією Войшелка.
4 ) Се розуміють про монашество, і се правдоподібно з огляду на згадку про приклад Василька — пор. с. 53, хоч само оповіданнє Зиморовича можна розуміти й так тільки, що Лев лише жив у монастирі.
5 ) Друга мабуть мала означати собою домовину апокрифічного фундатора монастиря ”дядька Льва” Лавра-Войшелка, пор. Лїтописець т. зв. Биховця c. 12-3.
6 ) Як бачу, Кунїк в своїй статї (невиданій) в збірнику петерб. акад. приймив 1308 р., але без близшого мотивовання (c. 113).
7 ) Як я сказав вище, служила вона державною печаткою аж до кінця істновання Галицько-волинської держави.
8 ) Се розвязують як 27/VIII (по латинському численню), або 28/XI; напевно день означити не можна, бо св. Руфа буває кілька разів до року.
9 ) При першім виданню я мав відбитку лише статї Линниченка.
10 ) Нарбут її зве Равданською рукописею і описує в І т. своїх Dzieje narodu Litewskiego c. 156, переказуючи при тім коротко зміст згаданої статї, але тут не згадує про інтересну для нас подробицю, хоч потім в дотичнім місци відкликуєть ся до того змісту.
11 ) Pomniki do dziejow litewskich c. 15-16, в тім невиданім збірнику петерб. Акад. се оповіданнє видруковане з шести кодексів. Має зрештою незадовго вийти повне виданнє тої лїтописи з усїх кодексів.
12 ) Тільки Іванів, приймаючи смерть Юрия в боротьбі з Гедимином, не робить такого здогаду про його синів. Шараневич натомість приймав смерть Юрия і Льва в битві.
13 ) Сей погляд приняв і Кунїк в тім збірнику c. 115.
14 ) Се місце читаєть ся так у Райнальда: de qua annua tributa consveverunt papae percipere. В вид. Прохаски як у Мураторі, лише оmniа замість annua.
15 ) Кунїк в збірнику петерб. академії (c. 139) все таки припускає, що Любарт володїв Луцьком за часів Юриа-Болєслава, та шукав виходу в ріжних здогадах. Тільки незнаннєм джерел поясняєть ся погляд на сю справу проф. Леонтовича (Очеркъ І c. 223-7): Любарт по смерти Андрія став князем усеї Волини (автор покликуєть ся на титул його в грамотї 1322 р.), а Юрий-Болєслав по смерти Льва дістав Галичину в доживотє за згодою Любарта і Гедимина.
16 ) Ся гіпотеза моя стріла ся з рядом ремонстрацій Линниченка в його Дополненіях (c. 112); але і в тім разї він показує більшу охоту до полємізовання, як до мериторичної оцїнки шансїв pro i contra гіпотези. Ті сумнїви, які він підносить против неї, я сам по части вказав, ставлячи гіпотезу, так що сї замітки Л. я можу зрозуміти тільки припущеннєм, що він не уважно прочитав мою примітку. Коли поза тим він підносить, мов би я забув, що сам Любарт був православний, то хиба спускає з очей, що шлюб Любарта з католичкою відбував ся по обряду і процедурі католицькій, і я сумнїваюсь, чи Любарт дуже числив ся при тім з поглядами православного духовенства. Коли далї Л. питає мене, чому Юрий-Болєслав в так молодих лїтах стратив надїю на мужеське потомство, то я відошлю його за розвязаннєм сього питання до Казимира Вел., що в 1339 р уложив подібний трактат з угорською династиєю. Вкінцї зовсїм непотрібно Л. заходить в голову, чому я уважаю Любарта евентуальним престолонаслїдником тільки для Волини? Такого здогаду я одначе й не ставив нїколи, а що значило „земля Волинская” в мові XIII-XIV вв., се досить роз'яснено у мене (див. c. 141).
17 ) На одній грамотї, друкованій в Kodex Malopolski III ч. 651 і ще pas в Zbior-i dokumentow w bibl. hr. Przezdzieckich ч. 4. Документ сей з своїм титулом стоїть одначе так одиноко, що сей титул кидає на нього дуже підозріле сьвітло (пізнїйше Казимир так не титулуєть ся).
18 ) В сїй своїй працї (c. 117) на точцї турецької теорії д. Молчановський був ще дуже обережним.
19 ) В поглядах пок. Пелеша, що боронив осібности галицької митрополії, він бачив навіть якісь спеціальні „соображенія” (с. 142). Пять лїт пізнїйше росийські ортодоксальні учені прийшли до виводів далеко сьмілїйших від Пелешевих!
20 ) В виленськім молитовнику 1596 р., в острозькій псалтири 1598 р. (Филаретъ l. c.).
Пояснення до ґенеальогічної таблицї.
Ґенеальоґія династиї Романа
Таблиця ся доповнює табл. V в т. II (рід Мстислава Мономаховича), див. тамже пояснення скорочень. Кілька ґенеальоґічних заміток подано вище в прим. 3 і 10; не повторяючи сказаного там додамо ще дещо до повищої таблицї.
Про імя другої Романової жінки, славної в галицькій історії реґентки, можна здогадувати ся з звістки Іпат. c. 616, що на її могилї її внук Мстислав поставив каплицю св. Іоакима і Анни: набуть вона звала ся Анною.
Що друга жінка Данила була братанницею Мендовга, виразно каже Іпат. 541; підношу се тому, що в лїтературі є на тім пунктї непевність.
Що імя Романівни — жінки Михайла Всеволодича (про неї згадки в Іпат. c. 521 і 526) було Олена, здогадую ся з Любецького синодика вид. Зотова c. 25, де читаємо: „Вел. кн. Михайла чер. Всеволодича Святославля внука и болярина его Феодора не поклонивших ся солнцу и неходившихъ около куста, — убыенныхъ отъ Татаръ за православную в Ђ ру. Кн. Михаила и княгиню его Єлену". Я думаю, що сей Михаіл з Єленою не якийсь „незвістний князь", яв думав Зотов (с. 68), а тільки повтореннє імени Михайла Всеволодича з причин стилїстичних: через злученнє його з боярином Федором не було де вписати Михайлову княгиню, і через те повторено й імя князя.
Жінка Василька зветь ся Оленою в Іпат. 570, в звістцї про її смерть. Натомість в листї папи до Василька з 1247 р., де папа дає йому діспензу, зветь ся вона Дубравкою (cum igitur carissime in Christo filie Dubrauce regine illustri uxori sue, cui in tertio consaguinitatis gradu attines, matrimonialiter sis coniunctus — Hist. Russiae mon. I ч. 76). Густинська лїтопись (c. 336) під 1226 р. подає звістку, що Василько оженив ся в донькою Юрия Всеволодича кн. володимирського (суздальського); хоч я взагалї не високо цїню звістки сеї пізньої компіляції, але сю звістку нема причини підозрівати. З нею годить ся й згадка папи, що ся Дубравка була кузинкою Василька в третїм степенї, бо Василько був посвоячений з Юриєм Всеволодичом через свою сестру, видану за Михайла Всеволодича, а Юрий Всеволодич був оженений з сестрою Михайла. Не звичайне тільки се чеське імя "Дубравки" в київській династиї. Тому її уважають часом другою жінкою Василька — так розвязує сю справу Ґолубінский в своїй Історії церкви II c. 876, так думав і я в першім виданню. Лонґінов (Грамоты Юрія II) уважав Дубравку донькою Лєшка Білого, на тій підставі, що Болєслав Лєшкович був "уєм" Володимиру Васильковичу (Іпат. 580). Але можна таких комбінацій видумати й більше, тільки вони будуть зовсїм гіпотетичними.
Синів Данила вичисляє Іпат. c. 483, в тім порядку, в якім я тут їх поставив, правдоподібно, що се й був порядок їх старшинства, принаймнї нїщо такому розумінню не противить ся. Лїтопись при тім каже, що окрім названих нею пяти синів Данило мав іще доньок і синів, але сї сини (можна розуміти про синів і доньок, але правдоподібнїйше брати тільки про синів) „млади отъидоша св Ђ та сего". Доньку Данилову напевно знаємо тільки одну — видану за Андрія Ярославича — про се Воскр, І с. 159. Але досить правдоподібна гадка Бальцера (Genealogia c. 318) що „Переяслава Русинка" звістна з польських джерел яко жінка Зємовита, сина Конрада мазовецького (Длуґош II c. 468, Monum. Pol. hist. V c. 612, Zeissberg Kleine Geschichtsquellen Polens c. 160), була донькою Данила, хоч близших вказівок на те, як вона споріднена була з руськими князями, і не маємо. Дати уродин старших Данилових синів міркую з часу його шлюбу й перших виступів Льва.
