Голодні ігри - Коллінз Сюзанна (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗
— А чому ти не розповіси про себе? Я бачила тебе на ринку. Ти здатен тягати мішки сто фунтів вагою, — випалила я. — Розкажи йому про це. Хіба це не особливе вміння?
— Ну звісно, це особливе вміння. І на арені будуть сотні натоптаних борошном лантухів. Спеціально для мене, щоб я мав можливість чавити ними людей. Мішки — це не зброя. І тобі це добре відомо, — гаркнув він у відповідь.
— Він управний у боротьбі, — сказала я Геймітчу. — Минулого року в школі він посів друге місце у змаганнях із боротьби. Перше посів його брат.
— Ну, і що з того? Часто тобі доводилося бачити, як двоє супротивників на арені забивали один одного до смерті? — сказав Піта з відразою.
— Завжди хтось із кимсь б’ється. Все, що тобі потрібно, — це роздобути ніж, і в тебе принаймні з’явиться шанс. Якщо ж у бійку влізу я, мені кінець! — мене переповнювала злість, і я мало не кричала.
— Не влізеш ти в бійку. Ти замешкаєш десь високо на дереві, їстимеш сирих білок і одного по одному вбиватимеш конкурентів своїми стрілами. Знаєш, що сказала мені мати, коли прийшла зі мною попрощатися? Що, можливо, цього року Округ 12 нарешті матиме переможця. Спочатку я подумав, що вона хотіла підбадьорити мене, а тоді втямив, що вона мала на увазі не мене, а тебе! — випалив Піта.
— Ні, вона мала на увазі тебе, — відмахнулася я.
— Мама сказала: «О, вона вміє виживати». Вона, — мовив Піта.
Я зовсім не чекала цього. Невже його мати й справді сказала таке про мене? Невже вона вважає, що в мене більше шансів, ніж у її сина? Але біль, який я побачила в очах Піти, свідчив про те, що він каже правду.
Раптом я знову опинилася на задньому дворі пекарні, й дощ стікав холодними струмками по моїй спині. Мене привів туди голод. Я почувалася так, ніби мені знову одинадцять.
— Тільки тому, що колись мені допомогли.
Погляд Піти ковзнув на булочку в моїх руках,
і я зрозуміла, що він також пам’ятає той день. Але Піта тільки знизав плечима й мовив:
— На арені тобі також допомагатимуть. Люди шикуватимуться в чергу, щоб тільки отримати можливість спонсорувати тебе.
— Так само, як і тебе, — сказала я.
Піта лише закотив очі й подивився на Геймітча.
— Вона й не уявляє, яке справляє враження, — мовив він і відвів погляд.
Що в дідька він верзе? Хтось допомагатиме мені? Коли ми помирали з голоду, ніхто мені не допоміг! Ніхто, крім Піти. І тільки тоді, коли в мене з’явився товар на обмін, усе змінилося. Я вмію торгуватися. Чи ні? Яке враження я справляю? Слабкої і нужденної? І люди згоджуються на мої пропозиції з жалю? Невже це правда? Так, іноді торговці бувають занадто щедрими зі мною, але я завжди пояснювала це тим, що вони знали мого батька. До того ж мій товар завжди першокласний. Ніхто не жаліє мене!
Я пильно подивилася на булочку, яку тримала в руці, й вирішила, що Піта просто хотів мене образити.
Мої роздуми перебив Геймітч:
— Що ж. Добре, добре. Катніс, ніхто не може гарантувати, що на арені буде лук зі стрілами, але під час показового виступу перед продюсерами продемонструй їм усе, на що здатна. До того часу краще зовсім не підходь до лука. Ти щось тямиш у пастках?
— Я знаю кілька основних силець, — пробурмотіла я.
— Це може вельми допомогти, коли доведеться здобувати їжу, — мовив Геймітч. — Піта, вона має рацію: не слід недооцінювати себе, коли ти на арені. Дуже часто фізична сила дає гравцеві неабияку перевагу. У Тренувальному Центрі будуть різноманітні тягарі, тож не демонструй іншим трибутам, наскільки ти дужий. Отже, ви обоє відвідуватимете тренування разом зі всіма. Намагайтеся навчитися чогось нового. Кидайте спис. Вправляйтеся з булавою. Вчіться правильно в’язати вузли, але в жодному разі не демонструйте те, що вмієте робити найкраще, до показового виступу перед продюсерами. Зрозуміло? — запитав Геймітч.
Ми з Пітою одностайно кивнули.
— І ще одне. Я хочу, щоб на публіці ви завжди були разом, — додав Геймітч.
Ми синхронно запротестували, але Геймітч грюкнув кулаком по столу.
— Завжди! І це не обговорюється! Ви пообіцяли, що робитимете все, як я звелю. Я хочу, щоб ви завжди були разом, виявляли дружні почуття. А тепер вимітайтеся звідси. О десятій біля ліфта на вас чекатиме Еффі. Приємного тренування.
Я закусила губу й попрямувала до своєї кімнати. Демонстративно грюкнула дверима, попередньо переконавшись, що Піта почує. Сіла на ліжко; я була не на жарт розлючена. Я ненавиділа Геймітча, ненавиділа Піту, ненавиділа себе за те, що згадала про той дощовий день і про хліб.
Це просто смішно! Ми з Пітою повинні вдавати друзів! Вихваляти вміння одне одного, підбадьорювати. Тоді як насправді ми супротивники, і в певну мить нам доведеться забути про гру в друзів. І можливо, я би просто зараз почала звикати до суперництва, якби не Геймітч зі своїми дурними ідеями. Сама винна: я ж бо сказала Геймітчу, щоб тренував нас разом. Але ж я не мала на увазі, що хочу весь час бути з Пітою. А він, до речі, теж не бачить у мені партнера.
В голові знову і знову лунали слова Піти: «Вона й не уявляє, яке справляє враження». Він явно хотів мене принизити. Правда ж? Але якась крихітна часточка мене сприйняла це як комплімент. А може, він вважає мене привабливою? Ні, це неможливо. Я не відчувала до Піти нічого схожого. Дивно, що він так багато знає про моє полювання. Але і я не забувала про нього. Мішки з борошном. Боротьба. Я також стежила за хлопцем із хлібом.
Уже майже десята. Я почистила зуби і ще раз гладко зачесала волосся. На якийсь час злість поглинула мене, і я зовсім перестала хвилюватися через зустріч з іншими трибутами, але тепер знову відчула, як мене охоплює тривога. Дорогою до ліфта, де на мене чекали Еффі й Піта, я зловила себе на тому, що нервово гризу нігті. И одразу ж припинила.
Залу для тренування обладнали в підземній частині будинку. На швидкісному ліфті ми доїхали туди менш ніж за хвилину. Коли двері ліфта роз’їхалися, ми опинились у велетенському спортзалі, заповненому різноманітною зброєю і спортивними знаряддями. Хоча до десятої було ще кілька хвилин, ми прибули останніми. Всі інші трибути вже зібралися й стали в коло. До сорочки кожного прикріплений був клаптик тканини з номером округу. Поки хтось чіпляв цифру «12» до моєї спини, я швидко оцінила ситуацію. Ми з Пітою єдині були вдягнені однаково.
Тільки-но ми зайняли свої місця в колі, головний тренер, висока ставна жінка на ім’я Атала, зробила крок уперед і ознайомила нас із розкладом тренувань. Тренери з різних видів спорту залишатимуться на своїх місцях, а ми можемо пересуватися з однієї зони в іншу на своє бажання чи згідно з настановами нашого ментора. В деяких зонах нас навчатимуть, як виживати, в інших — як битися. Нам заборонено лізти в бійку з іншими трибутами, навіть якщо основна мета цього — тренування. Якщо ж нам буде потрібен партнер для вправ, то під рукою завжди знайдеться кілька асистентів.
Атала почала зачитувати список зон і знарядь, а я тим часом не могла втриматися, щоб не роздивитися інших трибутів. Вперше нас звели разом як рівних, у простому одязі. Тут усі були справжні, без макіяжу і зачісок, у буденному вбранні. Моє серце тенькнуло. Майже всі хлопці та щонайменше половина дівчат були значно більші за мене, хоча тільки одиниці з них у своїх округах мали достатньо харчів. Про це свідчили кістки, які випиналися з-під шкіри, і порожній погляд очей. Можливо, я й менша від них, але всій нашій сім’ї притаманна винахідливість, а це
дає мені значну перевагу. Тож я не занепала духом: хоч я худа, я міцненька. М’ясо і трави з лісу, плюс зусилля, докладені для того, щоб їх роздобути, забезпечили мені здоровіше тіло, ніж у більшості з тих, хто стояв навколо мене.
Винятками були діти із заможніших округів, добровольці — ті, кого спеціально годували й тренували все їхнє життя заради Ігор. Як правило, це були трибути з Округів 1, 2 й 4. Теоретично тренувати трибутів до того, як вони потраплять до Капітолія, суворо заборонено, але так буває щороку. В Окрузі 12 ми називаємо їх трибутами-кар’єристами або просто кар’єристами. І подобається вам чи ні, а саме хтось із них стане переможцем.
