У дзеркалі, у загадці - Ґордер Юстейн (книги онлайн без регистрации .txt) 📗
— На Місяці?
Ангел кивнув:
— От було потішно, коли там висадилися перші люди. Нас було багато, ціла компанія. Але ні Армстронґ, ані жоден з решти космонавтів не бачив нас. Вони думали, що нікого, окрім них, більше немає. І тому так пишалися, бо вважали себе першими візитерами на Місяці… Знаєш, що сказав Армстронґ, вийшовши з місяцехода?
— «Маленький крок для мене, але великий стрибок для людства», — відповіла Сесілія.
— Молодець!
Сесілія як представник людства трохи розсердилася, що ангели шпигували за першими космонавтами, котрі вважали себе першопрохідцями на Місяці:
— Мені прийшла ідея написати про це у газеті. «Останні новини: На Місяці аж юрмиться від ангелів. Новий радар розкрив прадавню таємницю».
Аріель засміявся:
— Хіба ти не чула про астероїди?
Сесілія втішилася, бо тепер вона була у своїй тарілці. Вона прочитала про всесвіт більше, ніж будь-хто у її віці. На початку хвороби вона простудіювала цілу копицю примірників «Ілюстрованої науки».
— Звичайно, — відповіла Сесілія. — Це такі крихітні планетки, які кружляють по своїх орбітах навколо Сонця. Але їх так багато і вони такі маленькі, що навіть не мають імен. Більшість їх позначена лише номером.
Аріель заплескав у долоні:
— Браво! Отже, про небесну красу ти знаєш більше, аніж гадала. Коли мені хочеться побути наодинці з собою, скажімо, впродовж п’ятдесяти чи ста років, я обираю один із таких астероїдів. Хоч ангелів страшенно багато, проте астероїдів більше. Волочитися по універсуму на крихітній планетці після буйних словесних баталій між ангелами у місцях нашого загального збору — просто насолода. Інколи я перестрибую собі з астероїда на астероїд. От весело!
Ця розповідь здалася Сесілії надто вже простою.
— Ти, мабуть-таки, брешеш.
Вона подивилася у його сапфірові очі, та одразу ж потупила погляд — дуже вже серйозне було звинувачення.
— Шкода, — мовив Аріель. — Бо ангели ніколи не брешуть. Ти, певно, зовсім не віриш, що я ангел.
— Розповідай іще, — попросила Сесілія, закопиливши губки.
— Найприємніше сидіти на кометі.
— На кометі?
— Наприклад, на кометі Галлея. Щоб обійти навколо Сонця, їй необхідно перебувати в дорозі 76 років. Однак її траєкторія так далеко врізається у космічний простір, що все відбувається надзвичайно швидко. Їзду на кометі можна порівняти хіба що зі спуском по ковзанці. От тільки на ковзанці можна вчепитися руками і знову видертися нагору, а з кометою так не вийде.
Сесілія покивала головою.
— Та хай уже, повірю тобі, — сказала дівчинка. — Я б і сама не проти повозитися на кометі. Однак ніколи не думала, що ангели так люблять гратися.
Ангел Аріель заглянув їй у вічі:
— Я казав, що Бог створив Адама і Єву, аби хтось міг стрибати поміж дерев та бавитися в саду у хованки. Бо що вартує сад, коли в ньому не можуть гратися діти.
Сесілія кивнула, а Аріель говорив далі:
— Не штука мати величезний всесвіт із мільярдами зірок та планет, місяців та астероїдів, коли у ньому немає ангелів, котрі б могли тішитися його красою.
Сесілія перервала його мову:
— Згідна, усе, що ти сказав, звучить розумно, але абсолютно жодного слова про це не сказано у Біблії.
Аріель не відповів. Сказав щось зовсім інше:
— Якби Бог створив усе тільки для того, аби задемонструвати свою могутність, був би він самозакоханим Богом. У небесному безмірі сотні мільярдів галактик, у кожній з них — приблизно сотні мільярдів сонць. А тепер спробуй угадати, скільки планет і місяців, не кажучи вже про астероїди. І незліченна армія ангелів. Гріх скаржитися на нестачу місця чи на погані для нас часи.
— Без сумніву! Ласкаво просимо!
— Це ми, Сесіліє, утримуємо весь універсум укупі. У Бога на плечах ніколи не сиділи ворони, зате він мав цілу армію ангелів.
Сесілія почала порпатися в снігу палицею.
— Якби ти про все це написав книжку, то, напевно, одержав би Нобелівську премію, а то й дві.
— Чому дві?
— Одну — в сфері теології, іншу — астрономії. Однак могли б тебе й завалити. У гіршому випадку можна було б претендувати на Нобелівську премію в галузі фантазії. Її ти заслуговуєш.
Аріель розсміявся:
— Не можу змагатися з такими серйозними вченими. Вони вважають, що усі таємниці природи можна розгледіти в окуляр мікроскопа чи телескопа. І вірять тільки в те, що можна зважити і виміряти. Однак дано їм збагнути лише дещицю. Вони не розуміють, що бачать усе в дзеркалі, в загадці. Ангела не зважиш і не виміряєш. Тут не допоможе й спостереження дзеркала під мікроскопом. У результаті тільки чіткіше й виразніше розгледиш власне зображення. Краще вдатися до фантазії.
Сесілія все енергійніше порпалася палицею в снігові.
— Я б залюбки пограла в «класики» між астероїдами. Або потанцювала на Місяці чи міцно вчепилася за якусь гарненьку комету и політала по всесвіту. Бо ж усе це і є небом, казав ти…
— Справді?
— Багато людей вірять у те, що після смерті потраплять на небо. Це правда?
Аріель тяжко зітхнув:
— Ви уже на небі. Саме цієї миті. Час уже припинити пусті суперечки. Зовсім не личить вам сваритися й вимахувати руками перед лицем Бога.
— Ти не відповів на моє запитання.
— Ви приходите й відходите, йдете своєю дорогою і знову приходите. Те ж саме відбувається із зорями та планетами.
— Ля, ля, ля!..
Сесілія вдарила палицею об землю.
— Ти сердишся, Сесіліє?
Вона знала, ангел має рацію, але вважала, що має право трохи посердитися саме зараз:
— Ти тільки й знаєш, що видно говориш: людина є з плоті та крові. А ніхто з плоті й крові не може жити вічно. Це несправедливо, бо й мені хотілось би пострибати в «класики» поміж астероїдами якихось тисячу літ перед тим, як провести кількамільйоннорічні вакації на якійсь екзотичній планеті у далекій галактиці. От я й серджуся, що нам не дано жити вічно.
Вона злякано прикрила рот долонею. І звідки у неї взялося стільки слів?
— Ніхто не живе вічно, — сказав Аріель. — Навіть ангели на небі. Ангели не «живуть», а тому нічого не відчувають і тому не дорослішають. Про це ми вже балакали раніше.
Сесілія дивилася в землю:
— Гріх вам скаржитися, ніби не живете, самі ж бо цілу вічність пурхаєте собі поміж планетами та зірками.
— Так само й ти пурхаєш по пляжах у далеких країнах, коли спиш, — відповів Аріель. — Уяви, наче усе твоє життя тільки сон!
Сесілія стенула плечима:
— Якби такий сон тривав цілу вічність, та ще й був приємним сном, я проміняла б життя на нього. А чому надав би перевагу ти — людському життю тривалістю в декілька десятиріч чи вічному ангельському?
— Ні у кого з нас немає такого вибору. То й нема про що говорити. До того ж, мабуть, краще один-єдиний раз заглянути на небеса, аніж ніколи їх не побачити. Ті, хто ще не створені, не мають права на існування.
Сесілія обмірковувала останні слова Аріеля і врешті сказала:
— А може, вони б не захотіли, аби їх створили лише на одну коротку мить життя. А той, хто не існує, не знає, що він утратив.
Аріель промовчав. Несподівано він стрімко злетів догори і довго приглядався до будинку:
— Уже третя година. Нам слід поквапитись, доки вони не прокинулися.
Сесілія щодуху рушила вниз лижнею. Обіч неї пурхотів Аріель. Густі дерева не були завадою, бо Сесілія трималася лижні, а Аріель просто проходив крізь стовбури, ніби крізь стовпи туману. Ось, нарешті, вони видряпалися на останній пагорб до стодоли.
Аріель ухопив Сесілію за капюшон куртки:
— Ми не встигаємо обійти будинок й увійти з головного входу.
— Не встигнемо?
Та Аріель уже не зволікав часу на відповідь. Він міцно схопив її за куртку і підняв високо в повітря. Наступної миті вони пройшли крізь вікно й опинилися посеред Сесілиної кімнати. Шибка була ціла, Сесілія також. На ногах вона усе ще мала лижі, з яких почала капотіти на підлогу вода.
— Що вони скажуть, як ти думаєш? — прошепотіла мала, присоромлено показуючи на свої лижі та воду на підлозі.
