Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
На Україні в момент нового розриву з Поляками, розуміється, ходили ріжні толкування того розриву. Поруч більш реальних, які поясняли сей розрив панськими та жовнірськими утисками (як в думі) або задніпрянською різнею, як у наведенім вище оповіданню єромонаха Гавриїла (с. 418), оберталися й більш фантастичні. Взірцем може служити отсе оповіданнє переказане отимже Гавриїлом разом з попереднім:
“Після сойму посилав гетьман сина свого послом до короля, і король прислав гетьманові з його сином булаву й корогву-щоб він був повним гетьманом козацьким. А се тому, що ніби то на короля йде з військом турецький султан, так щоб гетьман з козаками був готов. І велів король йому самому прибути до нього на Оринине поле, близько Львова. Він був і поїхав до короля. Від'їхав від Чигрина верст за 40, а їхати мав на Київ: в Київі зібратися з Поляками та з козаками та й їхати до короля. Але в дорозі стало йому відомо від козаків, що в Київі приготовлена залізна кобила, і Поляки б його вхопили і посадивши на ту залізну кобилу спалили. Він почувши такий злий замисел на себе, до Київа не поїхав, а вернувся назад до Чигрина. І післав листи до всіх полковників, осавулів, сотників і всіх козацьких “урядників”, аби вони зараз з'їздилися до нього “на думу” на світлім тижні, аби до них уже вдруге про се не посилати. Тому гетьман у Полтаві не був. А що у нього тепер з полковниками і з иншими урядниками ухвалено, і як довго тим Татарам бути, що до Полтави прийшли, і куди вони мають іти, він про се не чув” 14).
Єромонах поїхав з Полтави 7 (17) квітня, при границі пробув два тижні, до 2 травня с.с; не можна вгадати, чи він чув наведену лєґенду ще в Полтаві, коли рознеслася чутка, що гетьман змінив свій намір і до Полтави не приїде, чи оповідали йому се потім. Вона інтересна з історично-фолькльорного погляду як приложеннє до Хмельницького звісної лєґенди про Наливайка, що в старшій, більш автентичній своїй формі говорила теж про спаленнє на “залізному коні”, чи “мідяній кобилі”, себто розпеченій штабі. З історичного становища дуже цікавого, що при всій фантастичности се оповідання сходиться з цілком реальним фактом-польськими плянами обернути Хмельницького на Туреччину. Мабуть припадком-але дуже влучно-лєґенда трапила в нерв тодішньої польської політики супроти козаччини.
Примітки
1) Максимовича Сборникъ украинскихъ пЂсенъ, 1849 року, с. 74; Куліша Записки о Южной Руси I с. 51; Антоновича і Драгоманова Истор. ПЂсни Малорус. народа II с. 110.
2) І теперішнє “велів” має таке значіннє: позволив.
3) Тепер “по козаках, по мужиках”, але правдоподібніше, що в прототипі були тільки мужики-а Ляхи своєвільно переступили сей дозвіл, і поставали і по козацьких хатах.
4) В тексті: То ще.
5) Тепер: станцію.
6) В херсонськім варіянті сей образ стягнений до короткої фрази: Од козацьких, од мужицьких комор ключі одбирати, Над козацьким над мужицьким добром господарями знахожатись.
7) Тут херсонський варіянт навпаки дає ширшу картину: “То вже де бідний козак розгадає пятак, то нельзя по улиці пійти погуляти, щоб у корчмі (мабуть-т і л ь к и в корчмі) пятак прогуляти. То вже ж один козак доброго клича і луччої руки один шостак розгадав-да й той к катовій матері в корчмі прогуляв”.
8) З Херсон. варіянта.
9) Се “на Україні” тут не до річи, могло бути “на перині”, або що. Дальше “на Україні” можливе, і се, може бути, воно дало се повтореннє і витисло первісні слова.
10) “У раді” зайве, як показує структура віршу.
11) З Херсон. варіянта.
12) Далі образ повстання спільний в обох, але ширший в Черн., стиснений в Херсон.
13) З Херсон. варіянта.
14) Польські справи 1652, стовб. 1-а.
РАДА В ЧИГРИНІ ПО ВЕЛИКОДНІ 1652 Р., ВІДНОВЛЕННЄ ВОЛОСЬКОГО ПЛЯНУ, ЙОГО ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ.
Про велику великодню раду в Чигрині, що ухвалила новий курс української політики, крім тільки що наведеної звістки полтавського єромонаха, що Хмельницький відкликавши раду в Полтаві, призначену на вербній неділі, визначив натомість велику раду в Чигрині на світлім тижні, і закликав “всіх полковників, осаулів, сотників і всіх козацьких урядників”, маємо ще оповіданнє московських вістунів. Вони потверджують, що ся рада відбулась, і доповнюють звістку єромонаха Гавриїла ще деякими цінними подробицями. По перше-кажуть, що участь в раді взяли також татарські мурзи, з того татарського війська, що не було відправлене, а далі стояло недалеко Полтави. По друге-що предмет наради був оповитий глибокою таємницею, і на розрив з Поляками не було дано ніякого натяку, так що ширші козацькі маси по корсунськім прецеденті склонні були думати, як то ми вже бачили вище, що Чигринська рада принесе ще більше зближеннє гетьмана і старшини до Ляхів і спільний з Татарами похід на Москву-як то й писали деякі оптимісти варшавські.
Маємо такий голос моменту. “Калмицький Татарин Артюшка” служив у якогось купця в Москві, а з літа 1651 р., приїхавши до Путивля, за намовою глухівського сотенного писаря Данила подався за козацьку границю. Ставши на службу у полковника Пободайла їздив з ним під весну 1652 р. до Конотопу і до Смілого, і тут відстав від нього коли Пободайло в початках квітня н. с. з Смілого поїхав до Миргорода (сі роз'їзди Пободайла не без значіння в його ролі наказного гетьмана і особливо довіреного чоловіка гетьмана, в котрій його далі побачимо). Подякувавши Пободайлові “Артюшка” їздив протягом кількох тижнів по приграничних містах, збираючи вісти для московського вжитку: був у Веприку, Зинькові, Полтаві. На святім (страстнім) тижні при нім прийшов до Полтави лист від гетьмана полтавському полковникові, щоб він і з инших міст полковники їхали до Чигрина на “сейм”, і полтавський полковник поїхав. “І від кримських людей, мурзи і білогородські (ногайські?) князі, чоловіка з 20 або й більше на раді у Хмельницького”. Кримські й ногайські люде, що стоять у великім числі в полтавських сторонах, за рікою Ворсклою, “чекають від Хмельницького вісти, що там урадять, і з чим Хмельницький тих полковників і мурз відправить- туди кримські й ногайські люде зараз підуть війною, а до того часу стоятимуть у полтавських містах”. А гетьман з Чигрина “безнастанно пише листи до всіх полковників з погрозами, щоб полковники розсилали листи до всіх городів, до сотників і козаків, аби вони мали на готові зброю, коней і всякий запас (были заласны, конны и оружны), і щоб ніхто не був без коня і без зброї”,-а щоб ішли в пограничні з Московщиною городи. “І сотники, отамани й козаки всі в зброї, стоять в пограничних городах: Польтаві, Зинькові, Гадячу і на Веприку”. “А на Веприку сотник Михайло Жураковський говорив йому, Артюшці, не потайки, а в голос, і приїзжі сотники, що бували на Веприку в своїх справах, і богато козаків веприцьких (в Веприку головно проживав Артюшка, кинувши Пободайла) говорили, що по всіх городах так козаки поміж собою постановили: коли Б. Хмельницький з Ляхами замириться вічним миром, то всі козаки з кримськими й ногайськими людьми підуть певно війною на царські україни.-“Тільки нам і чекання буде, поки Хмельницький з Ляхами договориться та помириться: зараз підемо війною на царські сторони”. При тім наказували Артюшці, щоб він сього московським людям не говорив, а тримав у секреті. Таке ж доводилося йому чути в Зінькові й Полтаві 1).
Теж саме оповідала в Каміннім 4 (14) травня станиця (роз'їзжі вістуни) що їздила за вістями до Полтави. “З Полтави і з инших міст поїхали полковники до Б. Хмельницького на раду, щоб учинити договір з Ляхами і замиритись. Кримські люде стоять в Полтавських містах, за р. Ворсклою, а мурзи тих кримських людей в Чигрині у Хмельницького. Стоятимуть кримські люде в полтавських місцях, доки Хмельницький відправить полковників, а куди підуть кримські люде війною, козаки не сказали. Козаки стоять збором по всіх граничних містах: в Полтаві, Зінькові, Гадячах, і велено їм бути конним і оружним”. На кого вони готовляться, козаки не сказали і веліли станиці зараз вертати з Полтави за границю 2).
