Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗

Як бачимо, було навпаки. З польської сторони коли й покарано кого, то тільки яких небудь незначних пахоликів, з козацької ж сторони наложили головою визначні старшини ³). Се впало в око. Ми бачили вище відзив Самовидця, що Хмельницький причіпився до якоїсь причетности до задніпрянських розрухів Гладкого, щоб звести з ним свої персональні рахунки. Самовидець говорить тут як свідок і сучасник, віддаючи те що говорилося тут з сього приводу між старшиною, і я думаю, що говорилося не безпідставно. Хмельницький мав безліч способів, навіть супроти явних винуватців, коли не мав спеціяльної охоти зробити їм конець, протягти їх екзекуцію і тим їх уратувати-з огляду що війна стояла при порозі, і її проголошеннє, розуміється, само собою ліквідувало справи всіх замішаних в яких небудь повстаннях проти Поляків. Гладкий же ледви чи й завинив чим небудь особливим, бо ж полк його не був територією жовнірських леж, і тому скараннє на смерть такого поважного і визначного учасника визвільної війни зробило глибоке вражіннє. Я маю дійсно таке вражіннє, що Хмельницький перед проголошеннєм нової війни, перед великодньою радою, що мала сю справу рішити, спішив позбутися ненаручних йому людей з поміж старшини. Після великодньої ради се було вже неможливим, а перед проголошеннєм мобілізації для нової війни можна було, хоч би з натяганнями, представити се як сумну необхідність-спосіб віддалити передчасний розрив з Поляками ⁴). І корсунські засуженці пішли під розстріл під сим претекстом-викликаючи загальний страх і обуреннє против Хмельницького, як деспота і зрадника, лядського прислужника.

Поспішність виконання засуду дійсно була незвичайна!

Згадані путивльські вістуни, що принесли відомости про Корсунську комісію і страченнє Гладкого 12 (22) травня, оповідали в звязку з сим таке: “Оповідав в Ромні новохрещений Жид Федька, що як Богдан Хмельницький миргородського полковника скарав на смерть, скоро після того прислав він, Б. Хмельницький, до наказного миргородського полковника, що був на місці Матвія Гладкого, аби приїхав до нього, до Чигрина. Але той полковник до Богдана не поїхав, а переказав до нього, що він їхати до Чигрина сам оден не насміляється.-“Ти нас по одному і всіх побєш! Коли покличеш на раду всіх козаків, тоді й я разом з козаками приїду, а сам оден не поїду!” ⁵).

Инший з тих вістунів, що був у Миргороді при похороні Гладкого, розповів: “Котрих полковників і сотників гетьман скарав, тих полків козаки держать раду (совЂтуют) з новим гетьманом. А новий гетьман у них з'явився Вдовиченко (Вдовиченокъ)-як йому на імя і чий він не знає. А стоїть той Вдовиченко з своїм військом за Чигрином, з ним козаків у зборі богато, хочуть воюватися з Хмельницьким. І полтавський полковник Пушкаренко теж у того нового гетьмана. А що було армати по городах, де були козацькі полковники, звозять її з усіх місць до Б. Хмельницького до Чигрина. А для охорони від козаків Б. Хмельницький тримає Німців, а скільки їх, він не знає” ⁶).

Нунцій в одній з своїх депеш переказує такі відомости, що ходили по Варшаві перед тим як прийшли вісти про погром під Батогом: Хмельницький має при собі два козацькі полки, дещо Татар і трохи руської черни, та 16 штук гармат. Про инший люд кажуть, що він знеохочений (до Хмельницького), тому що він не одного велів убити-тих що хотіли стати на чолі війська. Він ширить чутку, що хоче кинути своє правліннє і свою чигринську резіденцію та переселитися до Корсуня(!), до пустих степів, наданих йому недавно з ласки короля, та заложити там нову кольонію ⁷).

Слуги Вишневецьких з Голенки, утікши за московську границю від повстання, 25 травня (4 червня н. с.) оповідали: Гетьман Хмельницький вийшов з Чигрина на ріку Росаву, на Маслів став, а з ним полковники: білоцерківський, корсунський, канівський з козаками; бояться задніпрянських козаків, що на сім боці, бо між ними сталась ворожнеча (рознь)-хочуть його вбити (розумій: задніпрянці Хмельницького) і на його місце иншого гетьмана вибрати, тому що Хмельницький з Поляками згоду тримає (мирен). А гетьман Хмельницький писав до гетьмана Каліновского, щоб він з своїм військом стояв близько коло нього. А що у козаків далі буде: чи збираються на гетьмана, чи з Поляками воювать, того напевно не знати.

Але тогож дня люди Кіндрата Юрієва Грека, приїхавши оповістили, що 23 травня (2 червня н. с.) їх хазяїн утік з Красного до Путивля: тримали його козаки під вартою, але він утік від варти,-бо у козаків знову повстаннє (смутное время), ідуть на збір до нового гетьмана Вдовиченка, збираються йти до Камінця Подольського. А де той Вдовиченко стоїть, і куди козаки від Камінця підуть, того вістун не знав. А чув від козаків і міщан, що гетьман Хмельницький доконче хоче з Поляками воювати, а згода у нього з Поляками була тільки удана (нарочно на обманъ) ⁸).

Примітки

¹) Rudawski с. 100, Kochowski c. 320. Костомаров, посилаючись на Коховского, каже, що з польської сторони від війська був до комісії призначений Лянцкороньский, але у Коховского сього нема.

²) Польські справи 1652 р., стовб. 1-а.

³) Костомаров, комбінуючи звістки Самовидця і Коховского з ріжними пізнішими компіляціями і доповнюючи їx своїми власними додатками, зложив досить детальну історію сих засудів й екзекуцій, крім Гладкого й Мозири назвавши поіменно ще Гуляницького, Хмелєцького, Ґурського, і закінчивши сі детальні вказівки загальною фразою про те, що крім названих, “в ріжних місцях України, почасти засудом сеї комісії, почасти волею гетьмана рубали голови, вішали, сажали на палю” (с. 388). Я не маю змоги занятися докладним розбором, що тут проходить з ріжних пізніших жерел, а що додано автором. Не ясним зістається також, що то був за невиданий “власноручний універсал Хмельницького” з сього часу, де він “забороняв народові навіть думати, що козацький гетьман коли небудь дозволить їм спротивлятися жовнірським лежам і не віддавати послушенства дідичам”.

⁴) На сій підставі я й кладу Корсунську комісію-ближче не датовану нашими джерелами, перед великодньою радою, бо засуди й екзекуції козацьких старшин псіхольоґічно допустимі тільки перед сею радою, а не після неї, чи поруч неї. Я думаю, що Корсунська комісія припадає приблизно на той час, коли Хмельницький мав приїхати на раду до Полтави, і не приїхав, діставши вість про приїзд польських комісарів-коло 15 квітня н. ст.

⁵) Тут оповідач переходить на третю особу: “будет де велит он, Богданъ Хмельницкой быть имъ всЂм Черкасом на раду, и он де наказной полковникъ с казаками вмЂстЂ будет, а один де к нему не Ђдет”.

⁶) Польські справи 1652 р. стовб. 1-а.

⁷) Жерела XVI с. 143.

⁸) Польські справи 1652 р., стовб. 1 а.

ПРОГОЛОШЕННЄ ВІЙНИ 3 ПОЛЯКАМИ, ДУМА ПРО ОЧИЩЕННЄ УКРАЇНИ, ПОГОЛОСКИ ПРО ПРИЧИНИ РОЗРИВУ.

В сих припізнених вістях, як бачимо, виступає те саме, що дають розуміти раніші. В останнім часі перед мобілізацією, особливо після прилуцької різні, і ще більше після корсуньских екзекуцій, настрій до Хмельницького був дуже невірний і ворожий; дивились на нього як на явного зрадника народніх і козацьких інтересів, прислужника Поляків. З подвоєною силою виступає шуканнє нового провідника, мужа довіря- випливає знову те загадкове, лєґендарне імя Вдовиченка. Настрої сі були настільки сильні, що коли була рішена війна з Поляками і проголошена мобілізація, досить довго зіставалася неясність, чи се буде війна з Поляками і гетьманом, чи з гетьманом против Поляків. І тільки поволі починає ширитися чутка, далі переконаннє- що вся приязнь гьтьмана з Поляками була тільки лукавством, політичним трюком, і він скидає нарешті з себе личину, прибирає дійсну постать козацького батька і кличе наново всіх чистити Україну від панів-поворотців і польських жовнірів та воювати Польщу.