Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих (электронную книгу бесплатно без регистрации txt) 📗

Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих (электронную книгу бесплатно без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих (электронную книгу бесплатно без регистрации txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Тіло занесли до кабінету короля й поклали на ліжко. Зразу ж до кімнати напхалось повно людей; більшості щастило тільки мигцем глянути на закривавлену сорочку, на землисте чоло, на груди, набряклі кров'ю, на заплющені очі й розтулені уста. Людям казали, що король живий, а що ніхто не хотів і думати інакше, то цей труп якийсь час іще був королем. Найближче до трупа був перший королівський лікар — тодішній звався Пті — та архієпископ Амбренський, чий велетенський собор стоїть у Альпах. Не священик, а лікар наважився заговорити до мертвого, щоб той просив Ісуса, сина Давидового, помилувати його.

Нарешті тиша в переповненій кімнаті стала нестерпна, і хтось прикрив розтулений рот короля орденом. То було признання, що він уже не дихає. По стовпиську пробіг рух, що розколов його надвоє. І коли вбігла Марія Медічі, останки були видні їй ще від дверей.

— Король помер! Король помер! — заволала вона в нестямі. Канцлер, учений правник, суворо нагадав її величності:

— У Франції королі не вмирають! — Він привів з собою дофіна й тепер показав королеві на нього. — Король живий, величносте!

Вона відчула розчарування, чи, власне, обурення, її Кончіні щойно рвонув двері до спальні й гукнув: «Е ammazzato! [126] Ми його спекались!»

Дофін зразу вийшов з кімнати. Правда, він поцілував мерця в руку, вклонився й перехрестився, але робив це похапцем. Він не плакав, бо плакала мати. Він ненавидів у цій кімнаті всіх: усі були причетні до вбивства. Те, що він тепер бачив і в що мусив повірити, вже давно відкрила йому його турбота, яку він сам вважав дитинячою й слабодухою. «Мій милостивий тату, дозвольте про щось вас попросити. Мій шанований тату, ви покинете мене самого. Мій великий тату, ви маєте слабкого сина».

До півночі тіло убрали в білий шовк. Наступного дня на факультеті зробили розтин, вийняли внутрішні органи, щоб перенести їх до Сен-Дені. Серце було заповідане єзуїтам, одначе обставини й прикмети підказали, що й для благочестивих отців, і для інших краще буде зачекати з цим. Набальзамовані останки виставили напоказ, цього не пощастило уникнути: хто ж би захотів накликати на себе підозру, ніби цей труп — його рук діло. Спочивальня з'єднувала кабінет короля з великою галереєю. Туди можна було попасти вільно, якщо тільки проникнеш до Лувру з вулиці і якщо ти сам — вулиця.

Воля короля Анрі ще панує. Народ може входити до нього й виходити, як міг завжди, в усі дні його тріумфу: коли він давав бенкет; коли королівська величність являлась усім, щоб засвідчити перед кожним, перед другом і ворогом, свою суверенність; коли Анрі здобував перемогу — над кимось або над чимось. Можливо, що тепер збіглось і одне, й друге, й третє. В кожному разі, його столиця користається його палацом, тією кімнатою, де він лежить, виставлений напоказ, на ліжку, обтягненому парчею в пишних зборках. Воно стоїть між двома вікнами, що сягають аж до підлоги, а за вікнами видно течію Сени.

Ті оглядини тривали аж до десятого червня, три тижні, достатньо для незліченних юрб люду, що плавом пливли з провінцій. Його столиця і його королівство користались його домом, як своїм власним. Аж до найдальших зал усе зайняли його піддані. Вони стережуть його спустошене тіло, як не сміли й не вміли стерегти, поки мали його живого. Це правда, що тоді народ короля Анрі захопив Луврський палац: двір було витіснено, королева сховалась у покоях, іще дальших, ніж ті, куди вона ходила, коли кувався замах на його життя. Його солдати зразу стали теж народом, таким, як і всі; вони не охороняли й не захищали більш нікого — тільки його. Але ж його вже не стало…

Будь-хто з багатьох тисяч міг вихопитись на стіл і закликати до повстання. Він міг висловити те, що відчували всі: «Наш король Анрі й ми були одним цілим. Він владарював із нами, а ми — в його особі. Він хотів, щоб ми були кращі і щоб нам жилося краще. Він був однієї крові з нами, і саме через це ту кров пролили».

Але його вже не стало. І коли в ті дні його народ марно вартував над його останками — весь народ, і вчені правники, і ремісники, і мореплавці, і борці за віру, і борці за волю, — небагато бракувало до того, щоб на стіл вихопився якийсь дужий селянин. Приміром, той, що колись з'їв половинку білого буханця, а Анрі з'їв другу, і вони вдвох випили дзбанок вина. А тепер його вже не стало, але ми зостались на світі, і ми сумуємо. В житті народу сум— це звичне почуття, звідси й покора — до повстань ще далеко. І оглядини покійного короля, й захоплення палацу, що вже не належить йому, — все це минеться щасливо. Двір зітхне з полегкістю, коли похмура юрба піде геть з усім своїм убивчим смутком.

Останнього дня дофін Луї, тепер уже король Луї, чи Людовік Тринадцятий, наробив великої прикрості, і за це його вінценосна мати мала намір дошкульно покарати його, коли відновиться спокій і лад. Він свавільно, без ніякого супроводу вийшов до люду — цей несміливий хлопець, від природи схильний боятися людей і зневажати їх, чи то окремих осіб, чи то цілі юрби. На порозі кімнати, де спочивала тлінна оболонка й видимість його батька, він упав навколішки, навколішки дійшов до ложа і поцілував підлогу перед ним. А підлога була брудна, затоптана, і така поведінка зовсім не личила новому королю. Лиш одне виправдовувало її. Батько часто водив Луї за руку; тепер він зробив так востаннє.

Герцог де Сюллі багатьом навіював страх, хоча його самого смерть його владаря спочатку змусила тремтіти за свою безпеку: адже він занадто добре служив королю. Приголомшений першим ляком, він потай утік з арсеналу, бо не хотів, щоб його впізнали й вистежили. Та коли побачив на вулицях обличчя, безліч облич з усе тим самим виразом, — він став на чолі своєї кінної варти. З тією вартою він з'явився до Луврського палацу, зажадав без церемоній, щоб його допустили до королеви, але дістав досить правдоподібну відповідь, що вона тяжко пригнічена, просто-таки в нестямі. Тоді йому сяйнуло, що з них двох тільки одне може не відчувати тривоги й страху: він або вона.

І згодом вона ніколи не виявляла до нього відвертої ворожості. Він ще якийсь час зберігав свою могутність, чи бодай зовнішню подобу могутності,— щоб великий король хоч про людське око жив і далі в своєму великому міністрі. Це робилося заради народу, його грізного смутку, поки і народ, і міністр помаленьку втратили свою силу, і їх можна було відіслати додому — і слугу короля, і нещасний народ. Марія Медічі, як тільки це стало можливе, поринула в розкіш, у святкове сп'яніння від власної дурості та блиску її нікчемного владарювання. Рубенсові, що малював усе це, було дуже прикро, що саме така постать стала осереддям такого любого йому буяння неземної чуттєвості.

Серце короля Анрі нарешті опинилося в тих, кому він його заповів. А доти воно довго подорожувало: його показували в провінціях. Воно об'їздило їх, лежачи на колінах єзуїта. Глибоко пригнічені юрби народу бачили, як його серце само приїздить до них і знов від'їздить, їм не треба було самим їхати до столиці, щоб привезти його. Та однаково. Вони вже ніколи не забудуть, що колись, єдиний раз, мали свого короля. Серце його билось не тільки для них: і заради власної першості, і заради величі Франції, і заради миру в усьому світі. І все ж вони були в нього перші, вони стояли найближче до його серця, поки були бідні.

Єдиний король, що досі живе в пам'яті бідноти.

Seul roi de qui le pauvre ait garde la memoire.

Allocution d'Henri Quatrieme Roi de France et de Navarre

du haut d'un nuage qui le demasque pendant l'espace d'un eclair, puis se referme sur lui

On m'a conjure, on a voulu s'inspirer de ma vie, faute de pouvoir me la rendre. Je ne suis pas tres sur, moi-meme, de desirer son retour, et encore moins, de bien comprendre pourquoi j'ai du accomplir ma destinee. Au fond, notre passage sur la terre est marque par des peines et des joies etrangeres a notre raison, et parfois au dessous de nous-memes. Nous ferions mieux, si nous pouvions nous regarder. Quant aux autres, ils m'ont assurement juge sans me voir. Certain jour, jeune encore, quelqu'un, s'approchant par derriere, me ferma les yeux de ses mains; a quoi je repondis que pour l'oser, il fallait etre ou grand ou fort temeraire.

вернуться

126

Його вбито! (Іт.)..

Перейти на страницу:

Манн Генрих читать все книги автора по порядку

Манн Генрих - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Літа зрілості короля Генріха IV отзывы

Отзывы читателей о книге Літа зрілості короля Генріха IV, автор: Манн Генрих. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*