Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Над головою загув дзвін, нагадуючи всім мешканцям Палацу, що прийшов час чергової посвяти. Майданчик заповнилася людьми. Річард відсторонено дивився, як знову люди один за другим опускаються на коліна і починають співуче повторювати давно завчені фрази. З коридору з'явилися дві Морд-Сіт, одягнені в червоне, і стали кидати на Річарда погляди, що не обіцяли нічого доброго. Бажаючи уникнути непотрібних хвилювань, Річард став на коліна, торкнувся чолом кам'яних плит і почав монотонно бубоніти собі під ніс. Рішення прийнято. Міркувати не про що. Шукач змусив себе ні про що більше не думати. Свідомість його очистилася.
«Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі».
Річард знову і знову бездумно повторював знайомі фрази. Поступово занепокоєння зникло. Всі тривоги залишили його. Його особистість немов розчинилася, і свідомість стало порожнбою і гладкою, як дзеркало. Душу наповнив мир.
Але тут промайнула думка, від якої слова застрягли у Річарда в горлі.
Якщо вже він все одно вимовляє формулу посвячення, то чому б не змінити текст так, щоб звичні фрази набули для нього свого, особливого сенсу?
«Келен веде мене. Келен наставляє мене. Келен захищає мене… Все моє життя — любов до тебе. Все моє життя належить тобі».
Річарда осінило. Широко розкривши очі, він випростався і сів на п'яти.
Тепер він знав, що треба робити.
Зедд говорив: велика частина того, що люди приймають на віру, в дійсності — обман. Перше Правило Чарівника. Він занадто довго вів себе як останній дурень. Досить, досить слухати інших. Скільки можна уникати правди? На його обличчі заграла усмішка.
Річард встав. Він усім серцем вірив в ту просту істину, що відкрилася йому зараз. Збуджений, він повернувся і пішов, переступаючи укляклих людей.
Дві Морд-Сіт піднялися йому назустріч. Вони встали плечем до плеча, перегороджуючи йому дорогу. Річард зупинився. Блакитноока білявка загрозливо підняла ейдж і помахала ним перед Шукачем.
— Нікому не дозволено пропускати присвяту.
Річард відповів поглядом, сповненим загрози.
— Я — Шукач. — Він підняв затиснутий в кулаці ейдж Денни. — Чоловік Денни. Це я вбив її. Вбив тим самим Мечем Істини, магію якого вона собі підпорядкувала. Я вже сказав своє останнє посвячення Магістрові Ралу. Наступний крок, який зробить кожна з вас, вирішить вашу долю. Вибирайте: життя або смерть.
Блондинка ошелешено подивилася на Річарда і перезирнулася з подругою. Морд-Сіт, ні слова не кажучи, розступилися, пропускаючи Шукача. Річард спокійно пройшов повз них і попрямував в Сад Життя, до Даркена Рала.
Мати-сповідниця, супроводжувана Чарівником і вартовим кордону, стрімко йшла по крутій гірській стежці. Зедд насторожено оглядав околиці. Чим вище вони піднімалися, тим світліше ставало навколо. Нарешті подорожні вийшлили з туману. Ранкові промені зимового сонця на мить засліпили їх. Почувся скрип воріт і гучний брязкіт ланцюгів. Попереду повільно опускався підйомний міст.
Коли проліт став на місце, їх поглядам постав невеликий загін збройної варти, якийчекав по іншу сторону ущелини. Чейз міцніше стиснув свій короткий бойовий меч. Стражники вели себе на диво мирно. Ніхто не спробував перегородити непроханим гостям шлях, ніхто не потягнувся до зброї. Загін невимушено стояв на узбіччі, не виявляючи ні найменшого інтересу до входячих.
Келен пройшла повз воїнів, не удостоївши їх увагою. Інша справа Чейз. Дивлячись на люту фізіономію вартового кордону, ніхто б не засумнівався в тому, що він зібрався вчинити бойню. Але люди Рала лише ввічливо кивали і посміхалися подорожнім.
Чейз нахилився до Чарівника, не відводячи настороженого погляду від озброєних до зубів стражників.
— Не подобається мені це. Занадто все просто.
Зедд посміхнувся.
— Якщо Даркен Рал збирається нас прикінчити, йому слід для початку впустити нас туди, де це станеться.
Чейз хмуро подивився на співрозмовника.
— Нічого сказати, втішив.
Зедд поклав йому руку на плече.
— Друже мій, тут немає ніякого шкоди для честі. Іди додому, поки двері за нами не закрилися назавжди.
Чейз напружився.
— У мене ще залишилися тут деякі справи.
Чарівник мовчки кивнув і додав кроку, наганяючи Келен. Подорожні досягли вершини плато. Перед ними височіла зубчаста кріпосна стіна, по якій взад і вперед походжали вартові. Сповідниця, не сповільнюючи кроку, попрямувала до закритих воріт. Помітивши її наближення, два стражника кинулися вперед і, пихкаючи від натуги, зрушили з місця важкі ворота. Келен, не зупиняючись, пройшла у двір.
Чейз обдарував капітана варти лютим поглядом.
— Ви що, пропускаєте до Палацу всіх, кого не попадя?
— Але її чекають, — відповів той, з подивом витріщившись на Чейза. — Наказ Магістра Рала.
Чейз хмикнув і підійшов за сповідниці.
— Він що, нас зовсім ні в гріш не ставить? Ми ж можемо непомітно підібратися і порішити його.
— Ніхто не може непомітно підібратися до чарівника рівня Рала.
Чейз вчепився в руку Зедду.
— Чарівник! Рал — чарівник?
Старий хмуро подивився на нього.
— Зрозуміло. Не будь він чарівником, хто б йому дозволив так вільно поводитися з магією? Даркен Рал — нащадок стародавнього роду чарівників.
На обличчі стража кордону відбилася досада.
— Я думав, чарівники існують для того, щоб допомагати людям, а не зневажати їх.
Зедд важко зітхнув.
— Раніше, в давні часи, всіма царствами на землі правили могутні чарівники. Але тих, хто наділений магічним даром, не завжди хвилюють людські турботи. Знайшлися чарівники, які добровільно відмовилися від тягаря влади і вирішили не втручатися більше в справи людей. Але були й інші, ті, хто знаходив у віддаванні їм почестей дивну насолоду… Все почалося з незначної сварки між чарівниками, які по-різному вирішили для себе питання про владу. За нею послідувала довга низка кровопролитних боїв, які увійшли в історію під назвою Війни чарівників. Коли війна закінчилася, ті що залишилися в живих повернулися до своїх занять. Мої предки билися на боці тих, хто не бажав витрачати сили заради сумнівного задоволення правити людьми. Вони розуміли владу, як служіння, і вважали за краще використовувати свій дар на благо. Предки Даркена Рала обрали інший шлях: за допомогою магії вони підпорядкували собі народ Д'хари. Вони прагнули до збільшення могутності і слави. Шукали благополуччя. Даркен Рал — чарівник з Будинку Ралів — прямий нащадок цієї лінії. Він народжений з даром, який використовує заради себе. Рал не з тих, хто обтяжений вантажем совісті.
Чейз замовк, вирішивши поки не ставити запитань. Вони піднялися по широких східцях, висічених у скелі, вступили в тінь між двома рифленими колонами, проминули високу арку, прикрашену майстерною різьбою, і увійшли під кам'яні склепіння Палацу Народів. Страж кордону ошелешено крутив головою. Йому ще не доводилося бувати в замках чарівників, і тому не дивно, що грандіозні розміри покоїв, розкіш оздоблення і блиск полірованого каменю вразили уяву Чейза. Келен йшла вперед, нічого не помічаючи, дивлячись прямо перед собою. Легкі складки плаття Матері-Сповідниці переливалися в неї за спиною. Тихий перестук черевиків віддавався луною від кам'яних стін.
По залах Палацу походжали люди, одягнені у все біле. Багато сиділи на мармурових лавах, віддаючись спогляданню, деякі стояли, схиливши коліна, на спеціальних майданчиках. На всіх обличчях застигли однакові усмішки — посмішки людей, які перебувають у стані блаженного самообману. Здавалося, немає в світі сили, здатної вивести їх з цілковитої безтурботності і непохитної впевненості в істинності їх ілюзорного світу. Дійсність здавалася їм не більш ніж непевним туманом. Послідовники і учні Даркена Рала. Всі, як один. Більшість мешканців Палацу не звертали жодної уваги на непроханих гостей, що простували по розкішних залах. Деякі вітали їх ввічливими, але більше нічого не означаючими кивками.
