Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих (электронную книгу бесплатно без регистрации txt) 📗
Світова література 20–30-х років поряд з яскравими творами про сучасність збагатилась також великими історичними романами, в яких прогресивні митці різних країн зверталися до найважливіших сторінок історії своїх і чужих народів. Можна твердити, що саме в цей час були закладені підвалини історичного роману XX століття, створені такі шедеври цього жанру, що й досі правлять за взірець. Чому саме після першої світової війни і Жовтневої революції історичний роман як оповідна форма привернув до себе таку пильну увагу митців? Інтерес цей продиктовано незвичайним, небувалим за насиченістю подіями глобального масштабу часом.
Митцям різних країн потрібно було розібратись у ході розвитку людства, побачити його головний напрямок, зазирнути в майбутнє, зрозуміти, що є рушійними силами історичного поступу, осягнути роль особистості — звичайної людини і так званих видатних діячів — у історичному процесі. Напруженість політичного життя, щодалі гостріші сутички між силами реакції і силами прогресу, запеклі класові бої в більшості капіталістичних країн, свіжий і кривавий досвід першої світової війни, прихід до влади фашистських і профашистських урядів, загроза нової всесвітньої бойні — все це. треба було осмислити, зіставити з уже відомими фактами для того, щоб література могла впливати на суспільне життя, на формування свідомості мільйонів читачів у позитивному дусі, стати на перешкоді імперіалістичній реакції, мілітаризмові, фашизмові. Це спонукало великих митців звертатися до досвіду історії як до повчального прикладу й перестороги.
Майстри літератури показували рух історії як наслідок діяння мас, зображували не лише героїв, що могли б правити за приклад людям XX століття, а й народ. Письменники соціалістичного реалізму творили свої історичні романи, маючи в своєму арсеналі марксистське вчення про розвиток суспільства. Це надавало їхнім історичним творам такої глибини, такої масштабності, якої не знала література попередніх десятиліть. Не лишались осторонь плідних впливів і представники критичного реалізму. Значні досягнення в царині історичного роману мала німецька література — твори Ліона Фейхтвангера, Томаса Манна, Стефана Цвейга, Бруно Франка, в яких письменники намагались дати узагальнений образ розвитку власної нації і всього людства. Не міг не включитися в ці ідейно-художні шукання і Генріх Манн, який завжди цікавився вітчизняною і світовою історією.
Генріх Манн шукав у історичному минулому народів підтвердження слушності своїх думок про добро як переможну динамічну силу людської діяльності, людського існування, про творення добра як призначення, мету кожного, хто хоче називатися людиною. Шукав доказів того, що його історичний оптимізм виправданий. У своєму великому історичному романі про короля Генріха IV він спромігся об'єднати «поезію і правду» (Гете), досконале знання подій і рушійних сил цих подій в історії Франції з напрочуд топким проникненням у психологію людей, які творили цю історію, глибоким знанням їхнього духовного світу й середовища, в якому вони жили. 1 це головні причини успіху твору в читачів, того, що серед зарубіжних історичних. романів, написаних у XX сторіччі, його дилогія про короля войовника і миротворця посідав одне з найпочесніших місць, багато в чому лишається неперевершеною.
Є й інші причини. Наприклад, та, про яку згадував Томас Мани. Автор дилогії був «великим публіцистом». Його публіцистика ясно відбивала стійкі й еволюціонуючі політичні, суспільні, естетичні погляди письменника, його наполегливі пошуки істини, вистражданий справжній демократизм, неприйняття ним світу буржуазних цінностей, заперечення всього комплексу явищ, пов'язаних з імперіалізмом, — економічні кризи, війна, фашизм.
Політичне і соціальне мислення, до якого піднявся Генріх Маші, було недоступне більшості навіть найталановитіших сучасних йому буржуазних письменників. Прогресивні антифашистські сили вбачали в особі Генріха Манна не просто союзника, а й одного з найактивніших, найавторитетніших борців. Генріх Манн не встиг повернутися з сумного вигнання (під час другої світової війни він у дуже важких умовах жив у Сполучених Штатах) на землю своєї вітчизни. Він помер напередодні від'їзду до Європи. Проте великий син німецького народу повернувся до нової Німеччини духовно, живе в гуманістичній культурі соціалістичної країни своїми творами, формуючи багатий внутрішній світ поколінь будівників першої на німецькій землі держави робітників і селян.
Про історичну дилогію ««Молоді літа та літа зрілості короля Генріха IV» багато написано авторами з НДР та Радянського Союзу. Всі літературознавці, що цікавляться проблемами історичного роману і його різновиду — роману-біографії про історичну особу чи романізованої історичної біографії, — не проходять повз цей епохальний твір. Його перекладено російською і багатьма мовами світу. Історія перекладу дилогії українською мовою склалася так, що між виходом у світ першої і другої частини минуло десять років. Кожну з книг читач може сприймати як завершений твір, вони цікаві й захоплюючі кожна сама по собі, мають свої наскрізні сюжети, пластично завершені характери тощо. Однак дилогія була задумана як твір цілісний, з даною в розвитку центральною постаттю, чиє ім'я винесене в заголовок, з чітко окресленою історичною добою, яка збігається з життям короля Генріха IV. Два томи про молоді літа і літа зрілості короля-гуманіста становлять єдиний великий історико-біографічний роман.
Тим, хто читав перший том дилогії, слід нагадати, а тим, хто читатиме другу книгу про короля Генріха IV, розповісти про головні моменти задуму письменника, про час, коли була виконана його монументальна обсягом і значенням праця, про місце, яке дилогія посідає у світовому літературному процесі тридцятих років нашого сторіччя.
Дилогія написана в ті роки, коли Генріх Манн, що після приходу до влади гітлерівців змушений був покинути свою батьківщину, жив у Франції (1933–1940). Фашисти переслідували відомого в усьому світі письменника, члена Академії мистецтв країни, ще до 1933 року, до тих жахливих днів, коли вони підпалили рейхстаг і розв'язали, кривавий терор проти всіх прогресивних сил, передусім проти комуністів. Цькуванням Генріха Манна керував сам «кульгавий біс» нацистської пропаганди Геббельс. Цей поплічник фюрера змусив боягузливих літераторів-реакціонерів проголосувати за виключення автора «Вірнопідданого» з лав академіків. Імітуючи праведне обурення, «справжні патріоти» так і зробили. Ворога не пробачили письменникові його виступів проти кайзерівської монархії, проти знавіснілих мілітаристів та шовіністів, його послідовного антифашизму, в'їдливої сатири на буржуазію. Вони прагнули помсти. Від фізичної розправи Манна врятувало лише те, що він уже у лютому 1933 року емігрував з Німеччини.
Хоча перебування Генріха Манна у Франції в 30-х роках було вимушеним, проте він завжди любив цю країну, її мову, завжди цікавився її історією та культурою, не раз звертався у своїх художніх творах і публіцистичних статтях до скарбниці мистецького та політичного досвіду Франції. Він присвятив низку праць найвидатнішим французьким письменникам, проникливо розкриваючи сутність творчості Бальзака і Стендаля, Жорж Санд і Флобера, Гюго і Франса. Особливо близькі були йому Золя і Барбюс. З Анрі Барбюсом Манн був особисто знайомий, і письменник-комуніст мав на нього значний вплив. Ще за років Веймарської республіки, звертаючись до Барбюса та його друзів, Манн писав: «Наші заповітні думки перегукуються з вашими. Ми так само стоїмо за духовний Інтернаціонал, за об'єднання борців духу в усіх країнах. Для того, щоб життя народів будувалось за велінням розуму, потрібно об'єднати зусилля всіх мислячих людей. Ми повинні викривати огидне й безглузде підґрунтя зненависті, що розділяє народи світу, повинні всіма засобами виявляти та наголошувати на спільності їхнього духовного життя, їхніх характерів» (1919). У цих словах вчувається ще відгомін прекраснодушних ідей Манна про перемогу над силами реакції завдяки лише духовним зусиллям митців-інтернаціоналістів. Але важливо, що вже тоді, у 1919-му, Манн відгукнувся на заклик засновників групи «Кларте» — першої міжнародної організації прогресивних літераторів, значення якої дуже високо оцінив В. І. Ленін.
