Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап (читать книги онлайн бесплатно полные версии TXT) 📗
"Горлушком", за мисливською термiнологiію, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах маі назву "право руля".
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать... Це ввечерi... А вранцi дика качка зриваіться шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починаі на свiт благословлятись.
Звуться цi часи у мисливцiв "зорьками" - вечiрньою й ранковою...
В цi часи ви чуіте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум - свист качиних крил!
Ви i сюди - бах? I туди - бах! I отуди - бах!
Ах, незабутнi хвилини!
На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку - це мисливський закон. Виходячи ще з дому, - та що там виходячи! - ви ще напередоднi знаіте, шо на вечiрню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на гюлювання, ще зранку все вкладаіте, ще зранку ви щось забуваіте, i в час од'їзду ви вибiгаіте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих "Куди?" - кидаіте: "Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись", i галопом далi... Словом, спiзнились... До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеї голови, полягали спать...
Але ви з цього не печалуітесь, бо поблизу кожного лугового озера і чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна... Ви йдете до ожереду й розташовуітесь... Ви розгортаіте сiно, простеляіте плаща, лягаіте горiлиць, дивитесь на чорно-сині глибоке зоряне небо i вiдпочиваіте... А вiдпочиваючи, думаіте.
Ну, думайте собi на здоров'я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися...
- Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуімось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!
- Що, нема?
- Нема!
- А я взяв! Я поклав собi за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзацi прив'язую, щоб не забути. По-моіму, не так нервуішся, як рушницю забудеш!
- Доведеться й собi прив'язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка"... Повiтря чисте, на широке диханiі вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i зiтхнути, як уже "горлушко" бiля "донушка".
Тут i починаіться найцiкавiший момент качачого полювання.
Це коли старi, досвiдченi вашi товаришi по полюванню починають розповiдати рiзнi надзвичайнi випадки з мисливського життя.
Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса - це те, що всi вони - факти, що все це насправдi було, що: "розкажу, то не повiрите, але це-факт!"
...Швиргаіться вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...
I вiльно дихаіться, i легко дихаіться...
Поволеньки голос оповiдача тихшаі, потiм якось перериваіться i зовсiм затихаі...
Сусiда тяжко якось зiтхаі...
- Про що думаіте, Iване Iвановичу?
- Про Америку! Яка все-таки технiка.
- А що таке?
- Кажуть, двоствольну стопку видумали!
I тихо... Поснули...
"Раннiм-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починаі сiрiти, штовх вас у бiк:
- Вставайте! Вставайте! Час уже!
- Г-г-г! М-м-м!
- Вставайте!
- М-м-м!
- Б-б-бах!
З криком: "Бомбьожка!" ви зриваітесь i мчите.
-- Куди? Куди?
- В бомбосховище!
- Тю на вас! То я в крижня гахнув!
- I промазав.
- Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька...
Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...
Качка, як вiдомо, птах... Вона - лiтаі...
Як її стрiляти?
Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.
- Бах! - i в торбу. Бах! - i в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! - i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:
- Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:
- Дорогi, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...
Найперше й найголовнiше - обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважаі... I качка обскубана, i кабiнет - перина...
Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
- Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!
Дуже це смачно у мамiв виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
- Та це ж курка, а не качка! - ви авторитетно заявiть:
- Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...
- А чому в неї горло перерiзане?
- Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!
Залишаіться, отже, останні: їсти суп.
- Як його їсти? Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" Iвана Сергiйовича Тургеніва. Прекрасна книжка!
1945
ЛИСИЦЯ
Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмаі зимовим спокiйним сном.
Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюімо виключно через її знамените хутро, що маі наукову назву - горжетка.
Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiї - i на ланах, i на болотах, i в лiсах та перелiсках.
За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти.
Збираітесь ви, значить, на лисиць.
З цього приводу ви говорите вдома:
- На лисиць поїду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поїду, - чотпри-п'ять лисичок тарарахну - от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять - то й менi горжетка.
Полювати лисиць, - одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, - лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, - замеознути можна.
Треба вам знати, що звiр, - коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, - робить коло: i заіць, i лисиця, i вовк.
Кожний iз них; зробивши коло, повертаіться до того мiсця, звiдки його пiднято, - отже, ваша задача не бiгтн разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва.
Собаки гонять, як знаімо, уголос, i коли наближаіться гон, - знайте, що звiр iде до вас!
Стежте тодi пильно!
Голос наближаіться, наближаіться, наближаіться.
Ось майнула серед кущiв золото-червона стрiчка, як блискавка!
Бах! - i нема нiчого...
Заіць робить невеличке коло, лисиця - бiльше, а вовк, - той iще бiльше.
Чекати iнодi доводиться довгенько, - отже, одягайтесь тепло.
Одяглися.
Вам удома й кажуть:
- Ти їздиш-їздиш, стрiляіш-стрiляіш, собак годуіш, а в Ганни Iванiвни он яка чорнобурка! I рушницi нема, i собак нема, - а чорнобурка-очей одiрвать не можна.
- Добре, добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тiльки в нас на Українi чорнобурка трапляіться дуже й луже рiдкої Майже нiколи!
- Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi!
- Та що ти, господь з тобою! Що ти хочеш, шоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!
