Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап (читать книги онлайн бесплатно полные версии TXT) 📗
- А песцi там ість?
- Єсть!
- Бiлi чи голубi?
- Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi бiлIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi -- бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi!
Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа...
В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшної хати Йосипа Явдокимовича й простуіте до Срiблянського ярка, де:
- Їй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович - старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своіму вiку:
- Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби їм нема!
Ранок. Морозець. Порипуі снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри.
Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв...
Докучай i Бандит - на смику.
Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв i зайцiв, i лисиць, i вовкiв, - його вже нiчим не здивуіш, а Бандит тiльки друге поле починаі, - вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагаіться, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову - вперед.
Нервуіться Бандит...
Рветься i так жалiбно-жалiбно скавучить.
- Пусти, - мовляв, - дай побiгать, дай натiшиться!
Дивись, як бiло скрiзь, як хороше, як снiг блищить! Дай покачаться!
Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совiтуі:
- Пустимо з того боку, од грушi, щоб проти вiтру.
Ви проходьте трохи вперед од грушi й ставайте в лiщинi, а я на той бiк перебреду та за терном сяду.
Пустите тодi, як я вже на мiсцi буду! Я потихеньку свисну!
- Гаразд!
- Та зайця не стрiляйте! Лисичок спочатку поколошкаімо. Хiба собаки за куцохвостим ув'яжуться, - ну, тодi битимемо, щоб собак звiльнити!
- Добре!
У лiщинi затишно-затишно...
Утоптуіться навкруги снiг., щоб зручно було на всi боки повертатися, бо лисиця може вискочити i зцюдова, i студова, i спереду, i ззаду...
Докучай лiг i лежить бiля нiг, а Бандит нап'явся, мов струна, пiднiс голову i нюхаі, нюхаі, нюхаі...
- Якi ж запахи проскакують через рожевi твої нiздрi в чистопорiдний твiй мозок, Бандите? Якi? Чи фiалковий од рипицi пишної "труби" хитрої лисицi, чи густий сморiд зголоднiлого сiроми-вовка, чи невиразне пахкотiння i увi снi тремтячого зайчика-побiгайчика?
Якi? Ляж, Бандите, заспокойся!
Ви обдивляітесь навкруги...
Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слiдок i бiля грушi обiрвався.
То - бiлочка.
Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплi прикрившись, i сняться їй сосновi шишки та солодкi горiшки...
А он далi трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькi ямочки, i де-не-де мiж ямочками нiжнолегесенький по снiгу "чирк".
То лисичка з нiчного полювання в ярок одпочивати пiшла...
Значить, ість!
Легенький свист.
То Йосип Явдокимович подаі знак, що вiн уже на мiсцi.
Вiдпускаються з смика Докучай i Бандит.
- Ну, хлопчики, вперед! Нi пера нi пуху!
Три хвилини напруженої тишi... П'ять хвилин... Ще тиша...
Раптом одчайдушне скавучання Бандита I нервово-густий Докучаїв бас:
- Гав!
Бандит однаково iстерично скавучить, чи то зайця вiн пiдiйме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку даі легесеньке "скаву-скаву", а потiм - спокiйний "гав", i далi рiвномiрне "гав", "гав", "гав"...
Погнав, значить...
На лисицю Докучай подаі перший "гав" значно нервовiше i йде за нею, гавкаючи трохи частiше i вищим тембром, нiж за зайцем.
А Бандит i за зайцем, i за лисицею однаково iстерично:
- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Погнали лисицю...
Ну, тут уже у вас пульс iз 72 ударiв зразу на 90, очi рогом на лоба, "прострiлюючи" лiщину, i ходором ходить у руках двадцятка.
- Спокiйно! - сам до себе.- Спокiйно!
Перша горжетка на вас iде!
Метрiв за 50 од вас, з легеньким трiском, iз лiщини на поляну вилiтаі вона...
Вона не бiжить, а летить, червона-червона на слiпучо-бiлому фонi, випроставши трубу (хвiст) i витягши мордочку.
- Бах! - легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон...
Вискакуі Докучай, за ним Бандит.
Докучай зиркаі у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкаі суворим басом i мчить далi.
За ним Бандит.
- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на її хвостi у лiщинi по той бiк яру.
Докучай мало-мало не на хвостi в неї сидить.
На Йосипа Явдокимовича пiшла.
- Пильнуй, старий!
Аж ось:
- Бах!
Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича.
- Бий, - кричу, - старий, удруге, щоб певнiше було!
- Крiпко лежить! - кричить Йосип Явдокимович i додаі таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.
Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.
- Єсть? - питаю.
Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:
- ксть! Он! За терном!
Я стрибаю за терен...
Крутиться Докучай i смикаі лiвою ногою.
Я падаю в снiг...
А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливаіться:
- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Горжетку ганяі...
Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...
Вам дома й кажуть:
- Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!
- Ладно, - ви собi думаіте, - ладно! Говори! Говори! Одужаі Докучай - знову за горжетками їздитимемо.
1945
ЗАЄЦЬ
I
Золота осiнь...
Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж нiби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхаі клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", - ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетуі, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликаі.
Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":
- "Чуіш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаімо!
Золота осiнь...
От в цей саме час заіць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.
Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидаіться набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягаіться на кулаках сумовито-серйозна капелюха...
Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.
Незмiнною залишаіться стопка.
При полюваннi на качки стопка, як ми знаімо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, - мiсцевiсть рельіфнiшаі.
Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуіте, перевiряючи, чи нiчого не забули:
- Штани, значить і! Чоботи і!.. Онучi, значите і!.. Набої і!.. Сало й ковбаса і!.. Гм-гм... і... Чи не мало буде?
- Досить, досить! - поспiшаі посемсйство...
- А де ж стопка?
- Та ось, за рюкзаком!
- Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здаіться. Так я краще заранi виїду, щоб не спiзнитись на поїзд.
Ви швиденько одягаітесь, вкладаіте все в рюкзак.
- Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду!
- А рушницю ти взяв?
