Лялька - Прус Болеслав (серия книг txt) 📗

Жецький спохмурнів.

— От сьогодні, коли я виграв у Деклевського заклад про вашого друга — кошик пива нової марки, — вів далі радник, — я й кажу Шпротові: знаєш що, забираймо це пиво та ходімо до старого, може, ми його розворушимо… Що ж, ви навіть не запрошуєте нас сідати?..

— Звичайно, дуже прошу, — відповів Жецький.

— І столик є, — сказав радник, розглядаючись по кімнаті, — і місце дуже затишне. Еге-ге, та ми можемо щовечора забігати до хворого пограти в карти… Шпроте, ану, голубчику, знайди там штопора та берись до роботи… Нехай шановний пан Жецький покуштує пива нової-марки…

— Який же ви, пане раднику, виграли заклад? — спитав Жецький, і обличчя його поступово прояснялось.

— Заклад про Вокульського. Діло було так. Ще в січні минулого року, коли ото Вокульський вештався по Болгарії, я сказав Шпротові, що пан Станіслав божевільний, що він збанкрутує і погано скінчить… А тепер, уявіть собі, Деклевський запевняє, що то він це сказав!.. Звичайно, ми заклалися на кошик пива, Шпрот посвідчив на мою користь, і от ми у вас…

Поки радник пояснював, у чому річ, Шпрот відкубрив три пляшки й поставив на стіл три кухлі.

— Ви тільки гляньте, пане Ігнаце, — казав радник, підіймаючи налитий кухоль. — Колір старого меду, піна, як сметана, а на смак, як шістнадцятилітня дівчина! От покуштуйте… Який смак, який букет!.. Заплющиш очі, можна присягтися, що п’єш ель [138]. О! Ну як? Я вважаю, що перед тим, як пити таке пиво, треба полоскати рота… Скажіть самі: ви пили коли-небудь щось подібне?..

Жецький випив півкухля.

— Пиво добре, — сказав він. — Чому ж ви гадаєте, що Вокульський збанкрутував?

— Усі в місті так кажуть. Бо якщо в людини є гроші та смалець у голові, якщо вона нікому не напаскудила, то чого ж їй тікати з міста світ за очі?

— Вокульський поїхав у Москву.

— Говорила-балакала!.. Він так вам сказав, аби замести сліди. Але сам же він себе й викрив, коли навіть відмовився від своїх грошей…

— Від чого відмовився?.. — вже сердито спитав пан Ігнац.

— Від грошей, які у нього лежать в банку, а головне — у Шлангбаума… Разом їх буде тисяч з двісті. Ну, а коли людина залишає напризволяще таку суму, тобто просто викидає її на вітер, то значить, що вона або здуріла… або утяла щось таке, що вже не сподівається одержати свої гроші. Всі чисто в місті обурені тим… тим… навіть не хочу називати його власним ім’ям.

— Раднику, ви забуваєтесь! — крикнув Жецький.

— А ви дурієте на старість, пане Жецький, коли оступаєтесь за таким чоловіком! — гарячкував радник. — Ви ж тільки подумайте. Поїхав наживати гроші, куди?.. На російсько-турецьку війну! Та ви розумієте, що це означає? Нажив там гроші, але яким чином?.. Яким чином можна за півроку заробити півмільйона?..

— Бо в обороті у нього було десять мільйонів, — відказав Жецький, — і заробив він менше, ніж міг би заробити.

— А чиї ж то були мільйони?

— Мільйони Сузіна… купця… його друга…

— Отож-бо!.. Але річ не в цьому. Припустімо, що в цьому разі він не зробив ніякого свинства… Але які це справи у нього були в Парижі, а потім у Москві, на яких він заробив стільки грошви?.. А гарно було підривати вітчизняну промисловість та давати вісімнадцять процентів дивідендів аристократам, аби влізти в їхнє кодло?.. А гарно було продати Спілку євреям і втекти з неї, залишивши сотні людей у злиднях або в непевності?…Оце так робить добрий і чесний громадянин?.. Ну, пийте ж, пане Ігнаце!.. — вигукнув він, цокаючи своїм кухлем об його. — За наше холостяцьке!.. Пане Шпроте, покажи хворому, на що ти здатний…

— Оце так! — озвався доктор Шуман, що вже кілька хвилин стояв на порозі, не скидаючи з голови капелюха. — Оце так!.. Що це ви, панове: агенти похоронної контори, чи що? Казімеж! — крикнув він на слугу. — Ану, повикидай мені оці пляшки в сіни! А вас, панове, попрошу залишити хворого. Лікарня хоч би навіть на одну палату — не пивна… А ви, пане Жецький, оце так виконуєте мої поради?.. З пороком серця влаштовуєте пиятики?.. Може, ви ще назводите сюди дівчат?.. На добраніч! — звернувся він до радника і Шпрота. — І ніколи більше не влаштовуйте тут пивної, а то подам на вас в суд за вбивство…

Радник Венгрович і агент Шпрот так хутко майнули з кімнати, що якби не густий тютюновий дим, то можна було б подумати, ніби тут нікого й не було.

— Одчини вікно! — наказав доктор слузі. — Так-так! — додав він, іронічно дивлячись на Жецького. — Обличчя палає, очі оскліли, а пульс б’ється, аж на вулиці чути…

— Ви чули, пане докторе, що він казав про Стаха? — спитав Жецький.

— Правду казав, — відповів Шуман. — Все місто говорить те саме, хоч і неправильно називають його банкротом, бо він лише пришелепуватий з того гатунку, яких я називаю польськими романтиками.

Жецький дивився на нього майже злякано.

— Чого ви на мене так дивитесь? — спокійно говорив далі Шуман. — Краще подумайте, хіба я не правду кажу? Адже наш Стах ніколи в житті нічого не робив розумно… Коли був продавцем, думав про винаходи та університет; коли вступив до університету, почав бавитися політикою. Потім, замість заробляти гроші, став ученим і повернувся додому таким голодранцем, що якби не пані Мінцель, то був би вмер з голоду… Нарешті, він почав наживати гроші, але не як купець, а як поклонник панни, яка вже довгі роки має усталену репутацію кокетки. Та й це ще не все, бо, вже маючи в руках і панну й багатство, покинув одне й друге. Де ж він тепер і що робить? Ану скажіть, коли ви такий розумний?.. Божевільний він, справжній божевільний!.. — махнув рукою Шуман. — Чистокровний польський романтик, який вічно шукає чогось нереального…

— А ви скажете це саме Вокульському в очі, коли він повернеться? — спитав Жецький.

— Я сто разів говорив йому це, а тепер не зможу повторити тільки тому, що він не повернеться…

— Чому не повернеться? — бліднучи, спитав Жецький.

— Тому, що десь собі або розсадить голову, якщо опам’ятається, або удасться до якоїсь нової утопії… хоч би й до винаходу того міфічного Гейста, який теж, напевне, патентований божевільний.

— А ви ніколи не ганяли за утопіями?

— Ганяв, але робив це через те, що одурів у вашій атмосфері. Проте я вчасно опам’ятався і саме тому можу ставити якнайточніші діагнози таких хвороб… Ану, шановний пане, скидайте халат, побачимо наслідки вечора, проведеного в веселому товаристві…

Він оглянув Жецького, сказав негайно лягати в ліжко і надалі не робити з своєї квартири корчми.

— Ви також зразок романтика, тільки мали менше можливостей робити дурниці, — закінчив доктор.

Він пішов, залишивши Жецького в дуже похмурому настрої. «Твої балачки зашкодили мені більше, ніж пиво», — подумав Жецький, а за хвилину стиха додав:

— Міг би все-таки Стах хоч слово написати… бо хто його знає, які думки лізуть в голову.

Прикутий до ліжка, пан Ігнац страшенно нудьгував.

Щоб якось збути час, він, невідомо котрий уже раз, перечитував історію консульства й імперії або думав про Вокульського.

Але ні те, ні друге не заспокоювало його, а тільки ятрило душу… Історія нагадувала йому про дії одного з найславетніших тріумфаторів, з династією якого Жецький зв’язував віру в майбутнє людства, а династія тим часом загинула від списів дикунів. Думки про Вокульського приводили його до висновку, що любий друг, такий незвичайний чоловік, все-таки прямував до якогось морального банкрутства.

— Він стільки хотів зробити, стільки міг зробити і нічого не зробив!.. — з глибоким сумом повторював пан Ігнац. — Хоч би написав, де він і які в нього наміри… Хоч би дав знати, що живий!..

Від певного часу пана Жецького переслідували невиразні, але лиховісні передчуття. Він пригадав свій сон після концерту Россі, коли йому привиділось, ніби Вокульський скочив за панною Ізабеллою з вежі на ратуші. То пригадувались слова Стаха, які нічого доброго не обіцяли: «Я б хотів загинути сам і знищити всякий слід свого існування».