Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
Перед очима Річарда відразу спалахнуло пророкування, про яке відьма Шота попередила його. І воно повинно було виповнитися. У тому видінні, як і зараз, йшов дощ, але там дощ лив набагато сильніше. І Келен теж була там.
Їй було страшно, і вона готова була розплакатися, спостерігаючи, як Річарду заводять руки за спину, пов'язуючи зап'ястя, і змушують впасти ниць в бруд. Опускаючись на коліна, він чує пронизливі крики Келен, яка кличе його.
Солдат брутального вигляду встає позаду Річарда і приставляє ніж до горла бранця, і, пообіцявши, що подобаюче подбає про Келен, не докладаючи особливих зусиль, глибоко втикає ніж в плоть і кривавий фонтан б'є з перерізаної артерії.
Річард, раптом усвідомив, що водить по горлу рукою, намагаючись прикрити уявну зяючу рану, що кровоточить. Охоплений панікою, він почав часто і важко дихати.
Річард гостро відчував, як підступала нудота. Невже настав саме той момент, коли пророкування Шоти збудеться? Чи вона хотіла попередити його саме про це? І саме цей дощовий день — стане днем його смерті?
Але Річард був ще не готовий прийняти такий свою долю. А що саме потрібно зробити, щоб цьому запобігти, він не знав. Так чи інакше, все відбулося надто швидко.
— Рубен! — Прокричав командер Карго — Швидко сюди!
Річард боровся з переповнюючим його гнівом. Він глибоко зітхнув, намагаючись прийти в себе, і, заспокоївшись, почав йти. Він знав, що будь-яке зволікання може накликати небезпеку.
Процесія зупинилася неподалік, напроти чергової команди, виставленої по лінійці. Але через шум дощу Річард міг розчути тільки невиразні звуки якогось діалогу.
У його голові крутилася зараз лише одна думка: що б таке зробити, щоб Джеган його не помітив. Річард знав, що за спинами інших йому не сховатися — адже він — провідний гравець. І Джеган, неодмінно, захоче побачити лідера.
І раптом Річард знову вловив її присутність, її побіжний погляд на собі. Свита Імператора разом з Келен тепер прямувала у бік Річарда і його команди. А далі все почало відбувалося для нього, як у сні.
Річард знав, що він зобов'язаний встати в шеренгу з гравцями, і вже рушив було вперед, щоб переступити перешкоду — ланцюг, до якого був прикутий Джонрок. І тут його осяяло… Він, як ніби поспіхом, підчепив ланцюг ногою, і, навмисне спіткнувшись, упав на землю обличчям прямо в бруд.
Коммандер Карго був просто у нестямі від люті.
— Рубен — ти незграбний ідіот! Миттю встати!
Річард встиг піднятися на ноги, перш ніж стража розімкнула захисне кільце навколо Джегана.
Він встав в уже вишикувану шеренгу, другим по зросту після Джонрока, і пальцем почав витирати очі від налиплого бруду.
Він на секунду заплющив очі, щоб зосередитися, а коли розплющив очі, знову побачив її. Келен йшла за Джеганем. Капюшон плаща не тільки прикривав її голову від дощу, але і частково приховував овал обличчя.
Річард міг впізнати Келен з тисячі жінок навіть по одному тільки руху тіла. Її хода була особливою і до болю знайомою. І ніхто не міг так рухатися, тільки Келен.
Їх погляди перетнулися. Він затамував подих, відчувши, що серце ось-ось зупиниться.
Річард згадав, як зустрів її вперше. Келен здавалася йому дуже знатною особою в тій розкішній білій сукні. Він згадав, як вона тоді дивилася прямо на нього, не кажучи ні слова — це був пильний погляд, одночасно викликаючий тривогу і небезпеку.
Цей погляд негайно і безумовно відкривав її проникливий розум. І до того самого моменту, Річард ніколи ще не зустрічав людини, настільки відважної та рішучої, як Келен.
Зараз здавалося, що він полюбив її з того самого першого погляду, коли потонув у її прекрасних зелених очах. Він був упевнений, що заглянувши в них, він побачив її душу.
Зараз Річард відчував той же самий погляд, як і тоді, але тепер розбавлений іскоркою сумніву і приреченості.
По тому, наскільки пильно Річард за нею спостерігав, і як його очі стежили за кожним її рухом, Келен повинна була здогадатися, що він може бачити її. Але… Річард знав, що, перебуваючи під заклинанням Вогняного Ланцюга, вона не тільки не могла пригадати його, але навіть і саму себе.
Зараз вже було очевидно, що ніхто, крім Річарда і Сестер, що наклали заклинання, не міг пригадати її.
Хоча був ще й Джеган, він теж був винятком — магія створеного заклинання також його не торкнулася, можливо, через ментальний зв'язок Імператора з Сестрами. Для всіх інших Келен залишалася невидимою.
І все ж, вона повинна була відчути його пильний погляд на собі. Принаймні, Річард міг зробити такий висновок, коли побачив, як перемінився вираз на її обличчі.
Келен жахливо втомилася від самотності і порожнечі, на які її прирікало заклинання, і тому те, що ця людина могла її знати, було важливим для жінки і викликало в неї суперечливе почуття радості.
Перш ніж Джеган почав рухатися в сторону команди Річарда, для більш ретельного огляду гравців, з'явився якийсь чоловік, він підбіг до учасників процесії і, жестикулюючи, здалеку намагався щось пояснити.
Це виявився солдат, у нього був мінімум зброї — всього лише пара ножів — і Річард припустив, що це гонець.
Варта оточила чоловіка, коли той наблизився до внутрішнього кільця, що охороняло Імператора. Джеган схвально кивнув, дозволяючи йому підійти, мабуть людина була добре відома у певних колах.
Гонець глибоко дихав, намагаючись перевести дух, і, здавалося, дуже поспішав.
Він наблизився до Імператора, і, нагнувшись ближче, почав щось схвильовано пояснювати, але говорив неголосно. Під час свого рапорту, гонець жестом провів рукою через увесь табір і далі вказав на те місце, де зараз зводився насип.
Келен перевела погляд з Річарда, на гінця, який говорив з Джеганем.
Тепер Річард вивчав групу інших охоронців, які щільно обступили Келен. Вони не були з особистої варти Джегана, так як намагалися триматися віддалік від значної охорони Імператора.
Ці люди швидше були схожі на солдатів з регулярної армії Ордена. Вони не носили обладунків — шкіряних нагрудників і хорошої зброї. Їх облачення, виглядало як суповий набір з амуніції, яка давно вийшла з ладу.
Незважаючи на те, що чоловіки були досить дужими, і виглядали молодими і сильними духом, їх важко було співставити з могутністю особистої охорони Імператора. Вони більше були схожі на звичайних розбійників-головорізів.
І Річард резюмував, що їхня місія — охороняти Келен. Стража Джегана абсолютно не передбачала присутності поруч Матері-сповідники, але ці солдати вели себе інакше. Вони періодично поглядали на неї, і стежили за кожним її рухом.
Особиста охорона Джегана навіть не дивилася в її бік, але ці — кружляли над нею, як яструби.
З незрозумілих Річарду причин, вояки-обшарпанці все ж могли бачити Мати-сповідницю: Джегану, якимось чином вдалося знайти таку охорону, яка не була охоплена дією заклинання.
Якщо припущення Річарда були вірними, і ці солдати були здатні бачити зачаровану сповідницю, то виникало інше питання — як таке могло статися?
Зваживши все, що відбулося, Річард, прийшов до висновку, що існує раціональне пояснення. Саме заклинання Вогняного Ланцюга, включаючи світ магії, як такої, було пошкоджене шимами.
Їх вторгнення спотворило дію всіх проявів магії. Адже єдиною місією шимів було знищити магію.
Їх поява в Світі живих не залишилася без наслідків для всього живого і зростаючого, і наочним прикладом такого впливу стала пробоїна в магії заклинання Вогняного Ланцюга.
Річард зрозумів, що пошкодження присутні в самій структурі магічного заклинання, ще коли Зедд і Ніккі намагалися накинути контрольну чарівну мережу, щоб розкласти заклинання по частинах і дізнатися його суть.
Будучи спотворене шимами, заклинання Вогняного Ланцюга, мабуть, не працювало правильно. І тільки цим можна було пояснити те, що деякі люди все ж могли бачити об'єкт заклинання.
Річард згадав, як стрімко поширювалася по території Серединних земель чума. Але далеко не всі тоді були схильні до зараження. Багато з тих, хто доглядав за хворими, або контактував з ними, залишалися поза досяжністю чорної смерті.
