Капелан Армії УНР - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
ота гірчинка у мові його співрозмовника чулася і в голосі
отця Павла. – А згадайте, як митрополит за згодою польського
уряду і на його кошти їздив до голів православних
церков на Схід, відвідав західні держави, взяв участь у
Всесвітній конференції християнських церков, зустрівся
зголовоюАнгліканськоїцеркви–абизакріпитисявправославному
світі. Задумане робив він успішно, а тим часом
чи не з вашої подачі Український церковний комітет направив
у Лозанну, Всесвітній християнській конференції
меморіал. Мовляв, тут справи хаотично керовані невеличким
гуртом олігархів і тому подібне, словом, вельми
вправний послали ви з погляду дипломатії документ і в
часі вельми доречний. Визнайте і свій гріх…
Річинський на іронію не образився, тільки здивовано
звів брови.
– А хіба я неправду писав?
Пащевський примовк, тої гірчинки в голосі йому
ніяк не вдавалось позбутися.
– То буде нещиро, як назву документ неправдою.
Тільки з юнацьким максималізмом наша справа не стане
успішною, своє відстояти можемо лиш поступовими
кроками… Я пам’ятаю дещо з тексту, з «Української
ниви»: «Доки Вища Влада Польської Православної Церкви
не визнає справедливих українських народніх домагань
і не сповняє їх, доти її участь у праці над об’єднанням
Христових Церков буде позбавлена змісту, як мідь дзвеняча
і бубен гудячий»…
85
Довго тривала та непроста розмова…
А тим часом протести на підтримку Арсена Річинського
ширилися у парафіях, мова доходила до невизнаня
митрополичої влади, українські посли в польському
Сеймі також виступили з відкритим листом. Мужність
Річинського визнали навіть недруги, коли прочитали у
пресі його звернення.
«Успішна оборона прав і майна Православної Церкви,
– особливо під час збільшеного натиску на неї з боку
польського клиру, – можлива тільки спільними зусиллями
нашого громадянства і церковної влади. Одначе у багатьох
випадках серед українського громадянства справа
моєї анафеми стоїть на перешкоді до такого з’єднання
наших оборонних церковно-народніх сил; без сумніву, ця
справа буде порушена і на Церковнім Соборі, хоч це може
розбудити пристрасті у невідповідний момент. Отже,
щоб не стояти на заваді у такий грізний час, та з огляду
на заяву премієра Бартеля з 11 січня 1930 р. про те, що
унормування правного положення Православної Церкви
в Польщі Уряд ставить у залежність від стабілізації
внутрішніх церковних відносин, – бажаючи по мірі сил
і знання причинитися до зміцнення Церкви, яка в історії
українського народу під Польщею була міцним заборолом
проти його денаціоналізації, – прошу Св. Синод,
по-батьківськи, минаючи дотеперішні незгоди, ухилити
свою постанову з 15 квітня 1929 року ч. 14 і прилучити
мене знову до громади вірних. Щоб ця моя деклярація зайвий
раз вказала польському клирові, як до його зазіхань
ставиться українське населення в Польщі, я згідний на її
опубліковання. Св. Синодові вгодно буде надіслати мені
відповідь за посередництвом тільки Парляментарної
Комісії для захисту Церкви, евентуальне через її секретаріят
».
Іван КОРСАК86
Після розгляду Синодом була опублікована вельми
стисла ухвала:
«Доручити митрополитові Діонисію прийняти лікаря
Арсена Річинського в лоно Св. Православної Церкви,
згідно з його просьбою».
14
Отець Смарагд йшов знайомою лісовою стежиною,
витупцюваною ще влітку, тільки вкритою зараз легким
сніговим покровом, досвітньою сьогоднішньою
порошею, ще незайманої, цнотливої і сліпучої білини
– хіба інколи лише виднілися сліди від лапок пташиних,
що шукали собі поживу. Так легко дихалося йому
в сосняку, на цьому трішки п’янкому повітрі, що від
смолистого духу вливало непомітно у тіло жвавість і
міць, якесь збудження, наче від кількох ковтків вистояного
літами вина. Смарагд брів звивистою стежкою, і
думки його також брели звивисто: їм, як цій присипаній
делікатною порошею стежині, все не було кінця…
У тій ситуації, в якій опинився, він ніяк не міг прийти
до конечного висліду, прийняти якесь остаточне
рішення – не може ж він, молодий і діяльний, повний
сил, отак безкінечно на ліжку лежати і перечитувати
давно прочитане, чи бродити оцими стежками, якими
пройти б уже міг навіть із заплющеними очима.
Але й просвітку наприкінці власної життєвої доріжки,
не так, як на цій лісовій, Смарагд не бачив.
Нарeчений в єпископи, вже при тому не перший раз,
– вічний нарeчений – ковтнув кислу думку отець, – він
не може стати єпископом, попри доручення патріарха
Тихона висвятити його. Бо нiкому навіть здійснити
цей чин – Володимира Тихоницького усунуто з Гродненської
кафедри, єпископ Двінський Пантелеймон
87
Рожновський засланий, тепер з висоти стін Милецького
монастиря має можливість хіба милуватися вигином
річки Турії, архієпископ Віленський Елевферій
Богоявленський теж поза справами… Так і петляє стежина
роздумів, і кінця їй ніяк не видно.
Раптом десь недалеко зовсім гримнув постріл, виляск
покотився над лісом – Смарагд аж зіщулився на
мить од несподіванки. «А, мисливці, – скидав поволі з
себе мимовільний ляк, дивлячись, як з дерев від того
виляску рушничного спадає, злегка погойдуючись і
зблискуючи на сонці, сніговий пил. І така ж сама, як
постріл, несподівана думка спала: він тепер знає вихід,
знає, як помститися кривдникам.
Водночас від тої думки холод його пройняв, шкіра,
здавалося, стягувалася на спині, мов за комір йому ненароком
втрапила ота іскриста снігова пороша. Один
його постріл – і кривдник отримає сповна, отримає
митрополит Юрій, з вини якого йому завдано вкотре
такої образи, той самий митрополит, що по камінчику
розбирає фундамент величної і віковічної будівлі православ’
я, через якого в одну мить може рухнути вся
такими трудами, жертовним служінням, багатьма поколіннями
лаштована будівля – тільки гуркіт почується
і порох стовпами зніматиметься ввись.
Та й інші члени Синоду не ліпші, рівна їм би належала
кара, і ту кару може здійснити його рука. То не буде
простою карою, те стане випередженням нових бід церкви
Христової, що випасти можуть через такого митрополита
і такий Синод, то провидіння його рукою відверне
душі людські від шляху у прірву – то буде преблагим
ділом.
Стривай, думав Смарагд, човгаючи ногами по снігові,
мов ішов на лижах, і хвилею попереду ноги котилася
Іван КОРСАК88
ще не зсіла і не пританула пороша. А як же «не убий?»
Чи не стане він примітивним Раскольніковим, що дикий
злочин хитромудро і вельми вигадливо сам перед собою
виправдати хоче високою метою, чи не в один ряд він
постане із ним? Чим істотним різнитиметься власне його
задумка? А може, взагалі його бачення життя духовного
хибне, і правий був отець Пащевський, в час тої вечері,
