Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович (книги читать бесплатно без регистрации полные .txt) 📗
Через два дні в кількох газетах з’явилися статті: «Адвокат Бауер працює під оплески Сходу»; «Вільгельм Пік робить ставку на молодих адвокатів Заходу». На захист Бауера виступила комуністична преса: «Правду не можна примусити мовчати!»
Голова адвокатської гільдії викликав Бауера й сказав:
— Колего, нападки справа ми перенесемо, але захист зліва нас шокує. Перед слуханням справи у вищій інстанції я радив би вам відмежуватися від захисту комуністів.
— Я вже надіслав у газети лист з цього приводу, — сказав Бауер, — я обурений до глибини душі.
Наступного дня у двох газетах з’явився лист Бауера: «Мені не потрібна підтримка кремлівських маріонеток, я виконую обов’язок перед німецьким законом і служу інтересам своєї вітчизни».
Якщо ж у першій газеті лист опублікували без будь-яких коментарів, то в другій під листом Бауера було вміщено невеличку замітку: «Бауер, захищаючи комуністів, робить хорошу міну при поганій грі. Бій треба вести відкрито, а не маскуватися під поборника конституції, захищаючи інтереси тих, хто ставить собі головне завдання — позбавити нас цієї конституції».
Бауер розгубився. Він подзвонив президентові гільдії й попросив поради: що йому робити далі?
— Я не можу давати вам поради такого роду, — відповів президент, — ми живемо в демократичній державі, і я не збираюся нав’язувати вам свою волю.
У той же вечір до Бауера зайшов якийсь чоловік і, не називаючи себе, запропонував йому зустрітися з Дорнброком.
На другий день Бауер приїхав до тюрми. Дорнброк сидів за довгим столом, відділений від своїх співробітників і Бауера тонкими густими гратами, мабуть, через це обличчя Дорнброка здалося Бауеру попелястим, дуже нездоровим.
— Здрастуйте, Бауер, — сказав Дорнброк, помахавши рукою, — мені сподобалася ваша промова. У вас гарні щелепи. Я знав, що суд першої інстанції хвицьне мене, — завжди приємно бити тих, хто не може відповісти. Тому наші матеріали ми приберегли для наступного процесу. Ось познайомтеся з цими панами і попросіть їх розписатися. Порівняйте їхні факсиміле з підписами на бланках звільнення… Вони ідентичні, але обидва ці пани не мають до мене ніякого відношення: вони директори самостійних фірм.
Бауер подивився на двох директорів і засміявся.
— Передбачаєте хорошу бійку? — спитав Дорнброк.
— Передбачаю, що поб’ють. Але в мене є гроші, щоб купити дві корови і повернутися в село…
— Я попрошу вас затриматися на кілька хвилин, — сказав Дорнброк, — у мене є пропозиція.
Коли вони лишилися самі, Дорнброк підійшов до грат. Він довго дивився на Бауера — в старенькому костюмі, худий, з синцями під очима; ноги підігнув під стілець черевики порвані, а руки сильні, добрі руки, селянські, такі руки не бояться роботи і не ділять її на білу й чорну; і очі гарні — без одержимості й без сміху, і страх у них є, і зніяковіння, продиктоване повагою до нього, до старого Дорнброка, в’язня, позбавленого честі й прав, до хазяїна концерну, до власника трьох мільярдів марок у банках Європи й Німеччини…
— Зараз ви одержите тисячу марок. Я пропоную вам тридцять тисяч марок для початку, і ви переходите працювати до мене.
— Скільки?!
— Я не збираюся вас підкупляти, бо я поважаю вас, але ви мені потрібні як юрист. Ви мені потрібні, це трохи несподівано — як консультант по кадрах.
— Тобто?
— Підберіть десять-п’ятнадцять хлопців вашого віку, теж бажано з селян, — ви люди надійні і вмієте один одного тягнути за вуха, особливо коли можна спертися на старого Дорнброка. Ви і ваші люди допомагатимете мені боротися з розрухою. Ми повинні дати німцям роботу, хліб і масло замість гармат.
— Скільки ви платитимете людям, яких я знайду?
— Їм платитимете ви. Від п’яти до двадцяти тисяч.
— Що вони повинні будуть робити?
— Дайте мені вийти звідси, — відповів Дорнброк, — роботи буде стільки, що й не переробити. У мене є тут плани, пов’язані з автомобілями для народу. А поки що будете виконувати завдання моїх юридичних консультантів…
— Я згоден, пане Дорнброк…
— Я поки що не «пан Дорнброк», я, любий мій, поки що «номер 862». Тепер ось що… Якщо ви зустрінете когось із «колишніх», і цих «колишніх» не розшукує поліція, і їм дуже погано, підгодуйте їх і попросіть детально розповісти про себе. Щоб будувати нове, Бауер, треба дуже добре знати старе, нехай навіть воно загинуло без вороття. Римляни лишились римлянами тільки тому, що вони чудово вивчили Елладу, Іудею і Єгипет. Приходити до мене більше не треба, від процесу в другій інстанції якось відкрутіться, зі мною зв’язуйтесь через юристів і завтра ж купіть собі пристойний костюм — зараз ви схожі на голодранця…
…Через півроку Бауер вилетів у Париж із своїми людьми й там організував блискучу операцію на біржі; юрист, він знав межі й рамки закону; технік, він розумів тенденцію розвитку післявоєнного промислового виробництва; селянин, він був сміливий і точний, знаючи, що його підтримує мовчазна могутність монархії Дорнброка, хоч сам монарх усе ще сидів у тюрмі…
«Група Бауера» розрослася до тридцяти трьох чоловік. Це він наблизив до себе колишнього оберштурмбанфюрера СС Айсмана, це він зав’язав контакти з людьми Лера з міністерства внутрішніх справ; це він розпочав процес проти профспілки сталеливарників, звинувативши їх у «нелегальній діяльності, якою керували з-за кордону», і виграв процес. Дорнброк, стежачи за ним, думав: «На цього хлопця можна робити ставку. Цей завжди буде вірним другом у будь-якому заїзді. Нехай він стане криголамом; слідом за ним піде Ганс».
Дорнброк ніколи не договорював до кінця. Він говорив лише те, що вважав за потрібне сказати. Але він не вважав за можливе сказати навіть Гансу про те головне, до чого прийшов у тюрмі. Він повторював це тільки самому собі багато разів: «З тридцять третього по сорок п’ятий Гітлер вибив інтелектуальний цвіт нації, запропонувавши замість них себе, організатора-фанатика. В сорок п’ятому вибили пророків «генія». Нація пережила подвійну трагедію: спочатку розум замінили силою, а потім знищили ту силу, яка змогла побороти розум. Нація організаторів, філософів і музикантів стала волею сліпого випадку юрбою зневірених, затурканих напіврабів. У цієї нації одна можливість: використовуючи ідеї Вінера й Оппенгеймера, втілили їх у життя, зробити моделлю майбутнього промислового суспільства. Цього не в силі зробити політик. Це можу зробити я, Фрідріх Фердінанд Клаус Дорнброк. Це, і тільки це може вивести мій нещасний народ з тієї безвиході, в якій він опинився. Тільки це гарантуватиме в майбутньому наше лідерство. А для того щоб люди працювали так само, як при Гітлері, їх треба лякати. Концтаборів нам будувати не дозволять, а коли б і дозволили, то тепер, після всього, що сталося, відвертою жорстокістю людей не залякаєш. Лякати треба можливістю повторення жорстокості. Для цього мені потрібен Вернер Науман з його імперською соціалістською партією — це буде тінь Гітлера; мені треба підібратися до лівих, щоб допомогти створити такий рух, який страшив би окупаційні власті. Абсолютизм — це балансування між лівими й правими».
(…Згодом саме люди Бауера підібрали ключі до оточення ультралівого Тойфеля. Хлопчисько й не здогадувався, яким чином його плакати друкувалися в друкарні, хто фінансував створення його комуни. Він був переконаний, що це могутня допомога Пекіна; часом він думав, що це йде від послідовників Троцького; ніколи йому не спадало на думку, що в основному його фінансує Дорнброк — той самий Дорнброк, проти якого він так гаряче виступав…)
«Лише тупість і покірність нації, — все ще міркував Дорнброк, — може зрештою привести її до всесвітнього лідерства, лише страх перед злиднями може зробити націю, яка схилятиметься перед культом праці, що принесе добробут: дім, кухню й автомобіль з причепним вагончиком. А лякати треба саме двома крайностями: тоталітаризмом і анархією. Тільки в цьому разі лозунг Гітлера «Праця робить вільним» стане побутом кожної німецької сім’ї. А після того як лозунг стане суттю нації, прийде пора висувати авторитет. Від того, кого я випущу на авансцену, залежатиме майбутнє світу. Якщо я не доживу до цього дня, моє діло закінчить Ганс…»
