У дзеркалі, у загадці - Ґордер Юстейн (книги онлайн без регистрации .txt) 📗
У спальні стало зовсім тихо. Тиша панувала в усьому будинку.
— Ну як? — поцікавилася Сесілія.
— Гарно…
— Можеш ще трохи пописати?
Бабуся знову заплакала. А тоді витерла сльози і взялася записувати Сесілині слова:
— «Створений Богом світ людей та небеса є настільки великою загадкою, що ані людям на землі, ані ангелам у небі не збагнути їх. Та щось не так на небесах. Щось неправильне відбувається з отим великим творінням Бога».
Вона глянула на бабусю:
— Залишилася ще тільки одна річ.
Бабуся кивнула, а Сесілія додиктувала:
— «Усі зорі рано чи пізно падають. Одна зірка є лише маленькою іскоркою великого небесного багаття».
9
Одного післяобіддя Сесілію розбудив дрізд. Біля її ліжка сиділа мама.
— Чому відчинене вікно? — запитала дівчинка.
— Надворі так гарно й тепло, майже по-весняному тепло.
— Увесь сніг зійшов?
— Та ні.
— А крига на річці?
— Крига також не скресла, але стала дуже тонкою.
Сесілія подумала про Аріеля. Востаннє, як він був тут, ангел говорив дуже піднесено й урочисто. Може, через те, що оголив усі до решти небесні таємниці?
Тепер завжди хтось сидів біля неї. Одного вечора вона попросила, щоби вночі її залишили саму. Біля ліжка саме були тато й мама.
— Один з нас сидітиме тут увесь час, — запевнив тато.
— Навіщо?
Ніхто не відповів.
— Якщо виникне потреба, я задзвоню у дзвоник.
Тато погладив її по волоссі:
— Ти навіть можеш не здужати підняти дзвоник.
— Тоді пошлю до вас ангела.
Тато з мамою переглянулися.
— Боїтеся, що я втечу?
Тато похитав головою, а мама сказала:
— Ми сидимо біля тебе так само, як тоді, коли ти була ще маленькою.
— Бо раптом злякалися, що пташка покине гніздо?
Під страхом своїх погроз вона-таки змусила батьків покинути кімнату. Трохи згодом Сесілія збудилася і побачила на підвіконні Аріеля.
— Ти така гарна, коли спиш, — сказав він.
— Не хочу говорити. Хочу надвір!
— А здужаєш?
— Ще би! Хочу подивитися на річку, поки не скресла крига.
Аріель зітхнув:
— Клопітно буде з одягом.
— Я мушу вийти надвір.
— Тільки ненадовго.
Він допоміг їй знайти у шафі зимовий одяг.
— Цієї ночі візьмемо санчата.
Аріель усміхнувся:
— Це вперше я возитимуся на санчатах.
— А я вперше цього року, — додала Сесілія.
Сесілія одягнулася, але вони ще на хвильку затрималися перед поличкою із колекцією коштовних камінців.
— Ці камінці майже з усіх країн світу, — мовила вона. — Кожний з них — маленький уламочок земної кулі.
— «Маленький уламочок земної кулі», — повторив Аріель.
Він показав на метелика, якого їй подарувала Маріанна:
— А ось цей?
Сесілія не відповіла, тільки поклала метелика до кишені куртки.
— Тепер він полетить, — сказала вона.
— «Полетить», — знову повторив ангел. — «Тепер він полетить».
— Спершу поглянь, чи усі сплять.
Аріель хитрувато примружив око:
— А може, обоє подивимося?
Вони вийшли в коридор і залишили санки біля сходів. А тоді підкралися до батьківської спальні. Двері були відчинені. Вони обоє стали на порозі. Сесілія приклала палець до уст.
— Тсс, — шепнула вона.
У кімнаті було майже зовсім темно, але крізь вікно сіялося світло від ліхтаря над дверима стодоли. Мама й тато спали, міцно притулившись одне до одного.
— Вони, наче маленькі діти, коли сплять, — прошепотів Аріель.
Сесілія кивнула:
— Цікаво, що їм сниться…
Потім вони заглянули до кімнати Лассе. На підлозі лежала ціла купа складанок леґо. Сесілія ступала обережно, щоби не потрощити їх. А Аріель плив у повітрі за кілька сантиметрів від підлоги.
Сесілія відчула, що так любить свого молодшого братика, аж їй сльози набігли на очі.
Чи не дивно — плакати від любові до когось? За останні тижні вона так рідко бувала з Лассе, що він став для неї майже чужим.
Вони взяли санчата і крадькома зійшли на перший поверх.
— Бабуся з дідусем живуть у маленькому будиночку поряд, — прошепотіла Сесілія.
Ангел Аріель кивнув:
— Але зараз бабуся спить у вітальні на канапі.
Вони заглянули до вітальні — і справді: бабуся спала не роздягаючись, тільки накрилася куцим пледом. Сесілія знала, що останнім часом бабуся часто спала на канапі. А все через те, що не витримує дідусевого храпу, — так сказала мама. Сама бабуся казала, що спить у будинку, аби допомагати мамі з уколами.
— Найкраща у світі бабуся, — сказала пошепки Сесілія.
— Я знаю, — відказав Аріель.
— Не тільки тому, що це моя бабуся. Вона найкраща бабуся світу.
— «Найкраща бабуся», — повторив ангел. — «Найкраща бабуся світу».
Вони вийшли за поріг і причинили за собою вхідні двері.
Надворі була холодна зимова ніч. А зір висіялося видимо-невидимо. Місяця не було, тому зорі видавалися ще яскравішими, ніж звичайно. Сесілія стрибала по подвір’ю, тягаючи за собою санчата. Бабуся прив’язала до них грубу мотузку, хоча мама притримувалася думки, що з цим поспішати не варто. Тому Сесілія й бабуся зробили все потайки від мами.
Від подвір’я і аж до самої річки тягнувся довгий пологий схил. Сесілія одразу сіла на санчата. Готуючись до спуску, вона обернулася й крикнула Аріелеві:
— Хочеш зі мною, то чіпляйся!
Ангел сів, щільно притулившись до дівчинки. Сніг став уже твердим, і санки зі шаленою швидкістю покотилися згори. Вони спинилися унизу, перед чагарником на березі річки.
Сесілія засміялася.
— Рекорд! — галасувало дівча.
Вона підвелася і озирнулася на Аріеля:
— Хіба не чудово?
— Напевно, — відповів той пригнічено, — але я нічого не відчув.
— А тепер переберемося через річку, — закомандувала Сесілія і стала прокладати собі шлях через чагарі.
Нарешті вони опинилися на кризі.
— Шкода, ковзанів не взяли, — сказала мала. — Я вмію їздити і на ковзанах.
Вона покинула саночки і почала ковзатися по кризі на своїх чобітках. Аріель ковзався босими ніжками. Вони мали бути зовсім гладенькими, бо він зробив кілька потішних піруетів, наче справжній Фігурист.
Раптом почулися скрип і потріскування криги. Сесілія стрімголов кинулася до протилежного берега, Аріель перелетів за нею.
Озирнувшись назад, вони помітили, як крига на ріці розкололася на великі уламки. Посеред річки на крижині зосталися санчата.
— Санки! — скрикнула Сесілія.
Аріель, не зволікаючи, кинувся за ними. Сесілія думала, що він пролетить над рікою, а тоді спуститься вниз і прихопить санки із собою. Та ангел підійшов до берега і рушив навпростець кригою. Часом він ступав навіть по воді.
Невдовзі ангел повернувся із санками. Сесілія не могла цього з цілковитою певністю стверджувати але їй здавалося, наче він плив над поверхнею води. Це було схоже на політ різдвяних оленів, запряжених у сани.
— Як чудово! — вигукнула вона.
Сесілія рішуче взялася за мотузку і оголосила:
— А зараз ми провідаємо Маріанну!
Вони пострибали пагорбами до жовтого будинку. Сесілія була тут багато місяців тому. Перед Різдвом Маріанна не раз заходила провідати її але з того часу минуло уже багато тижнів.
Ось вони уже й на місці. Сесілія натиснула клямку, але двері були замкнені.
— Ми не потрапимо досередини, — констатував Аріель. — Я би зміг пройти і крізь них, та боюся, що вдвох нам це не вдасться.
Сесілія хитро усміхнулася. Вона рушила в бік комори, кивнувши ангелові, щоб той ішов за нею.
— Я знаю, де лежить ключ, — мовила гордо.
Вона одразу знайшла ключ під порожньою бляшанкою з-під фарби. Раніше вона проводила у Маріанни не менше часу, ніж у себе вдома, в Скутбю.
Дівчинка відчинила двері, і вони тихцем зайшли досередини. Щоб потрапити до кімнати Маріанни, треба було перейти вітальню. Сесілія засвітила бра на стіні. Аріель дріботів за нею, наче менший братчик.
