Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать хорошую книгу txt) 📗

— Абатиса Аннелін, — вклонилася Верна.

— Присядь, будь ласка. Верна. Давненько ми не бачилися.

Верна присунула стілець до столу і сіла навпроти абатиси, гордо випроставши спину і склавши руки на колінах.

— Як люб'язно з вашого боку, що ви змогли приділити мені свій дорогоцінний час.

Енн ледь не посміхнулася. Навряд. «Дякую тобі, о Творець, що ти направив її до мене, коли вона в роздратованому стані. Хоч моя задача від цього і не стане менш обтяжливою, але принаймні мені легше буде виконати її».

— Я була зайнята.

— Я теж, — огризнулася Верна. — Останні двадцять з чимось років.

— Схоже, недостатньо зайнята. У нас, здається, складності з хлопчиком, якого ти привела. А його необхідно було виховати до приїзду в Палац пророків.

Кров прилила до обличчя Верни.

— Якби ви не заборонили мені застосовувати силу, я б так і зробила.

— О? Невже ти настільки слабка. Верна, що не здатна виконати покладене на тебе завдання при настільки незначних обмеженнях? Паша, незначна послушниця, здається, при тих же умовах добилася більшого.

— Ви так думаєте? Ви вважаєте, він керований?

— З тих пір, як ним займається Паша, він нікого не вбив.

— Думаю, мені дещо відомо про Річарда, — жорстко сказала Верна. — І я радила б аббатисі не бути настільки впевненою.

Енн почала перекладати лежачі на столі папери, зробивши вигляд, що уважно вивчає їх, хоча насправді не могла прочитати ні слова.

— Я прийму твої слова до відома. Спасибі, що зайшла, Верна.

— Я ще не закінчила! Я ще навіть не починала! — Енн повільно підняла очі.

— Якщо ти знову підвищиш на мене голос. Верна, то на цьому все і закінчиться.

— Будь ласка, вибачте мене, аббатиса Аннелін, але існують досить важливі речі, про які я неодмінно повинна сказати.

Енн зітхнула, роблячи вигляд, що її терпіння закінчується.

— Добре, добре, тоді ближче до справи. У мене ще багато роботи. — Склавши руки на столі, вона відчужено глянула на Верну. — Говори.

— Річард виріс зі своїм дідом…

— Рада за нього.

Верна помовчала, роздратована, що її перервали.

— Його дід — чарівник. Чарівник першого рангу. І він хотів сам навчати Річарда.

— Що ж, тепер його навчанням займаємося ми. Це все?

Верна широко розкрила очі.

— Навряд чи мені необхідно нагадувати аббатисі, що це пряме порушення перемир'я — забирати хлопчика у чарівника, який займається його навчанням.

Мені було сказано, що в Новому світі не залишилося чарівників, щоб навчати хлопчиків. Мене обдурили. Мене використали. Ми викрадали діточок. І ти змусила мене брати участь в цьому.

Енн поблажливо посміхнулася:

— Ми служимо Творцеві, сестра, і наш обов'язок — допомогти всім досягти життя вічного в сяйві Його слави. Так що значить у порівнянні з нашим обов'язком перед Творцем це перемир'я з чарівниками-язичниками?

Верна втратила дар мови.

«О Творець, мені так подобається ця жінка! Будь ласка, дай мені сили зламати її».

Натан додав свою сніжинку, тепер вона повинна додати свою.

— Мене послали на полювання, що тривало двадцять років, і я навіть не знала, з якої причини. Мене обдурили, дві мої подруги загинули, одна — від моєї руки. Мені заборонили користуватися силою, щоб виконати обов'язок…

— Ти що, думаєш, я заборонила тобі вдаватися до сили з простого капризу? Тебе це турбує. Верна? Добре, раз так, раз ти так бажаєш знати причину мого наказу, я тобі поясню. Я зробила це, щоб врятувати твоє життя.

Верна насторожилась:

— Якщо я не зовсім забула уроки в архівах, існує лише одна причина, по якій подібне обмеження зберігає мені життя.

Енн подумки посміхнулася. Верні хотілося це почути, Ну що ж…

— Абсолютно вірно. Річард володіє Магією Збитку.

— І ти це знала?! Ти одягла нашийник на людину, що володіє Магією Збитку? Пішла на такий ризик? Змусила притягти його сюди, в Палац? — Верна сплеснула руками і нахилилася до абатиси. — Але чому?!

Енн стійко витримала її погляд.

— Тому що у Палаці є сестри Темряви. Верна і бровою не повела. Вона знала. Або принаймні підозрювала.

«Благослови тебе Творець, Верна. Ти одна з кращих. Прости мене за те, що я повинна зробити».

— Ця кімната захищена? — Рівним голосом запитала Верна.

— Звичайно. — Енн не стала уточнювати, що її щит не може охоронити від сестер Тьми..

— І ви можете довести подібне звинувачення, абатиса?

— Зараз мені не потрібні докази, оскільки наша розмова строго конфіденційна. Ти нікому про це не скажеш. Якщо, звичайно, не збираєшся висувати звинувачення. Якщо збираєшся, то я, безумовно, стану все заперечувати і заявлю, що скривджена сестра намагається звинуватити абатису в єресі виключно з особистих мотивів. І тоді нам доведеться тебе повісити. Але ми з тобою ж цього не хочемо, чи не так?

Верна продовжувала зберігати спокій.

— Ні, абатиса. Але при чому тут Річард?

— Коли в домі заводяться щури, єдине, що можна зробити, привести кота.

— Для цього кота ми всі щури. І, можливо, по справедливості. До того ж деякі можуть сказати, що зовсім не кота ви привели для щурів, а корм. Річард — хороша людина. І мені не хотілося б думати, що його принесли в жертву.

— Ти знаєш, чому саме тебе обрали для поїздки за Річардом?

— Я думала, це знак твоєї довіри.

— До певної міри так, — знизала плечима Енн. — Хоч я і не впевнена, що в Палаці є сестри Темряви, і поняття не маю, хто саме, якщо такі дійсно є, але змушена виходити з того, що це правда. А оскільки сестри Елізабет і Грейс очолювали список, то, отже, вони швидше за все сестри Темряви. А з пророцтва, яке бачила тільки я одна, мені було відомо, що Річард, цілком ймовірно, володітиме Магією Збитку. І більше того, що він відмовиться від перших двох пропозицій. Я знала, що перші дві сестри помруть. Якби послідовники Безіменного про це знали, то захотіли б, щоб і третя за списком теж була б однією з них. Тому я скористалася владою абатиси, щоб призначити третю сестру.

— І вибрала мене, тому що вірила, що я не можу бути сестрою Темряви?

Енн хотілося сказати: «Я знала тебе ще дитиною, Верна. Я знаю, який у тебе швидкий розум, знаю твоє серце і твою душу. Тобі, єдиній з усіх сестер, я довірила долю світу. Я знала, що в твоїх руках Річарду нічого не загрожує».

Хотілося. Але вона не могла.

— Я вибрала тебе. Верна, бо ти стояла в самому кінці списку. Але головним чином тому, що ти абсолютно нічим не примітна.

У кімнаті надовго запанувала тиша. Нарешті Верна, ковтнувши грудку, вимовила:

— Розумію…

Енн зобразила незворушну об'єктивність, але серце її обливалося кров'ю.

— Я сумнівалася, що ти можеш бути однією з сестер Темряви. Аж надто ти непримітна. Я впевнена, що Грейс і Елізабет опинилися на чолі списку тому, що той, хто керує сестрами Тьми, порахував їх придатними для своїх цілей. Я керую сестрами Світла. І вибрала тебе з тих же причин. Є сестри, цінність яких виключно велика для досягнення наших цілей. Я не могла ризикувати ними. Хлопчик, звичайно, представляє певну цінність, але він не так важливий, як інші завдання, які стоять перед нами. Він може виявитися корисним. Але він являє собою всього лише певну можливість, якою я вважала за краще не нехтувати. Якби виникли проблеми і ніхто з вас не повернувся назад… ну, ти ж розумієш, що ніякий мало-мальськи грамотний генерал не стане ризикувати головними силами для досягнення малозначущої мети.

Верна насилу дихала. Голос її теж звучав приглушено.

— Звичайно, абатиса Аннеліна.

Енн нетерпляче смикала лежачі перед нею папери.

— Мені потрібно зайнятися більш важливими речами. Що-небудь ще, сестра?

— Ні, аббатиса.

Коли двері за відвідувачкою закрилася, Енн тремтячими руками закрила обличчя, і на розкладені на столі документи закапали сльози.

Вона довго дивилася йому в очі. Річард не знав, що вона скаже, так чи ні, — але змушений був розповісти їй багато чого з того, що дізнався за останній час, щоб умовити її хоча б вислухати його. Він ніяк не може потерпіти невдачу.