Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Навіжені в Мексиці - Кидрук Максим Иванович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗

Навіжені в Мексиці - Кидрук Максим Иванович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Навіжені в Мексиці - Кидрук Максим Иванович (читаемые книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:
3

Мавпяча афера, яку ми з напарником успішно провернули в джунглях Чіапасу, принесла нам більше втіхи, ніж фінансів, тому, щоб дарма не тратитися, ми зняли кімнатку не в готелі, а в дешевому хостелі в одному з кварталів El Centro на вуличці з милозвучною назвою «Орхідея». (Такого поняття, як дешевий готель, у Канкуні, на жаль, взагалі не існує.)

Якогось вечора ми рано повернулись після купання на віддаленому пляжі (а тільки такі пляжі в Канкуні безкоштовні) і відразу посунули до супермаркету за продуктами на вечерю. Відійшовши метрів триста від хостелу, я примітив, що до нас прилип низенький, неохайно підстрижений і тлустий мексиканець, на вид років тридцяти, в коротких шортах та замацьканій майці. Здавалося, я десь уже бачив його одвічно похнюплену міну, яка так і просилася цеглини. Можливо, він жив разом з нами у хостелі на вулиці Орхідей, а може, працював у якійсь пивничці поряд.

Попри те, що було вже далеко за полудень, спека стояла така, що асфальт під ногами танув, наче сніг, і місцями липнув до підошов кавалками чорного пластиліну. До супермаркету ми простували своїм ходом хвилин десять, обливаючись потом, наче в сауні. Увесь цей час барилкуватий коротун невідступно дріботів назирці. Кілька разів я рвучко обертався і встигав ловити його погляди. Втім, я не став нічого казати Тьомику: надто вже безхитрісно і простакувато виглядав наш таємничий переслідувач.

Мексиканець остаточно вивітрився у мене з голови, коли я заскочив у приміщення продовольчого супермаркету. Крижане повітря з кондиціонерів живлющою хвилею обмотало мене; я відчув, як на руках та шиї конденсуються краплинки вологи.

— Візьми кілька літрів «Коли», — хрипнув Тьомик. — А то я вчора ледь не помер від спраги вночі.

Я слухняно посунув до великого червоного холодильника з пляшками життєдайного бульбашкового напою всередині. Коли повертався, тримаючи під пахвами дві дволітрові пляшки «Coca Cola», то з подивом угледів, що приземкуватий мексиканець, який дріботів за нами від самого хостелу, рішуче підступив до мого компаньйона.

— Здоров, хлопці! Ви звідки будете? — недоросток розмовляв доброю англійською.

Я змовчав, Тьомик охоче відповів:

— З України.

— Я так і думав, що звідкись здалеку, — без тіні здивування відказав той. — У вас свіжий і нетрафаретний типаж обличчя, велика раритетність для генетично виснаженої нині Мексики, — остання хитромудра фраза стосувалася виключно Тьомика, бо після двох місяців у Мексиці мій «типаж» сильно засмагнув, і я тепер реально змахував на типового генетично виснаженого мексиканця.

«Що він, бляха, несе? — подумав я. — Замурзаний, небритий коротун у якихось зашмарованих шортах, а говорить, наче професор із Гарварду».

— Що ви кажете… — промимрив Тьомик, нічого не зрозумівши з тиради мексиканця.

— Джошуа, — чітко представився коротун. — Можна просто Джош.

— Ем-м-м… Артем. Приємно познайомитись, Джоше.

Мій напарник і засмальцьований курдупель несміливо потисли один одному руки.

— Дивне ім’я, як на мексиканця, — сухо відказав я.

Джошуа беззлобно всміхнувся і м’яко потиснув мою руку. Аж надто вже м’яко, навіть як для свого скромного зросту.

— Якісь плани на вечір? — несподівано сказав він.

Недоросток явно набивався в компанію. Я знову змовчав.

— Ні, — буркнув Тьомик, накидаючи в корзинку всякого їдла.

— Я зупинився в тому ж хостелі, що й ви, — продовжив Джошуа. — Там на горищі, над шостим поверхом, є чудова тераса, звідти навіть океан видно. Ви хіба не знали? Пропоную купити ящик пива, посидіти разом, погомоніти. Мені не часто трапляється нагода побалакати з двома… хм…

— …українцями, — підказав я.

— Саме так! З українцями. Звісно, якщо ви не проти, — чемно додав коротун.

На вид він був геть наївним та невинним, наче немовля. Лиш тільки очі, маленькі, як у вепра, скрадливі і каламутні, простромляли наскрізь, наче спиці.

Я глипнув на Тьомика. Тьомик байдуже глипнув на мене і знизав плечима, мовляв, вирішуй сам. Схоже, мексиканець його зовсім не цікавив. Тоді я перевів погляд на Джошуа. Мій внутрішній голос підказував, що цей замурзаний куцак нічого лихого ні мені, ні Тьомику вдіяти не зможе. Але чого він хоче? Просто познайомитись?

Цікавість зрештою перемогла.

— Ну, в принципі, ми не проти, — обережно промовив я.

— Тоді вирішено! — ляснув долонями Джошуа. — Влаштовуємо сьогодні пивну вечірку під зорями на даху нашого хостелу!

На радощах мексиканець ніжно поплескав мого напарника по плечу і потерся об нього стегном. Тьомик не звернув на це уваги. Потім мовчки виклав з кошика їжу, натомість закинувши туди спайку з 24-ма баночками пива «Negra Modelo» [26], а за нею ще кілька пакетів з чіпсами та горішки.

4

Ми сиділи на даху хостела, так далеко від канкунського гамору і так близько до канкунських зір. Життя здавалось таким же теплим і лагідним, як води Карибського моря.

Дахи канкунських будинків майже всі пласкі, обгороджені невисоким цегляним парапетом. Тож ми сиділи й глушили пиво на одній з таких терас, звідки відкривався чарівливий вид на El Centro. Ліворуч та праворуч від нас здіймалися бетонні короби витяжних вентиляційних каналів.

Я розлігся на ветхій рипучій розкладачці, Тьомик сидів навпроти на ще одному такому ж самому розкладному ліжку, Джошуа розмістився в шезлонзі трохи позаду нас. Між нами стояв ще столик з розкиданими шаховими фігурками впереміж з пустими баночками з-під «Negra Modelo». Виглядало, що мексиканець не вперше влаштовує вечірки під зорями Канкуна.

— Ти чим займаєшся? — поцікавився коротун. Він майже одразу перейшов на «ти».

— Я бізнесмен, — коротко відказав я.

— А я… я творча особистість, — замріяно мовив Тьомик, встромивши носа в небо.

Я зиркнув на свого напарника. «Ну, — думаю, — тільки цього ще не вистачало. Зараз ще почне горлати пісень, а на ранок, так і знай, депортують з Мексики за порушення громадського порядку». Мексиканець з розумінням кивнув, нітрохи не здивувавшись з Тьомикової відповіді.

— Поет?

— Не зовсім. Я якби широкого профілю. Так би мовити просто творча особистість. У цілому.

— Зрозуміло…

— А ти, Джоше? — знічев’я спитав Тьомик.

— Я тільки тиждень тому приїхав з Лас-Вегаса.

— Гм-м-м… — навіть я відчув, як у мого напарника зачесалося одне місце, коли він почув проказане вголос ім’я світової столиці розпусти.

— Ага, — підтакнув Джошуа. — Вважайте, хлопці, щойно звідти. Я там завідую спа-салоном при журналі «Men’s Health». Знаєте ж такий? Надаю їх ідеальним моделям ще більш ідеального вигляду. Тут, у Канкуні, один мій друг на днях відкриває свій власний люксовий тренажерний зал з басейном і спа-салоном, от він і запросив мене поділитись досвідом, налагодити організаційні справи.

Я підозріло прищурився. Друг якогось місцевого чувака, котрий нібито має гроші, щоб відкрити власний спа-салон, сам ночує в мандрівному гуртожитку і тиняється Канкуном в одних шльопанцях і подраній майці? Щось мені це не дуже подобається.

— Цікаво, цікаво… — прогудів Тьомик.

— Але ж «Men’s Health», — втрутився я, — це журнал, де… ну, там… е-е-е…

— Так, — кивнув Джошуа, читаючи мої думки, — мої моделі — це чоловіки.

Це мені чомусь не сподобалось ще більше.

— Я тому й підійшов до вас зазнайомитись, — правив далі коротун. — Ви мені приглянулись з чисто професійної точки зору. Особливо ось цей парубійко, — Джошуа солодкаво усміхнувся і поплескав Тьомика по коліну. — Дуже в тебе, аміґо, оригінальний і своєрідний типаж лиця. Такого не зустріти в Америці, а тим більше в Мексиці. Артеме, кажу тобі як знавець і видатний експерт, ти міг би легко зробити блискучу кар’єру в модельному бізнесі.

Курдупель влучив у яблучко. Тьомик аж язика висолопив.

— Справді?

— Ти вже повір мені, я свою справу знаю. Часом у Вегасі я беру хлопців прямо з вулиці, кілька місяців доводжу їх до пуття у своєму салоні, а потім представляю босам з «Men’s Health». Ще ні разу не було, щоб відмовили. Кожен з моїх протеже тепер має мільйонні контракти на рекламу спортивного одягу, чоловічої білизни чи парфумів. За минулий рік двоє моїх підопічних потрапили на обкладинку відповідно січневого та липневого номерів журналу.

вернуться

26

Одна з кращих марок мексиканського пива.

Перейти на страницу:

Кидрук Максим Иванович читать все книги автора по порядку

Кидрук Максим Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Навіжені в Мексиці отзывы

Отзывы читателей о книге Навіжені в Мексиці, автор: Кидрук Максим Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*