Все, що я хотіла сьогодні… - Роздобудько Ирэн Виталиевна (чтение книг .txt) 📗
— Так… так о п'ятій… з речами чи без речей… байдуже… Не йди за мною.
До завтра!
— Щось не так! Я не хочу тебе відпускати…
Я сказала, щоб він їхав, вискочила з авто і помчала в перший-ліпший під'їзд, вбігла на третій поверх — всі лампочки були розбиті — я заховалася в куток і визирнула у вікно.
Він стояв біля таксі, палив і дивився вгору. Одна хвилина, дві, три…
Це тривало вічність.
Не йди за мною, тільки не йди.
Він зробив крок вперед. Потім сів у машину.
Таксі виїхало з двору.
Я вискочила і побігла на трасу, встигла на останню маршрутку і проїхала кілька зупинок.
Відчинила двері.
Блимання телевізора. Тінь у кріслі з розкинутими ногами у спортивних штанях.
Мені скрізь було гаряче — крига щезла назавжди.
— Ти що, п'яна?!
Похитала головою.
— Де ти тинялася? Чому не взяла мобілку?!
Мовчки витягла з кишені зібгану довідку.
— Що це — перепустка в дурдом?
Вихопив із рук, увімкнув світло, втупився.
— Де це ти взяла?
— У лікарні. Після обстеження…
— Ну і що?
— Як — що? Читай уважно: я скоро помру.
— Що?… Дурна! Яка ж ти дурна! Чому ти така дурна? Ти хто? — М. М.! A тут «H. H.»! Ініціали не твої! І рік народження…
Я вихопила довідку і ясно побачила те, про що він говорив: ініціали були не мої. І рік народження… Просто вісімка була не вісімкою, а закрученою шісткою — «1961»…
— Так де ти була?!
Я мовчки пішла на темну кухню. Притулилася долонями і щокою до вікна — так мені було гаряче.
Тінь стояла на порозі кухні й чекала на відповідь.
Це була лише тінь… Я посміхнулась.
— Все відбулося, — сказала я. — Все, що я хотіла сьогодні…
Жовтень — січень,
2007–2008 рр.
