Борозна у чужому полі - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗
не можу. Я цих книг не знаю. Тут знайти їх не зміг. Назви, як мені їх написали, я Вам повідомив. Тут, судячи з усього, прохання росіян про книги всім уже набридли. Я пробував було дістати деякі журнали для Києва і Петербурга, але в усіх місцях мені відпо- відали, що багато пожертвували вже екземплярів, тож більше дарувати не в силі.
Що стосується умов життя в Філадельфії – можу повідомити наступне: я живу тут з дружи- ною і дітьми. На харчування доводиться витрача- ти 15–20 доларів на тиждень. Стільки ж потрібно платити за квартиру. Для найскромнішого існу- вання належить мати річний заробіток тисяч зо три доларів. Аби купляти книги і мати можливість відпочити влітку – треба одержувати платню щонайменше 4000 доларів на рік. Нам ведеться тут ще нічого. Американський клімат непоганий. Чи не знаєте Ви когось в Harvard’e? Думаю спробувати знайти там якісь наукові заняття. Передайте моє вітання Вашим.
Ваш С. Тимошенко
Чи не змогли б Ви порекомендувати мене комусь у Carnegie Institution? Я гадаю, що цей заклад міг би допомогти видати англійською мовою мою книгу про теорію пружності».
«Westinhouse Electric Research Dept.
East Pittsburgh, Pa.
Дорогий Володимире Івановичу,
я покинув Філадельфію і вже три місяці пра- цюю в Westinhous’a. У зв’язку з виробництвом електричних локомотивів і крупних електричних
машин виникає низка цілковито нових питань ме- ханіки і питань міцності. Я тепер захопився цією роботою і на якийсь час забув, що живу в дикій країні. Моя донька називає своїх друзів по акаде- мії добре вдягнутими дикунами і, на мій глузд, то справедливо. Я працюю в Research Dept. Видавало- ся б, мала бути інтелігентна публіка з наукови- ми інтересами – нічого схожого досі не бачив. Мій найближчий сусід – молодий інженер – вдень заді- яний в лабораторії, а вночі грає на трубі в якомусь танцювальному закладі, аби подвоїти свій заро- біток і витратити загорьоване на дорогий авто- мобіль. Звичайно, за такого способу життя ніяких наукових інтересів тут немає. Був у тутешньому політехнікумі, познайомився з деканом механіч- ного відділення, – всі його інтереси на заводі, де перебуває він консультантом, тож йому ніколи сповна віддаватися заняттям; і ось справу колега вирішує цілком по-американськи. Він найняв за- мість себе одного молодого чоловіка, і той тепер викладає. І все це помимо Ради. Бібліотека Карнегі справляє жалюгідне враження – маса грошей по- трачена на мармур та золоті прикраси, а в бібліо- теці нічого немає. Я не зміг знайти найголовніших книг зі своєї спеціальності. Жодного європейського журналу з математики! Взагалі, щодо літерату- ри, особливо німецької, тут помітно гірше, аніж в Загребі. Я собі уявляв, що тут можна чомусь по- вчитися в справі організації лабораторії. Однак лабораторії з моєї спеціальності справляють най- жалюгідніше враження – тут поняття не мають про точні вимірювальні прилади. Неможливо по- рівняти ці лабораторії ні з Петербургом, ні з Ки- євом, ні навіть із Загребом. Все, що тут робиться,
робиться іноземцями. У краще оснащеній май- стерні Westinhous’a 80% робітників із централь- ної Європи. У Пітсбурзькому технічному районі серед відповідальних інженерів іноземців понад половини. Американці надають перевагу торгівлі продуктами та організації масового виробництва – в цьому вони справді досягли успіхів. А для мене тут вельми втішною є можливість проводити досліди в широкому масштабі. Вони не жмуться в витра- тах, якщо думають, що ці досліди знайдуть ко- лись практичне застосування.
Стосовно організації дослідів, я ніколи не був ще в такому доброму становищі. Всі потрібні прила- ди та інструменти купляють без заперечень! До росіян (але не євреїв з Росії) ставлення дуже добре. До євреїв ставляться з більшою підозрою. Адже се- ред шпигунів, а тепер більшовицьких агітаторів, 100% євреїв. Серед організаторів підпільної тор- гівлі спиртним 80%. Величезний процент євреїв серед злочинців, організаторів фіктивних підпри- ємств, підроблювачів чеків та грошей. Американці стараються убезпечити себе від євреїв встанов- ленням норми для вихідців зі Східної Європи, хоча це не досягає цілі. Зі мною в Гамбурзі при посад- ці на пароплав попутники пред’являли паспорти тринадцяти різних держав, але я не помилюся, якщо скажу, що 95% з них – євреї з Росії з фальши- вими документами.
Антисемітизм тут такий, якого не доводилося бачити в Європі.
Ви пишете, що збираєтеся в Росію. Але не- вже там становище настільки змінилося, що буде можливість працювати в науці? У мене від остан- ніх років перебування в Росії лишилися настільки
важкі спомини, тож не думаю, аби в найближчі часи заманулося вертатися на батьківщину. Чи знаєте Ви, що тут, в Пітсбурзі, російський пале- онтолог Толмачов? Він у музеї Carnegiе. М.б. Через нього можна дізнатися що-небудь стосовно мож- ливості влаштування в Америці?
Будь ласка, передавайте моє вітання Наталії Єгорівні.
Щиро Ваш С. Тимошенко»
«7716 Brashear St. Pittsburgh. Pa. 29 січня 1925
Дорогий Володимире Івановичу.
Зараз від Н. П. Рашевського дізнався Вашу нову адресу, дізнався, що Ви весь час працювали у Фран- ції і не поверталися в Росію. Я вже близько двох ро- ків служу в Research Dept. Westinhouse’a. Як не спів- падають всі ці заклади з тими фантазіями, які я мав колись стосовно американських наукових ін- ституцій! Ніякої науки і ніякого Research’a тут немає! У крайньому разі в моїй галузі це справжня пустеля, і тутешні лабораторії ні з російськими, ні з Загребом навіть порівняти не можна. Диво- вижна країна! Живуть люди в матеріальному до- статку і обходяться без газети, без театру, без пристойного книжкового магазину, без бібліотек! Щоби дістати поважну наукову книгу, треба пи- сати в Європу. Така бібліотека, як Carnegіе, на яку вгатили чималенько коштів, не має жодного мате- матичного журналу з Європи! Наукова літерату- ра французькою і німецькою мовами майже відсут- ня! Для мене залишається загадкою, як при такому
науковому і технічному невігластві країна процві- тає! Весь час витрачається на роботу на заводі. Ніколи думати, ніколи займатися наукою, і я від- чуваю, що ще рік-два такого животіння – і я втра- чу зв’язок з науковим життям Європи. Люди, яких судилося тут зустрічати, мало схожі на наших. По завершенню заводської праці більш старанні про- довжують роботу вдома, все лагодять і фарбують власними руками і дуже люблять фізичну працю. Менш старанні тратять час на автомобільні про- гулянки та кінематограф. Більше нічого тут не- має. Я не уявляю, як до цієї країни можна звикнути. Важко позбутися відчуття, що життя тут якесь несправжнє і люди тут тимчасово зібралися, щоб заробити грошей і собі піти.
