Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі (читать хорошую книгу txt) 📗
Він і сам був напівмертвий від утоми. Майже всю дорогу він нічого не їв і не спав. Часом він йшов пішки, даючи скакунам перепочинок. А коли було потрібно знайти нового коня, біг пішки.
Річард звалив мішок на плечі й побіг по дорозі. Він виїхав з Д'хари два тижні тому і знав, що Ейдіндріл вже недалеко.
Той факт, що з зимового сонцестояння минуло вже два тижні, здавався йому не таким уже й важливим в порівнянні з прагненням добратися до Келен. Він просто не міг змиритися з тим, що вже пізно.
Захекавшись, він зупинився на вершині пагорба. Попереду, виблискуючи на сонці, простягався Ейдіндріл. На схилі гори в дальньому кінці міста виднілися сірі стіни замку Чарівника. Річард знову побіг, потопаючи в снігу.
На вулицях було повно народу. Люди кудись поспішали, поспішаючи швидше добратися до місця по морозцеві. Продавці стояли, переступаючи з ноги на ногу, щоб не замерзнути. Річард мчав по вулицях Зміркувавши, що всі витріщаються на його Меч Істини, він накрив клинок плащем мрісвіза.
На розі, встромивши в землю короткий шест з поперечиною, стояв торговець. З поперечини звисали якісь довгі нитки. Коли до Річарда дійшло, що саме вигукує торговець, він миттєво вийшов З задумі.
— Волосся сповідниці! — Надривався продавець. — Купіть пасмо волосся Матері-сповідниці! Прямо з її поганої голови! Поспішайте! Залишилося зовсім небагато!
Покажіть вашим дітям волосся останньої сповідниці!
Річард глянув на довгі пасма. Волосся Келен, поза всяким сумнівом. Він зірвав їх з перекладини і сунув за пазуху. Торговець спробував чинити опір, але Річард з розмаху впечатав його в стіну. Схопивши хлопця за комір, він рвонув його, піднявши над землею.
— Де ти їх взяв?
— У З… Раді. Купив на продаж. Я чесно придбав їх після того, як їх відрізали. Вони мої. — Торговець почав кликати на допомогу:
— Караул! Грабують!
Розлючений натовп спробував встати на захист скривдженого. Річард дістав меч. Народ миттєво розсмоктався, а торговець кинувся геть, тікаючи що було духу.
Хоч Річард і прибрав меч у піхви, при вигляді палацу сповідниць гнів з новою силою охопив його. Дивлячись на величезний будинок, Річард згадав, як Келен розповідала йому про пишність палацу. З її слів він знав все так, ніби вже бував тут раніше.
Згадав він і про жінку, яку згадувала Келен. Кухарка. Ні, шефповар. Як же її звали? Санд — що-то-там… А, Сандерхолт!.. Пані Сандерхолт.
Кухню він знайшов по запаху. Побачивши розлюченого Шукача, кухонна челядь поспішила сховатися, явно не бажаючи мати з ним справу.
— Сандерхолт! — Покликав він. — Пані Сандерхолт! Де вона?
Служки злякано вказали на коридор. Не встиг Річард пройти і кілька кроків, як назустріч йому вискочила мініатюрна жінка.
— Що за шум? Хто мене кличе?
— Я, — відповів Річард.
Обличчя її з похмурого стало стурбованим.
— Чим можу служити, молодий чоловіче? — Невпевнено запитала вона.
Річард намагався зберегти грізні інтонації, але, схоже, йому це погано вдавалося.
— Келен. Де я можу знайти її? Обличчя жінки стало білим, як надітий на ній фартух.
— Мабуть, ти Річард. Вона говорила мені про тебе. Ти виглядаєш точно так, як вона розповідала.
— Так. Де вона?
Пані Сандерхолт нервово проковтнув.
— Мені дуже шкода, Річард, — прошепотіла вона. — Рада засудила її до смерті. Вирок був приведений у виконання в день зимового сонцестояння.
Річард мовчки дивився на крихітну жінку. Він ніяк не міг вирішити, чи говорять вони з нею про одну й ту ж людину.
— Боюся, ви мене не зрозуміли, — зумів нарешті вимовити він. — Я маю на увазі Матір-сповідницю. Матір-сповідницю Келен Амнелл. Ви, мабуть, говорите про когось іншого. Моя Келен не могла померти, Я примчав так швидко, як тільки міг. Клянусь вам.
Очі жінки наповнилися сльозами. Намагаючись зморгнути їх, вона подивилася на Річарда і повільно похитала головою.
Торкнувшись його забинтованою рукою, вона промовила:
— Ходімо, Річард. Схоже, тобі необхідно поїсти. Дозволь пригостити тебе мискою супу.
Річард упустив на підлогу мішок, лук і сагайдак.
— Вища Рада засудила її до смерті? Пані Сандерхолт кивнула:
— Вона втекла, але її спіймали. Вища Рада підтвердила вирок перед усім народом, перш ніж її обезгол… стратили. І всі члени Ради стояли і посміхалися, слухаючи радісні крики натовпу.
— Може, вона знову втекла? Вона володіла величезною могутністю…
— Я сама була там. — Голос жінки зірвався, по обличчю потекли сльози. Будь ласка, не змушуй мене розповідати про те, що я бачила. Я знала Келен з її народження. І дуже любила її.
Можливо, є якийсь спосіб повернути час назад і встигнути сюди вчасно? Повинен же бути хоч якийсь вихід? Річард ніяк не міг зібратися з думками.
Ні. Він спізнився. Келен мертва. Він змушений був дозволити їй померти, щоб зупинити Володаря. Пророцтво виявилося сильнішим від нього.
Річард заскреготав зубами.
— Де засідає Рада?
Пані Сандерхолт нарешті зуміла відірвати від нього погляд і вказала забинтованою рукою напрям, пояснивши, як дістатися до Залу Ради.
— Річард, будь ласка! Я теж любила її. Але нічого не зміниш. Ти нічого не доб'єшся.
Але він уже крокував по коридору, і плащ мрісвіза майорів у нього за спиною.
Нічого не розрізняючи навколо, Річард швидко йшов у вказаному напрямку. Він ішов до Залу Ради так, як летіли його стріли, коли він закликав ціль.
Всюди стояла варта, але він не звертав на неї уваги. Він не знав, як реагували солдати, але це і не мало значення. Річард цілеспрямовано йшов до Залу. Він чув кроки озброєних людей по сусідніх коридорах, краєм ока бачив їх на балконах.
В кінці коридору з колонами знаходилися двері в Зал Ради. Перед дверима вишикувалася варта. Річард ледь помітив її, він бачив тільки вхід в Зал.
Меч як і раніше залишався в піхвах, але магія палала всередині Річарда лютим вогнем. Солдати зімкнули ряди. Не сповільнюючи кроку і не запинаючи чорного плаща мрісвіза, Річард пішов уперед.
Стражники спробували зупинити його. Річард продовжував йти. Він побажав, щоб вони забралися з дороги. Сила вирвалася інстинктивно, без жодних зусиль.
Річард відчув поштовх і бічним зором побачив, як на мармурові стіни бризнула кров. Не сповільнюючи кроку, він вийшов з вогняної кулі крізь зяючу в стіні дірку, удвічі більшу дверного отвору. В повітрі розліталися величезні кам'яні осколки, зверху сипалися якісь уламки. Одні двері полетіли по дузі під стелю, інші, обертаючись, ковзали по підлозі Залу Ради разом зі шматками обладунків і спотвореною зброєю.
Люди, які сиділи в дальньому кінці Залу за зігнутим столом, обурено схопилися на ноги. Попрямувавши до них, Річард витягнув меч. По величезному залу рознісся дзвін.
— Я — Старший Радник Торстен! — Вигукнув чоловік, що сидів на самому високому кріслі. — Я вимагаю пояснити причину вторгнення!
Річард наближався.
— Чи є серед вас хто-небудь, хто не голосував за винесення смертного вироку Матері-сповідники?
— Її засудили до смерті за зраду! Цілком законно і одноголосно!
Засудила вся Рада! Варта! Прибрати цю людину!
По величезному залу бігли солдати, але Річард був уже біля столу. Радники дістали кинджали.
З лютим криком Річард скочив на стіл. Клинок розрубав Торстена надвоє від вуха до крижів. Бічний удар зніс кілька голів. Хтось зробив спробу заколоти його, але виявився занадто повільний. Меч наздогнав кожного, навіть тих, хто намагався втекти. Все це скінчилося за кілька секунд. Варта не встигла пробігти і половини відстані.
Річард знову застрибнув на стіл. Він стояв, охоплений шаленою люттю, стискаючи меч обома руками. Він чекав наближення солдатів. Він хотів, щоб вони наблизилися.
— Я — Шукач! Ці люди вбили Матір-сповідницю! І заплатили ціну за вбивство! Вирішуйте, хочете ви бути на стороні мертвих головорізів, або на стороні Істини!
Солдати, невпевнено переглядаючись, уповільнили біг і нарешті зупинилися зовсім. Річард стояв, важко дихаючи.
