Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Тоді другого дня Матвеев і Фомин стали допитуватися Мужилівського, щоб він їм розповів, чи не було якоїсь військової ради проти гетьмана (ради на гетьмана от войска). Мужилівський згодився розповісти в секреті-“щоб гетьманові і писареві того не казали”. Справді була рада війська, без полковників, против гетьмана. Коли гетьманич Тимофій поніс утрату-вбито на ріці Яловиці 4 тис. козаків, а до того ще настав у війську голод, стали козаки приходити до отаманів і сотників щоб ішли з ними до гетьмана. І прийшли до нього без усякої пошани, почали кричати: “Бачимо нашу останню погибіль! Тікаєш від смерти, а даєш на все волю синові! Ходив твій син ратувати свого тестя, а нашу браттю до смерти приправив, 5 тисяч стратив своїм пянством і нерозумом, а ти тепер пішов його] виручати, а нас решту потратити і голодом поморити! Взяв собі хана за брата, а те брацтво його таке, що він весь Крим нами наповнив! Ходім до царя християнського, з жінками і дітьми і всім добром; коли не схоче нас прийняти, краще нам у християн померти, ніж у поган у неволі!”
“Коли б гетьман сказав проти них мале слово, була б велика біда, але гетьман побачивши їx раду, вийшов з карети і почав їм так говорити:
“Знаєте, браття, скільки я біди прийняв від Ляхів за православну віру і за вас православних, але за ласкою божою не дав вас їм окаянним під ноги, а богатьох обогатив і вільними вчинив. А що ви мині докоряєте, що хан мині брат, так ви самі знаєте, що ми тим брацтвом від лядської шаблі звільнилися! А що вони набрали полону йдучи до нас у поміч, так ми ж весь той полон у них відбили! А що ви говорите, щоб іти нам до цар. величества,-так я вам кажу, та й самі ви знаєте, що я безнастанно посилаю до нього-прошу нас прийняти, тільки досі нема від нього відомости; тільки те чую, що йдуть від нього посли. А до нього не тільки ви хочете, але й я крім нього нікуди не хочу”. І після того говорив козакам: “Далі нам під Бедриховим Городком стояти нема чого, підем під Білу Церкву і будемо чекати Ляхів під Білою Церквою”. І як з тим гетьман козаків відправив, так той голос і затих” 2).
До того Мужилівський розповів, що стало йому відомо: гетьман хотів Виговського втяти. А коли посли тому здивувалися, сказав: “Богато ріжних дурниць діялося через свояків і через челядь (писареву), а сам писар за справами своїми того не знав. А потім сталася сварка у полковника Тетері з писаревим братом Данилом. Данило його порубав і на раді ухвалено, щоб брат його скарав на смерть, а писар став випрошувати у гетьмана брата від смерти 3), і той його самого хотів стяти, тільки всі полковники і “ратні люде” його випросили”. Матвеев і Фомин спитали як же було потім: чи гетьман після того гніву знову став до писаря по давньому добрий, чи відібрав від нього справи й віддав иншому писареві? Мужилівський відповів, що справ у писаря гетьман не відібрав і він у нього “по прежнему”.
Кілька день пізніш Виговський на запитання Матвеева і Фомина, “чи не було чогось у війська, у гетьмана і у тебе з Татарами і казаками?” дав такі пояснення:
“Писав до гетьмана хан, щоб позволив йому поставити город на Дніпрі з руського боку против городів Іслама і Шама. Гетьман був дозволив, але я став говорити, щоб не позволяв, бо нам і так чиниться велика тіснота, а як поставлять город, буде ще тісніш, і гетьман відмовив: не позволив їм ставити города. Після того як ішли Татари в поміч гетьманові, вони в богатьох місцях забрали в полон православних християн, силу! Я тоді від усього війська став говорити гетьманові, щоб він сказав мурзам віддати той полон. Гетьман післав до мурзів, але як вони приїхали, почав крутити. Я довідавшися почав говорити (руба): “Називаєте ви нас своєю братією, а чи то ваше братство, що ви весь Крим нами наповнили?”. За се що я так говорив, і довідавшися, що то я відмовив гетьмана, аби того города на Дніпрі не ставили, мурзи хотіли мене вбити-коли б не відібрали козаки; а коня з-під мене таки й забрали. Козаки ж, побачивши, що гетьман крутить і нічого Татарам не говорить, хотіли гетьмана вбити, тому що Татари роблять такі шкоди, та ще й син його чинить великі дурниці, як напється. Я довідавшися про такий їх намір декого відмовив, а декого гетьман велів вночи подушити тихенько, щоб того в війську не знали. А з Татарами після того сталася згода-як вони пустили полоненників; але декого таки до Криму забрали. А гетьман після того пішов з-під Бедрихового Городка” 4).
До того Виговський в секреті додав: “Була у гетьмана рада з усіма полковниками, щоб піддатися турецькому султанові, і всі полковники висловилися за те, щоб піддатися-окрім тільки київського полковника Антона Ждановича. А я гетьманові й полковникам сказав: “нехай хто хоче, піддається Туркові, а ми поїдемо служити государеві християнському, і всім козакам вашу раду скажемо, як ви забули Бога, що таке робите. Гетьман за те мене хотів скарати на смерть. А я побачивши, що мені загрожує, повідомив своїх приятелів, щоб вони все військо про се оповістили, а військо довідавшися почало говорити: “Всі помремо за Виговського! окрім нього ніхто не смів нічого сказати Татарам”. Тоді гетьман, довідавшися про се, прислав до мене і почав говорити: “Чому не піддатися Турку?” А я сказав: “Ти мене ось що спитай: як бісурмени запанували над Греками, вони їм дали всяку волю, і в їх богацтві ніяких насильств не чинили, поки вони наповнилися бісурменами; а як наповнилися-бачиш яке гоненіє християнам?” 5). І гетьман, вислухавши мене, став знову до мене добрий, а київського полковника Антона Ждановича післав до короля і панів-рад” 6).
В польськім таборі про сю бурхливу раду описану Долговським і Виговським були такі відомости на початку липня: “Хмельницкий в порозумінню з найбільш довіреними полковниками зробив турецькому султанові пропозицію, що він піддається йому з усім, всі зложать йому присягу і даватимуть дань. Не скликавши за весь час повстання генеральної ради, а правлячи своєю головою або за радою тісного гуртка,-а масі козацькій представляючи справи так щоб утримати її в розпочатім повстанню,-в сій справі був він змушений оповістити про свої переговори з Отоманською Портою загальним зборам (властиво: загал нації, всенародні збори). Але тут стрів таку опозицію (властиво: труднощі в здійсненню), що був змушений з своєю партією покоритися більшості і замість піддатися в послух і волю султана, післати свого посла до й. вел. (короля)- просити пробачення” 7).
Примітки
1) л. 48: “А какъ де онъ был у гетмана в войску под Каменцомъ Подольскимъ, и учинилось в войску голод, хлЂба и живности не стало. И к гетману де ихъ Богдану приходили начальные люди, атаманы и есаулы и редовые казаки, оприч полковников, з большимъ шумом: “Сколько де нам такъ жить и живот свой мучить? безпрестанно зимою и лЂтомъ в войску бываем, а никакова себЂ покою не имЂемъ, а в домЂхъ нашихъ жены и дЂти помирають голодною смертью, да і впредь не вЂдаем что будет, гдЂ свои головы приклонить. А с королем де у тебя посямЂстъ згоды нЂтъ. Пойдем де всЂ своими головами з женами і з детьми к великому государю, къ его царскому величеству, чтоб онъ государь велЂл нас принять под свою государеву высокую руку в вЂчное холопъство!” И гетьманъ де их Богданъ Хмельницкой, вышед ис корЂты, учел им говорить: “Послал де я к великому государю, къ его царскому величеству, посланников своихъ бить челом, чтоб государь изволил меня, гетмана, и со всЂм войскомъ Запорожским принять под свою государеву высокую руку в вЂчное холопство; а будетъ государь принять нас не изволитъ, и онъ бы государь через своих государевых великихъ послов велЂл нас с королем и с паны радою помирить. И тЂ де мои посланники от царского величества посямЂстъ не бывали; а есть де мнЂ вЂсть, что с моими посланники царское величество шлетъ послов своих”.
2) “Какъ учинилась трата у гетманского сына ТимофЂя, побито на рекЂ Яловице четыре тысечи Черкасъ, и Черкасы де, видя свои упадки, а после де того пришол голод, и стали приходить к отаманом и к сотником, чтоб они с ними шли к гетману Богдану Хмельницкому. И пришед с невЂжствомъ большим, а говорили: Видимъ де мы последнею свою беду, что бЂгаешъ от смерти своей и даешъ волю сыну своему ТимофЂю; ходил сынъ твой тестя своего, волоского господаря, оборонять, а повинныхъ нашихъ к смерти привел, с пять тисеч людей потерял своими пьянствомъ и дуростью, а ты пошол ево выручать, нас хочешь и достальныхъ ростерять, и поморить голодом. Говорим тебе: братъ твой ханъ крымской, и братство ево тебЂ то, что Крым весь наполнилъ нами. Идем к християнскому государю, его царскому величеству, з женами и з детьми и со всЂмъ скарбомъ, будетъ християнской государь, его царское величество, не велит нас принять под свою государеву высокую руку, лутче нам умрети у християн, чЂмъ умереть у поганцев в неволе.
