Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
А поруч того були серйозніші, принціпіяльніші причини незадоволення-відзначені вже в вище наведених московських реляціях. До хана приходили відомости про переговори гетьмана з московським царем про протекторат; се рішучо розминалося з давнішими плянами спільного походу з козаками на московські україни, і хан уважав потрібним рішучо остерігти гетьмана від такої політики-щоб вона не розірвала союзу Криму з козаками. Про се розповів 20 (30) липня московському товмачеві його знайомий, що чув від того ж князя Маметші в Бахчисараю: “Відомо стало цареві, що гетьман Б. Хмельницький просить великого государя, щоб прийняв його під свою високу руку в вічне підданство (“холопство”), і вел. государ його під свою руку прийняв і велів йому поставити городи на Осколі, Донці і князь-Івановому лугу. Цар посилав до гетьмана Татарина Сефер-атали(ка), докладно про се провідать, і написав гетьманові, щоб він стояв при договорі і при присязі. Тоді коли король до нього прийде, нехай напише, і цар з військом до нього прийде в поміч на короля; коли ж гетьманові і козакам захочеться спокою, нехай гетьман з козаками переходять на життє за Дніпро на кримський беріг, і поставлять собі городи на вічне мешканнє. Коли ж гетьман не дотримує присяги, і се правда, що він просився в вічне підданство (холопство) великому государеві, то хан порозуміється з королем і піде з ним на козаків війною, з великими силами” 6).
На жаль, не видко, коли саме післав хан сю осторогу гетьманові, і в якій формі, так само-яку відповідь дав гетьман. Але в головному-ситуація ясна.
Хмельницький і старшина опинилися в незвичайно складнім і труднім становищі. З одної сторони вже дозрівала справа московського протекторату над Україною і воєнного союзу України і Литви против Польщі, котрого військо козацьке нетерпляче чекало, щоб зробити останній розрахунок з Польщею. По всяким міркуванням московське посольство Матвеева повинно було привезти рішуче слово, і гетьман з старшиною нетерпеливо чекали його почути. Але з другої сторони і перспектива польської кампанії, що висіла над Україною, і ще більше-кріза волоських плянів більше ніж коли небудь вимагали від гетьмана заховання приязних відносин з Туреччиною й Кримом. Треба було сприятливого становища Порти до Тимоша і Лупула. Треба було помочи Татар, а що найменше-приязної нейтральности супроти конфлікту з Польщею, з Мунтенією, Ракоцієм, Стефаном і т. д. Ми бачили, як гетьман старавсь укрити і розвести сі посольства, що так неприємно зійшлися під сю хвилю на Україні. Порта так невчасно зажадала оформлення васальних відносин гетьмана, якогось харачу, можливо що й передачі їй Камінця 7). На сім грунті виникли неприємні змагання між старшиною і балачки в війську. З другої сторони-Татари так неприємно себе повели на Україні і викликали ще гостріше незадоволеннє. Хмельницький "манив” як міг і кінець кінцем роздрочив і одну сторону і другу-і Татар і військо. Татари кидали його, в війську навис бум. Волоська афера стала осередком незадоволення. Гострий конфлікт виник між гетьманом і його невідступним дорадником писарем, що почав робити собі популярність у війську коштом ухильчивої політики гетьмана в інциденті з полоном. Кінець кінцем, як вірити Виговському (вірити мабуть треба!), гетьман тихенько, по східньому зробив кінець кільком найбільш небезпечним провідникам опозиції й помирившися з Виговським, рішив зліквідувати неприємну і небезпечну ситуацію і раптово обірвав невдалу кампанію, щоб почати наново.
Примітки
1) В ориґ.: имение.
2) Кримські справи 1653 р. кн. 34 л. 175-8.
3) Тамже л. 179.
4) Тамже л. 190.
5) Тамже л. 179-180.
6) л. 181-2. Подібне в посольськім звідомленню Хомякова і Клочкова, ст. 88: коли приїхали до Криму гонці, хан розпитував у них московські новини, і коли почув, що Хмельницький хоче піддатись Москві, а московський цар збирає на Польщу велике військо, то післав до Хмельницького сказати йому, що коли він боїться польського наступу, то нехай перейде за Дніпро на Кримську сторону, а московському цареві нехай в підданство не піддається, бо инакше хан буде його воювати.
7) Наведу ще небезінтересні балачки люблинського ігумена Сави Попеля перед московським посольством (Репнина з товаришами), 12 (22) липня:
Вість прийшла до короля і панів-рад, що Хмельницький стоїть обозом під Білою Церквою, а Кримських Татар нема, всі пішли, а то тому: Прислав турецький султан до Хмельницького чауша про те, щоб він, коли вже обіцяв бути у султана в підданстві, то нехай на то зложить присягу; і об'явив йому статті, як султан держатиме Хмельницького з військом. На сам перед має він, як обіцяв-здобути і віддати султанові Камінець Подільський. А на себе наложити дань, дати на то письмо, і нинішнього року зібрати й прислати дань за перший рік. Дани тої положив султан на Хмельницького, за попередньою умовою на рік 10 тис. зол. червоних, тисячу волів і 10 тис. овець. А султан пришле йому в поміч на Поляків і на Литву кримського хана з усіма людьми і своє турецьке велике військо. А Хмельницький почувши такі річи від чауша, загородився і прислав до короля своїх послів, 12 чоловіка, не з покірним проханнєм, а так що коли король буде їx держати за Зборівським договором, то він з військом буде у нього в підданстві, а як ні, то він буде з королем воювати. Чаушові ж Хм. нічого не сказав, став "поманювати”, а чауш побачивши се, велів кримським людям від нього відступити. А король, довідавшись, що кримські люде від Хм. відступили, і про чауша,-питався його післанців, чому то вони про того чауша затаїли і йому не сказали. Тоді король десятьох з тих післанців віддав за варту, а двох відправив з тим, щоб Хм. прислав йому зараз того чауша. Отже коли Хм. чауша пришле, то король довідається, з чим того чауша було прислано. І вони (люблинські ченці чи православні взагалі) думають, що король з Хмельницьким, на яких там буде можна умовах, таки замириться. Але тепер, довідавшися, що Татари відступили від Хм., (Поляки) умисно поспішають з посполитим рушеннєм, щоб зараз, під сю хвилю наступити на Хм. Половина коронного й литовського війська має йти на Київ, а друга буде в резерві ("для посилку”) під Глинянами.-Польські справи кн. 84 л. 96-8.
ПОСОЛЬСТВО АНТОНА ЖДАНОВИЧА, ПУНКТИ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО “13 ЧЕРВНЯ 1653”, ПОВОРОТ ГЕТЬМАНА І ВІЙСЬКА, ПОВОРОТ ТИМОША, МАТВЕЕВ I ФОМИН У ГЕТЬМАНА В ЧИГРИНІ, РОЗМОВИ З ГЕТЬМАНОМ І ВИГОВСЬКИМ 11-16 н. с. ЛИПНЯ 1653, ПОСОЛЬСТВО ЛАДИЖЕНСКОГО.
Способом закінчення кампанії Хмельницький вибрав миролюбивий жест в бік Польщі-достроєний до тих переговорів про способи заспокоєння польсько-української усобиці, що мали завести московські “великі посли”: кн. Репнин-Оболенский, Болконский і думний дяк Алмаз Іванов.
Визначені ще 3 н. с. травня, вони тепер з великим двором і пишними церемоніями наближались до Львова, де їм визначено переговори. Цар заявляв свою готовість дарувати Польщі всі свої образи в титулах, коли польський уряд задоволить козаків і заґарантує православну віру згідно з постановами Зборівського трактату, що ставився умовою замирення з козацької сторони. Відповідно до того козацьке військо вислало також своїх послів: київського полковника Антона з товариством, щоб поставити козацькі жадання. Висилаючи їх козацький гетьман писав до гетьмана коронного:
Ясне велькожний м. п. гетьмане польний коронний, наш в. м. пане добродію! Виславши послів наших до найяснішого маєстату й. кор. мил. п. н. м. з нашими проханнями, шлемо наше писаннє і в. вельможности, п. н. м., аби з звиклої своєї панської доброти зволив єси вставитися перед найяснішим маєстатом й. к. м., аби він пробачив те все, що з допусту божого сталося в його панстві, і до своєї милостивої ласки нас прийняв. Аби кров християнська з обох сторін уже більше не розливалася, хочемо ми цілком упокоритися маєстатові й. кор. мил., всій Річипосполитій і вельможности вашій, яко реґіментарові військовому. В сім ще раз просимо милостивої інтерцесії, аби ми могли зістатися при ласці й. кр. мил., не розходячися по ріжних державах, і наші спільні сили обертали на сторонніх неприятелів. Також і скорої відправи послів наших просимо, а самих себе милостивій ласці в. милости як найпильніше віддаємо-вельможности вашої покірні і найнижші слуги, Б. Хмельницький з військом й. кор. м. Запорозьким. Дано в таборі під Межибожем 13 червня 1653 р. 1).
