Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович (книги читать бесплатно без регистрации полные .txt) 📗
— Хвилинку, я дожую цю чортову котлету. Зовсім не солона… Ну що ви про нього згадали?
— Не знаю, правда, яку це має причетність до діла… Ганс у ту останню ніч спитав мене, яку руку піднімали нацисти, коли кричали «хайль». Я дивився багато хроніки, так що я це запам’ятав… Я йому відповів, якою рукою вони кричали своє «хайль»…
— Кричали вони горлянками… Ну-ну?
— Ганс тоді сказав: «Знаєш, чого я був у Гонконзі?» Я спитав: «Чого?» А він відповів: «Ти ж все одно відмовляєшся робити фільм… А коли людей примусять кричати «Хайль, Дорнброк!» — буде пізно. Тоді вже, — він сказав, — напевне все розтане…» Це він відповів мені — пригадуєте, я говорив, що лід розтане на полюсах і що не в нацизмі зараз головне, а в одержимому безумстві вчених, які служать сильним. «Дорнброк — Мао сто років! — сказав ранс. — Нічого звучить, га? Вчені придумають якісь особливі люмінесцентні фарби для портретів мого тата й кормчого, як тепер розмальовують стіни в залі Електро-Сіркус, у Грінвідж-вілледжі в Нью-Йорку».
Берг уважно подивився на Люса:
— Ну що ж… Про це теж скажете під диктофон. Але це, я повинен попередити вас, дуже небезпечна заява, і я не стану її приховувати від преси… В потрібний момент я цю заяву оголошу, їдьте по свою подругу, я її допитаю, а потім ви зробите мені додаткову заяву і підете дознімати свій фільм. Через півгодини я вас чекаю.
Люс підвівся, затримався на хвилину й спитав:
— Як з експертизою? Я зрозумів, що вони кінчили роботу…
— Два пункти можна трактувати як завгодно, а один — проти вас: плівки ідентичні. Це я відкрив вам, щоб перевірити вашу порядність і стійкість. Взагалі, я не повинен був говорити вам про це, принаймні поки що…
Як тільки Люс вийшов із кафе, куди й поділася повільність Берга: він підскочив до телефону, швидко набрав телефонний номер управління внутрішніх справ міського сенату й тихо сказав у трубку:
— Він поїхав. Беріть його під спостереження й не випускайте — інакше голову зніму!
…Коли Люс давав показання Бергу про те, що Дорнброк через своїх людей хотів натиснути на нього перед виходом картини «Наці в білих сорочках», він був правий, тільки не зовсім. Дійсно, така спроба була, але старий Дорнброк не збирався натискати на Люса: він просто нічого про це не знав. Ініціатором був Айсман.
Напередодні прем’єри картини Люса Айсман організував через своїх друзів у газетах Шпрінгера низку хльостких рецензій. «Ляпас історії», «Безвідповідальні вправи в наклепі на народ», «Провінціал у ролі викривача» — такі були заголовки статей. Суть їх зводилася до того, що Люс не може збагнути всієї складності історичного процесу; він не хоче зрозуміти, що не можна обливати брудом весь розвиток Німеччини після тридцять третього року; так, розстріляли десятки тисяч, але це були комуністи; так, були ексцеси з євреями, але це викликано позицією західних держав, що розв’язали під дудку Сталіна другу світову війну; так, Гітлер винен багато в чому, та коли б не зрада й саботаж, то невідомо, куди повернувся б розвиток подій («Ми, звичайно, вітаємо крах гітлеризму, але історія є історія, і «пісня буде хрипінням, якщо її позбавити нот»); так, були концтабори, але всі розмови про звірства і душогубки — це вигадка росіян, вони самі побудували в Аушвіці й Майданеку газові печі, а американці пішли в них на поводі; так, були непотрібні жертви, але знайдіть на сфабрикованих союзниками фотографіях, де лежали величезні купи черевиків, хоч одну пару однакових; кому потрібні були вставні щелепи, експоновані так званими антифашистами, що погано розмовляли по-німецькому, коли вставна щелепа підходить лише тому, для кого її зроблено, — це як відбитки пальців: ідентичних нема й не може бути… Вся гидота, яку можна було сфабрикувати проти німців, — це продукція, яку зробили представники інших націй. Обвинувачувати німців мають право тільки німці, жоден інший народ не має права брати на себе роль судді…
Після того як ці статті, звернені до патріотичного запалу крамаря («А ми, що ж, були справжніми ідіотами, коли билися за Німеччину?!»), розбурхали громадську думку, Айсман подався до Бауера.
Той уважно ознайомився з матеріалами газет і запитав:
— А яке це має відношення до нашої справи?
— Пряме, — відповів Айсман. — Цей фільм іде врозріз з нашою лінією.
— Хто вам сказав, що ми збираємося обіляти гітлеризм?
— А хто сказав вам, що я буду спокійно спостерігати, як принижують історію моєї нації? Чи я неправильно вас розумів увесь цей час, чи щось змінилося нагорі? Може, мене не інформували про новий напрямок, який обрав голова Дорнброк?
— При чому тут голова? — поморщився Бауер. — Просто я не люблю істерик. За істерикою я завжди бачу користолюбні інтереси, Айсман, а я знаю ваше минуле.
— У нас з головою однакове минуле, пане Бауер… У цих статтях, — Айсман торкнув мізинцем папку, — не написано про те, як трактується в фільмі режисера Люса роль Дорнброка в пору нашого минулого. На нього там падає більше шишок, ніж на простих солдатів, які чесно виконували свій обов’язок перед нацією.
— Прямо-таки на нього?
— Так. Дорнброк одержує премію Гітлера, Дорнброк з Герінгом на Донбасі. Використано хроніку з «Дойче вохеншау».
— Що ви пропонуєте?
— Нічого. Я важав за свій обов’язок проінформувати вас.
— Розмова з Люсом буде марна?
— Не знаю.
— Спробуйте з ним познайомитися.
Айсман поїхав до Люса. Режисер дивився на нього трохи здивовано: людина оперувала правильними формулюваннями, докази її були незаперечні, але сама серцевина його логіки була тупа й стара.
Посміявшись з Айсмана, Люс зробив заяву для преси про те, що на нього пробували тиснути «певні кола» у зв’язку з прем’єрою його нового фільму. Він відмовився відповідати на запитання: «Які кола? Хто саме?»
Він не назвав Айсмана тільки тому, що Ганс Дорнброк, почувши це ім’я, сказав йому:
— Він з відомства охорони концерну… — Засміявся й додав: — Мій службовець. Страшенна сволота, але розумний чоловік, зі своєю позицією…
— Фашизм — це позиція? — здивувався тоді Люс.
— Коли хочеш — так, — відповів Ганс і розповів Люсу про розмову, що відбулася при ньому між батьком і Бауером. «Чи варто хвилюватися, Бауер? — говорив старий Дорнброк. — Ну ще одне відро з помиями. Прикро? Звичайно. Але невже це може хвилювати серйозних людей? Нас з вами? Ганса? Ви вживаєте заходів і ставите мене в смішне становище. Нехай цей Люс випускає свій фільм. Ідеально було б протиставити його фільму інший, об’єктивний, наш. Але зчиняти галас навколо нього — це означає лити воду на млин наших противників. Вони ж з нами нічого не можуть зробити, бо в наших руках сила. А розумна сила дозволяє говорити про себе все що завгодно. Вона лише не дозволяє нічого проти себе робити. Треба бути безкомпромісним тільки тоді, коли можлива серйозна акція — збройний бунт, біржева провокація, відторгнення від сфер інтересів… А так?.. Надівати терновий вінок страждальця на голову художника, який честолюбний, бідний, одержимий ідеєю, що володіє ним у даний момент? Чи варто? Зверніть увагу на те, що я сказав про ідею, яка оволоділа ним «у даний момент». Художник — як жінка, настрій у нього мінливий!.. Про це теж треба подумати б… Час іде, він таїть у собі непізнані таємниці й сюрпризи… Час, Бауер, завжди працює на сильних…»
Ганс тоді попередив Люса:
— Бійся Айсмана… Це людина страшна… Я його принаймні боюся…
— То звільни його, — порадив Люс. — Це в твоїй волі.
Ганс заперечливо похитав головою.
— Ні, — відповів він, — це не в моїй волі. Я навіть не помітив, як став підданим діла, а не хазяїном його…
Фільм Люса в Федеративній Республіці практично замовчали, про це Бауер подбав. Премії, які одержала картина у Венеції, Сан-Франціско і в Москві, повернули проти Люса: «Його хвалять іноземці за те, що він топче історію нації».
— А от коли він захоче й далі вести бійку, — сказав Бауер Айсману, — тоді треба вжити певних заходів. Якщо він, не зважаючи ні на що, вирішить продовжувати свої ігри, ми його зімнемо, але не як заблудлого, а як провокатора.
