Зруйновані зорі - Авраменко Олег Евгеньевич (книги онлайн бесплатно серия .TXT) 📗
— Противник припинив переслідування, бриґадире, — повідомив мені капітан Марсильяк. — Усі кораблі переходять у режим повного радіомовчання і перемикаються на ґравітаційну тягу. Розрахунковий час до старту десантного шатла — сімнадцять годин.
— Гаразд, — сказав я, підводячись з крісла. — Піду відправлю дітей спати. Нехай добре відпочинуть перед стартом. Якщо виникне позаштатна ситуація, відразу сповістіть мене.
— Обов’язково, бриґадире.
Прямуючи до виходу, я кинув погляд на Анн-Марі, яка продовжувала сидіти на своєму місці. У відповідь вона легенько кивнула, даючи мені зрозуміти, що залишається в рубці. Мабуть, хотіла остаточно переконатися, що ми відірвалися від погоні. Я б і сам залишився, але боявся, що, врешті-решт, не стерплю й почну віддавати накази, а це поставить капітана Марсильяка у вельми незручне становище.
Залишивши рубку, я спустився на четвертий ярус, де розташовувався житловий відсік десантного взводу. Як я й очікував, хлопці та дівчата перебували в кают-компанії, де через великий вмонтований у стіну екран можна було спостерігати за всім, що діялося зовні. Вони обговорювали ситуацію в системі Хорса, але, на відміну від мене, не були налаштовані так песимістично і не вважали, що наші війська не мають жодних шансів захопити її.
Я трохи затримався в коридорі, щоб, залишаючись непоміченим, послухати їхню розмову. Якраз ішлося про можливість застосування ґлюонних бомб, щоб одним махом очистити дром-зону від альвійських військ. Сама по собі ідея була непогана: кожен корабель містить чимало радіоактивних матеріалів — в ядерних боєголовках, в допоміжних атомних реакторах, у самій обшивці, — щоб негайно вибухнути, опинившись у радіусі дії ґлюонної бомби. Ми успішно застосовували цю зброю для знищення не лише ворожих планет, а й космічних баз або великих скупчень кораблів противника. Чотири роки тому, під час другої масштабної операції зі звільнення людських планет, командування вдалося до тактики „ґлюонних пасток“, коли перед справжнім вторгненням проводилися обманні атаки. У систему перекидали застарілі, вже списані на брухт кораблі, керовані комп’ютерами, настроєними на бойовий режим. Чужинці ловилися на цю приманку, стягували в райони прориву значні сили і в результаті наривалися на вибухи ґлюонних бомб.
Особливо ефективно така пастка спрацювала в локальному просторі Цяньсу, де на першому ж етапі вторгнення було знищено понад вісімдесят відсотків дислокованого в дром-зоні флоту п’ятдесятників. На жаль, ми не мали достатньої кількості військ, щоб одночасно атакувати всі людські системи, а чужинці, навчені гірким досвідом, більше не повторювали своїх помилок. Тепер вони рівномірно розосереджували сили по всій дром-зоні, що різко збільшило витрати на оборону цих систем, зате звело до мінімуму наслідки можливого застосування ґлюонних бомб, які при всій своїй руйнівній потужності мали обмежений радіус дії — лише кілька тисяч кілометрів.
Це обмеження носило не технічний, а принциповий характер, обумовлений короткою тривалістю життя випромінених в момент вибуху квазіґлюонів — часток, подібних до звичайних ґлюонів, які, проте, не взаємодіяли між собою, тому безперешкодно поширювалися в просторі зі швидкістю світла, а при поглинанні матерією послаблювали її внутрішньоядерні зв’язки. Квазіґлюони були відкриті понад п’ять століть тому, тоді ж і виникла ідея ґлюонної бомби, але до останнього часу це була лише теоретична розробка, що не мала жодного практичного застосування. Технолоґія створення ґлюонних бомб належала до числа найважливіших таємниць людства, що забезпечували нам перевагу в протистоянні з Чужими. Це була дуже грізна зброя, одна згадка про яку жахала наших ворогів, але навіть вона виявлялась безсилою перед величезними космічними відстанями. У масштабах дром-зони ділянка простору діаметром у кілька тисяч кілометрів — ніщо…
Я продовжував стояти в коридорі, слухаючи розмову. Ні командир взводу, моя донька Рашель, ні її заступник, лейтенант Валько, у цій дискусії участі не брали. Цілком очевидно, що вони чудово все розуміли, але вирішили не заважати своїм підлеглим — мовляв, хай собі посперечаються, адже в суперечках, як відомо, народжується істина.
— Як на мене, усе це дурниці, — пролунав дзвінкий голос, що належав Естер Леві, рудоволосій дівчині із зовнішністю кінозірки. — Треба ж таке вигадати — сегментовані боєголовки! Чужинці не ідіоти, щоб спокійно спостерігати, як ці сегменти розлітатимуться по всій дром-зоні. Вони спалять їх лазерами.
— Таких сегментів має бути дуже багато, — відстоювала свою ідею Хулія Мартінес. — Тисячі. Десятки тисяч…
— А мільйони не слабо? — втрутився хлоп’ячий баритон землянина Станіслава Михайловського. Мимохідь я сам здивувався, як швидко навчився розпізнавати своїх підопічних за голосами. — Потрібно не менше п’яти мільйонів повноцінних ґлюонних зарядів, щоб покрити всю дром-зону. Порахуй сама, Хуліє, це ж елементарні викладки. Естер має рацію — усе це дурниці. Якби ми мали стільки бомб, то давно звільнили б усі людські планети. І не знадобилося б ніяких „килимових бомбардувань“ дром-зон. Ми просто використовували б ці заряди в бою замість звичайних позитронних і термоядерних.
— Справді, — погодилася Естер. — Навіщо кидати бомби в нікуди, якщо кожна з них може підбити ворожий корабель. Була б у нас бодай сотня тисяч ракет з ґлюонними боєголовками, наш флот миттю очистив би цю систему від чужинців. І решту також.
Запала мовчанка, і я, скориставшись паузою, увійшов до кают-компанії. Хлопці та дівчата негайно підхопилися й відсалютували мені. Усі вони були помітно втомлені й схвильовані — давалось взнаки нервове напруження останніх двох годин, коли ми здійснювали прорив через дром-зону та відривалися від переслідування. Рашель мала значно спокійніший вигляд, ніж її підлеглі, зате лейтенант Валько був хворобливо блідий, аж сірий, а під очима залягли темні кола. Однак це не було наслідком недавніх переживань, просто дорогою від Дельти Октанта до Хорса йому перепроґрамували імплант відповідно до новоросійських стандартів, бо інакше він засвітився б під час першого ж проникнення в мережу. Підозрюю, що це була дуже болюча й вкрай неприємна процедура. Бідолашний хлопчисько, що він зробив зі своїм мозком! Я завжди ставився до кіберів із співчуттям і несхваленням, хоча свого часу, ще юнаком, сам мало не наважився на вживлення імпланта заради віртуальних космічних польотів. Контакт із комп’ютером через ментошолом не давав стовідсоткового відчуття реальності, і при всій переконливості створених ним образів усе-таки залишалося відчуття їх ілюзорності. Зате імплант дозволяв повністю відключатися від зовнішнього світу й не просто входити у кіберпростір, а зливатися з ним, ставати його невід’ємною частиною. Добре, що я не піддався цій спокусі…
— Вільно, кадети, — сказав я. — Доводжу до вашого відома, що перший етап операції — прорив у систему Хорса проведено успішно. Кораблі крила перейшли в режим повного радіомовчання і взяли курс на Новоросію. Даю вам п’ятнадцять з половиною годин на відпочинок. Завтра вранці, в нуль-дев’ять три-нуль за бортовим часом ви маєте бути готові до посадки в десантний шатл. А зараз усі вільні.
Попрощавшись, хлопці й дівчата розійшлися по своїх каютах, зі мною залишилися тільки Рашель і Валько, яких я попросив затриматися.
— Так, сер, — промовила донька трохи схвильовано. — Щось сталося?
Після гіпнолінґвістичної корекції її анґлійська вимова зазнала певних змін. Вона залишилася м’якою, але акцент став трохи інакший. З таким самим акцентом говорили й ми з Анн-Марі — будь-який уродженець планети Арран визнав би нас своїми земляками.
— Ні, все гаразд, — відповів я. — Просто ми мусимо дещо обговорити. Ходімо до мене.
Ми пройшли до моєї каюти, і, коли всі розсілися, я сказав:
— Отже, за час польоту ви більш-менш познайомилися зі своїми підлеглими. Чи є у вас до котрогось із них претензії?
— Які саме претензії? — відразу уточнив Валько. — Щодо їх підготовки до завдання чи особисті?
