Сонячний вітер - Положий Виктор Иванович (электронная книга .txt) 📗
ЗАПИТАННЯ. А хіба душевнохворі можуть отак… тримати все в голові?
МЕШТА. Молодий чоловіче, в межах своїх уявлень, сфокусованих на ідеї-фікс, наші підопічні часто діють точніше й скрупульозніше, ніж діяли б ми з вами, коли б планували й здійснювали таку чи подібну акцію.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Отож штаб-квартира малювалася їм, як банк. У банку гроші. Вони — зграя гангстерів. Гангстери грабують. Зброя потрібна для успіху, для усунення перешкод. Гроші потрібні, щоб поїхати в Монако— грати в рулетку, пити шампанське, залицятися до аристократок, попередньо пошивши фраки. Все! Коло замкнулося.
ЗАПИТАННЯ. Де вони, до речі, взяли зброю й отой “джентльменський набір”?
(Сміх у залі, репліки: “А де у нас можна не знайти зброї?”)
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. Прошу без натяків. Я не гірш за вас знаю соціальні проблеми. Автоматичні пістолети, вилучені в грабіжників, застарілої конструкції, жодних даних про них відшукати не вдалося. Очевидно, сліди зброї губляться там, де й корені особистостей цих людей. Ми, звичайно, пробували якось випитати, де й що взялося, звідки прибули: ставили питання прямо, будували асоціативні ряди, словом, психіатри потрудилися на славу, навіть гіпноз випробували — намарно. “Аль Капоне” тільки вдоволено посміхається і заявляє: “Вірні люди”. Жодного імені, навіть натяку. “Вельвет”, як я говорив, взагалі “розмазався”, експерти вважають, що під дією стресової ситуації — стрільба, кров, трупи — “випав” зі своєї ролі грабіжника, забув уже, що він “Вельвет”, а його шеф — “Аль Капоне”, тобто розпався навіть як така особистість. Ватажку ж випало грати обрану ним роль Аль Капоне до кінця днів своїх. Власне, схему ролі. Для прикладу: може, у нього перед очима й стояв образ того, з чиїх рук він, допустимо, отримав зброю, швидше — купив десь у притоні. Але “знає” інше — й набагато чіткіше: він — “Аль Капоне”, і ганстерська “честь” не дозволяє називати йому ні імені, ні, прикмет. І він їх просто забуває! Назавжди. Як і не було. Це нічого (у бік експертів), що я відбиваю у вас хліб?
ЕКСПЕРТИ (посміхнувшись). Нічого. Все вірно.
ПРОКУРОР. Коли б навіть були названі якісь імена, чи прикмети, жоден суд не візьме їх до уваги, бо вони йдуть від людей, що не контролюють своїх учинків. Вони не відповідальні перед законом.
ЗАПИТАННЯ. Сеньйоре Бастос, ви обіцяли повернутися до питання про те, що ця терористична акція, або, як тепер ми бачимо, просто напад, не може розглядатися як політична диверсія…
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. А про що ж ми тоді говоримо?!
ПРОКУРОР. Сеньйоре Бастос, шановний! Щоб не було недомовок, домислів, хай питають, про що бажають, хай висувають і гіпотези, а ми вже разом (розвів руками) з вами і нашими вельмишановними гостями, будемо дошукуватися істини. Така вже наша планида.
ЗАПИТАННЯ. От-от, щодо гіпотез… Тут виникає одне протиріччя. Вище говорилося, що в межах певної ідеї-фікс душевнохворі можуть діяти точніше й скрупульозніше, ніж люди здорові. А новітній “Аль Капоне” й оцей “Вельвет” раптом геть усе позабували, що було до нападу. Лише покивуванням на уявно гангстерський “кодекс честі” тут не обійтися, це видно й неспеціалісту.
БАКСТ. Одні забувають, інші ні, тут певної послідовності немає. Ви ж бачите, “Вельвет” зовсім “розпався”, роль виявилася не по плечу. А коли божевільний “сходить з котушок” — це вже взагалі… “Аль Капоне” знає, що він “Аль Капоне” — й більш нічого. І що йому належить грабувати. Я більш ніж упевнений, що він і в богадільні буде трощити тумбочки чи столи, уявляючи сейфи. І за годину опісля забуватиме про те: щоб не вляпатися. Табу. “Таємниця”. І забуватиме, що й забув щось, даруйте за. трюізм.
ЗАПИТАННЯ. А коли, допустимо, “хтось”, дав їм такі ліки, ну, скажімо, щоб вони в межах своєї ідеї спрацювали чітко, а потім геть забули чи й “розпалися”?
ОРАНСІО (зітхнувши). Молодий чоловіче, коли б існували в природі такі ін’єкції, котрі ви маєте на увазі, а саме: щоб так уміло можна було корегувати нервові процеси, стільки б ми лагідних сім’янинів, добрих католиків і вірних патріотів повернули до осмисленого життя. На жаль… Окрім того, у крові скорбних главою не виявлено жодних сторонніх речовин, тільки залишки пива у “Шнурка” і “Вельвета”, в “Аль Капоне” — снотворне в незначній дозі. Таж у нього “нервова робота”, мабуть, страждає безсонням.
ШЕФ ПОЛІЦІЇ. До слова — я забув повідомити: останнє, що пам’ятає “Аль Капоне” — готель “Ексцельсіор”, що неподалік штаб-квартири профспілок будівельників. І справді, їх опізнали служки й портьє. Прибули вчора пізно ввечері, зняли кімнату на трьох, записавшись під вигаданими (це ми перевірили) прізвищами, повечеряли в номері, а вдосвіта спокійно вийшли. А що було до цього — повний провал у пам’яті. Скрізь і ніде — як говорить загадково “Аль Капоне”. І що з нього візьмеш?
БАКСТ. Я додам. Може так бути, що він завтра пам’ятатиме тільки те, як ви отуто в нього брали інтерв’ю. Коли вам його покажуть… Бо пам’ять на конкретику і пам’ять-ідея у таких типів — речі різні.
ЗАПИТАННЯ. З певних міркувань я звертаюся саме до вас, сеньйоре Омбре: як ви гадаєте, чи має право на існування така гіпотеза. Певні “хтось”, як тут уже прозвучало, навмисне натаскали, як натаскують собак, трійку душевнохворих на пограбування штаб-квартири, знаючи, що там часто залишається ночувати Кемпес, особливо напередодні виборів. Щоб спровокувати безпорядки. А вийшло вже, як вийшло. Що взяти з розумових калік?
ОМБРЕ. Нас запросили як сторонніх і незалежних експертів, аби розібратися в стані ваших пацієнтів. Що ми й зробили в міру своїх сил, і зробили начебто непогано, принаймі виявилися одностайними в питанні головному, заради якого нас і запросили. Що ж стосується решти, гіпотез і тому подібного, то це вже ваші внутрішні справи. Додам тільки одне: я не знаю таких країн, чиї б закони дозволяли антигуманні досліди над душевнохворими чи дозволяли їх використовувати в корисливих цілях.
БАКСТ. Абсолютно вірно, колего! Ми своє зробили. Так можна договоритися до того, що божевільних націлили на Кемпеса моє рідне ЦРУ, мафія, опозиція, хто завгодно. Можна, можна націлить, але то вже ви розбирайтеся самі. У світі тисячі людей, фізично дужих, страждають тяжким психозом — манією величі. Як їм бодай трохи помогти? От найпоширеніші типи — Наполеон й Ісус Христос. Мало того, що хворі уявляють себе ними, вони ще хочуть і діяти згідно обраної ролі. Це дещо незручно для оточуючих, правда? А коли “виходу” ролі немає, процес ще більше загострюється і нерідко приводить до трагічних наслідків. Тож у спеціальних закладах, відомих з анекдотів “жовтих домах”, влаштовуються своєрідні “театри”, де Наполеони й Христоси “розряджаються”. їм підігрують статисти, створюється відповідний антураж… Довго й клопітно, але часом помагає: “великі світу сього” втомлюються під тягарем слави й грандіозних діянь, полишають ролі вершителів доль, згадують своє ім’я, справжнє, і тихенько доживають віку в родинах, а то й працюють. Та як сказав ще великий Ньютон, справжній, маю на увазі, а не один з легіону епігонів: кожній дії рівна протидія. Отим підігруванням хворобу можна пригальмувати, а можна й загострити. І тоді вже Наполеона грою в Ватерлоо не вдовольниш, йому давай справжнє! Як це робиться, говорити не буду — бо сіє таїна суть. І не вірю, щоб хтось із лікарів на таке пішов: у нас теж є свій кодекс. Та й марудно, багато людей замішується, хтось та й проговориться. А за це тюрма у нашому демократичному світі… Що ж стосується оцього конкретного випадку, то колега Омбре має рацію: решта — ваша справа. А нам, з вашого дозволу час: літаки чекати не будуть.
РЕФЕРЕНТ. Сеньйори, панове, дозвольте від імені уряду і від імені присутніх подякувати визначним науковцям сучасності за бездоганно виконану роботу і за участь у прес-конференції. Побажаємо їм щасливої дороги і великих успіхів у праці на благо людства, особистого щастя (оплески, вітання; Омбре, Бакст, Мешта виходять). Не хвилюйтеся, панове журналісти, доктор Орансіо залишається, у нас, хвала господу, ще є кому провести шановних гостей, а інтереси батьківщини понад усе. Продовжуємо роботу!
