Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Ч ѓй-богу, так воно й Ї! Ч кричать м?щане й мужики. Ч «апорожець ради нас ус€ку нужду з —?ч? приймаЇ, б?лоњ сорочки зроду не бачить: €к же нам не любити, братц?, добрих молодц?в? як нам не волити ?вана ћартиновича соб? гетьманом?
ј Ѕрюховецький каже:
Ч ??тки моњ! vосподь з вами ? з вашим гетьманством! ” нас у —?ч? чи гетьман, чи отаман, чи так соб? чолов?к Ч усе р?вний товариш, усе христи€нська душа. “о т?лько ваша городова старшина завела так, що коли не пан, то й не чолов?к. Ќе про гетьманство наш брат запорожець думаЇ: думаЇ в?н про те, €к би та €к допомогти вам у ваш?й т€жк?й дол?! —ерце моЇ болить, дивл€чись на ваше убозтво. «а батька ’мельницького текли по ¬крањн? медов?њ р?ки, люд убиравсь пишно та красно, €к мак у город?; а тепер достались ви таким старшинам та гетьманам, що скоро й шкуру з вас ?здеруть. Ќад вами, моњ д?тки, во?стину справдились св€т?њ словеса: Ђ’?ба не багат?њ вас утискають? ’?ба не вони т€гнуть вас на суди? ’?ба не вони зневажають ваше добре ?м’€, узиваючи вас хамами та рабами неключимими?ї
Ч ѓй-богу, так! ѓй-богу, так! Ч репетуЇ кругом с?рома. Ч ѕрокл€т?њ кармазини швидко видеруть у нас душу з т?ла, не то що! оли б не ти, батьку гетьмане, заступивсь за нас при лих?й годин?, дак хто б нас ? пожалував!
ј Ѕрюховецький знов до запорожц?в:
Ч ¬и знаЇте, моЇ товариство миле, моњ р?дн?њ братчики, у €ких саЇтах, ?з €кими достатками прийшов € до вас у —?ч. ? де ж те все под?валось? „и € пропив, чи прогайнував? Ќ?, не пропив €, не прогайнував, не промантачив, не проциндрив без путт€: усе спустив з рук, аби б т?лько €к-небудь прикрити ваш? злидн?. Ќе мало п?шло мого добра ? по vетьманщин?. як та б?дна курка-клопотуха, що знайде зерн€тко Ч да й те оддасть своњм курчаткам, так ? € все до останнього жупана пороздавав своњм д?ткам. ј тепер от ? сам обгол?в так, що й пучки л?зуть ?з чоб?т Ч доведетьс€ незабаром ходити так, €к лапко. ўо ж? ѕоходимо й без чоб?т, аби моњм д?ткам було добре.
Ч Ѕатьку ти наш р?дний! Ч кричать кругом ледве не скр?зь сльози. Ч ?ак лучче ж ми збудем усе до остатнього рам’€ та справимо тоб? так? сап’€нц?, що ? в цар€ немаЇ кращих!
Ч vосподь з вами, моњ д?тки, господь з вами! Ч каже, здвигаючи плечима ? одступаючи наб?к, ниций ?ванець. Ч ¬и, може, думаЇте, що €, так €к ваш? нашийники, стану драти з вас шкуру, аби б т?лько в мене на ногах рипали сап’€нц?? Ќе доведи мене до сього, господи! ¬езли колись за мною в —?ч жупани й сап’€нц? возами, везли золото ? ср?бло м?шками, а € все збув ?з рук, аби моњм д?ткам було добре!
Ч ќт гетьман! ќт батько! ќт коли ми д?ждались од господа ласки! Ч гукають кругом ?ванц€ м?щане, козаки й мужики.
ј в?н, мовби н?чого й не чуЇ, ?де соб? смирненько, згорбившись.
ёрба провалила тим часом мимо ѕетра. ’оть би й рад в?н був послухати, на €к? ще хитрощ? п?дн?матиметьс€ с€ ниц€ душа, так за народом н?чого було не видно й не чутно.
“?лько тепер пораховав ѕетро, чого стоњть Ѕрюховецький; тепер т?лько постер?г, €ку €му копаЇ в?н городов?й старшин?! ќка€нний пройдисв?т так ус?х оманив, так по душ? були темному людов? т?њ лукав?њ ухватки, т?њ тих?, солодк? реч?, те н?бито убожество, що вс€к за його пол?з би хоть на н?ж. јж дивно стало моЇму козаков?, що то чолов?к зможе, €к захоче! ’имерний той ?ванець морочив голови людськ?њ, мов не своЇю силою: мов €кий чар?вник-чорнокнижник, ходив в?н пом?ж миром, с?ючи своњ чари.
«агадавсь ѕетро, зажуривсь про лиху украњнську долю; забув, чого й прийшов сюди, у –омановського ут. як ось ударили в бубни, а скр?зь по в?щовому м?сцю почали гукати окличники: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї
”с? заметушились ? почали т€гтись туди, де бито в бубни. Ѕорж?й за вс?х посп?шали в раду братчика.
Ч „ого се б’ють у в?щов? бубни? Ч питаЇ один братчик другого, пробираючись пром?ж людом.
Ч ’?ба не знаЇш? Ч одв?туЇ той. Ч —удитимуть ирила “ура!
—хаменувсь тод? ѕетро ? п?шов борж?й за двома запорожц€ми, не одр?зн€ючись од њх до самого суднього м?сц€. ѕощастило йому так добре стати, що через козацьк? голови усе було видно. ѕосеред суднього колеса сто€в ирило “ур, потупивши оч?, а кругом його усе братчики. ћир€не й соб? перлись наперед, щоб подивитись на запорозький суд, да не так?вськ? були низовц?, щоб пропустили до суднього колеса кого не треба. —тавши плечем поуз плече, р€д?в у три, чи що, уперлись у землю ногами, ? вже €к не товпились ?ззаду городов? козаки з м?щанами й посп?льством, не звузили вони н? на п’€дь порожнього посередин? м?сц€. ’то бажав що побачити або почути, то х?ба через голови побачив; а багато людей, позлазивши на дуби, зв?дти дивились.
” первому р€ду видно було ѕетров? Ѕрюховецького з гетьманською булавою. Ќад њм в?йськов? хорунж? держали бунчук ? хрещату корогов. оло його, по праву руку, сто€в в?йськовий судд€ з патерицею, а по л?ву Ч в?йськовий писар з каламарем за по€сом, з пером за ухом ? папером у руках; а дал? по боках довговус?њ д?ди с?чов?њ. —? вже хоть за стар?стю жодного й ур€ду не держали, а на радах њх р?ч була попереду. Ќе один ?з њх ? сам бував кошовим на в?ку, так тепер њх шановано й поважано, €к батьк?в. ѕ’€теро њх сто€ло, €к п’€теро сивих, волохатих голуб?в, похиливши т€жк?њ од думок голови. ур?нне отаманнЇ ? вс€ка старшина док?нчали первий об?д в?щового колеса. ”с? були без шапок: сказано Ч в судньому м?сц?.
–озпочав суд над ирилом “уром батько ѕугач. ¬ийшовши з р€ду, уклонивсь в?н на ус? чотири сторони низенько, пот?м ?ще оддав особо один поклон гетьманов?, да д?дам, да отаманам по поклону Ч ? почав говорити голосно й поважно:
Ч ѕане гетьмане, ? ви, батьки, ? ви, панове отаманнЇ, ? ви, братчики, хоробр?њ товариш?, ? ви, православн? христи€не! Ќа ч?м держитьс€ «апорожжЇ, €к не на давн?х, предков?чних звича€х? Ќ?хто не скаже, коли почалось козацьке лицарство. ѕочалос€ воно ще за оних славних предк?в наших вар€г?в, що морем ? полем слави у всього св?ту добули. ќтже н?хто з козацтва не покал€в тоњ золотоњ слави Ч н? козак Ѕайда, що вис?в у ?ареград? на зал?зному гаку, н? —ам?йло ?шка, що мучивсь п’€тдес€т чотири годи в турецьк?й каторз?, Ч покал€в њњ т?лько один ледащиц€, один паливода, а той паливода стоњть перед вами!..
?а вз€в ирила “ура за плеч?, да й повернув на вс? боки.
Ч ?ивись, Ч каже, Ч вражий сину, в в?ч? добрим люд€м, щоб була ?ншим наука!
Ч ўо ж сей паскудник учинив? Ч став ?знов глаголати батько ѕугач до громади. Ч ”чинив в?н таке, що т?лько пху! Ќе хочетьс€ й вимовити. «нюхавсь поганий з бабами ? наробив сорома товариству на вс? роки. ѕане гетьмане, ? ви, батьки, ? ви, панове отаманн€, ? ви, братчики! ѕодумайте, порадьтесь ? скаж?те, €к нам сього сорома збутись? яку б кару ледачому пакосников? здекретувати?
Ќ?хто не виривавсь ?з словом; ус? ждали, що гетьман скаже. ј д?ди кажуть:
Ч vовори, батьку гетьмане; твоЇ слово Ч закон. Ѕрюховецький скорчивсь у три погибел? да й каже:
Ч Ѕатьки моњ р?дн?! ўо ж здолаю видумати путнЇ своњм н?кчемним розумом? ” ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! ¬и знаЇте вс? стародавн? звичањ ? пор€дки Ч суд?ть, €к сам? знаЇте, а моЇ д?ло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Ќедармо ж € вас вив?в ?з «апорожж€ на ¬крањну: пор€дкуйте по-стародавньому, €к сам? знаЇте; суд?те ? карайте, кого сам? знаЇте, а € свого розуму супроти вашого не покладаю. ”с? ми перед вашими сивими чупринами д?ти ? дурн?.
Ч Ќу, коли так, Ч кажуть д?ди, Ч то чого ж довго м?ркувати? ?о стовпа та ки€ми!
vетьман махнув булавою. ¬?щове колесо заворушилось.
–ад? к?нець.
vоропаху ирила “ура зв’€зали в?рьовками да й повели до стовпа, що сто€в недалеко. ѕрив’€зали б?даху так, щоб можна було повертатись на вс? боки, ще й праву руку оставили на вол?, щоб можна було б?долас? достати к?вш да випити меду або гор?лки; бо так водилось у тих химерних низовц?в, що коло стовпа тут же й гор?лка сто€тиме у д?жечц? ? калач?в решето Ч раз дл€ того, щоб, завдавши голов? хмелю, не так т€жко було горопас? к?нчати жизнь, а, вдруге, дл€ того, щоб охотн?ш козаки брались за кињ. “ут-бо й кињв лежав оберемок. ќтсе ж ус€кий братчик, ?дучи мимо, зупинитьс€ коло стовпа, вип’Ї кор€к меду чи гор?лки, калачем закусить, в?зьме кий, ударить раз виноватого по спин? Ч да й п?шов своЇю дорогою. Ђј вже в њх таке було прокл€те заведен?Ї, Ч розказують було старосв?тськ? люде, Ч що €к с?м раз одважить ки€кою, то хл?ба б?льш не њстимешї. –?дко-р?дко трапл€лось, що жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, мов ? не бачив н?чого. “о було простоњть б?дний т?маха своЇ врем’€, одв’€жуть Ч да й прав. “?лько, щоб заслужити таку ласку в товариства, треба було козаков? не знать €ким бути лицарем. ѕравда, й ирило “ур був у —?ч? не посл?дущий, був козак-душа, а не братчик, да й вина ж його була дуже т€жка: б?льшоњ вини й не було, здаЇтьс€, в запорожц?в над оте скаканнЇ в гречку. “им-то ?нший братчик, хоть ? жаловав дуже козака, да, щоб не розплодивсь такий гр?х м?ж молодиками, ?шов ? бравсь за кий. ’?ба вже, згл€нувши на ирила “ура, перемагав своЇ жорстоке запорозьке серце. «наЇте, чи раз же то доводилось укуп? €ку пригоду на диких пол€х терп?ти або один одного з б?ди визвол€ти? “ак, згадавши старовину, братчик ? руку опускав, ?, мов не в?н, од стовпа одходив.
