Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич (книги бесплатно без онлайн TXT) 📗
Сміючись, Альварес пропонував кожному бажаючому поголити його бритвою, яку триматимуть металеві руки, — такий він був упевнений у точності їх рухів… Щоправда, на цю операцію охочих не знайшлося.
3. АРЕШТ ЕРНАНА РАМІРО
Закінчивши інститут, обидва друзі не розійшлися, як це частенької трапляється. Навпаки, їх дружба ще зміцніла. Саме в той час в Іберії державну владу захопили фалангісти з допомогою своїх чужоземних спільників, потопивши в крові опір прогресивних партій і патріотів. Ернан Раміро був так заглиблений у дослідження в своїй лабораторії, що лише згодом дізнався про політичні події в країні: адже все це його не цікавило. Правда, коли Анхело Альварес приніс до лабораторії газети з наказами генерала Фернандеса, Раміро нахмурився: надто вже все це виглядало брутально і жорстоко. Але у відповідь Альваресу, який тривожно спитав його, чи не позначиться все це на їхній роботі, він рішуче сказав:
— Ці політикани ні чорта не розуміють у наших справах. Це для них надто тонка матерія. Що б там не діялося, ми будемо, Анхело, займатися своїм. Ми з тобою були й будемо поза політикою, ми живемо в іншому світі, якого все це не стосується!
Анхело знизав плечима: він був не так певен, що становище не зміниться. Та, зрештою, він надто звик до рішучості свого друга, щоб сперечатися, тим більше, що до політики він ставився майже так само, як і Раміро. І вони наполегливо продовжували свою працю, про напрям і мету якої ніхто, крім них, не знав. О, як помилявся Ернан Раміро і разом з ним його друг Анхело Альварес! Але це вони зрозуміли тільки значно пізніше!..
Минув рік, другий. Напружена праця тривала. Ні їй, ні дружбі пристрасних дослідників не завадило те, що Ернан Раміро одружився з своєю лаборанткою, тихою і спокійною Хуанітою. Та й що могло змінитися? Як і раніше, чи не дві третини їх життя проходило в лабораторії, як і раніше, Хуаніта була надійною помічницею Ернана Раміро і Анхело Альвареса. А що вона стала дружиною Ернана, то це ще більше зміцнило їх взаємини, бо тепер у Анхело замість одного друга стало двоє, однаково близьких його серцю. А незабаром у те його щире серце ввійшла ще одна малесенька істота: у Ернана і Хуаніти народився син, сіроокий пустун Лорхе. І невідомо було, хто любив цього хлопчика більше, — Ернан, Хуаніта чи Анхело, який прив’язався до Лорхе, наче до власного сина.
А тим часом фалангісти дедалі ширше й глибше поширювали свою владу, підкоряючи собі одну за одною всі галузі життя країни. Хтозна, чи помічали це дослідники, з головою занурені в працю, в якій вони чітко розрізняли вже контури своєї заповітної мрії, втіленої в складних розрахунках і безлічі не менш складних рисунків, накреслених умілою рукою Анхело. Праця забирала майже весь їх час; а те, що лишалося, було присвячене спільному улюбленцеві, жвавому і пустотливому Лорхе.
Вперше дослідники відчули довгу руку фалангістів, яка намацала їх і наче зависла над їхньою працею, коли вони несподівано одержали розпорядження подати до міністерства науки вичерпні відомості про характер і мету своїх досліджень. Прочитавши цей категоричний наказ, Ернан Раміро похмуро всміхнувся:
— Бач, міністерство науки! Ну, я їм відповім. Хай розбираються!
Він написав у відповідь, що займається деякими теоретичними проблемами ядерної фізики, пов’язаними з використанням атомної енергії, — і вирішив, що з цим покінчено. На жаль, сталося не так.
Через деякий час до лабораторії з’явився якийсь чоловік в окулярах і з фалангістським значком на лацкані піджака; він показав повноваження міністерства науки і зажадав, щоб його ознайомили з точним напрямом досліджень і документацією лабораторії. Він поводився, як людина, що навіть і думки не припускає про можливість опору його вимогам. Більше того, з його запитань можна було відразу зрозуміти, що цей чоловік знає значно більше, ніж написав Ернан Раміро в своїй відповіді міністерству науки. Ставало ясним, що фалангісти про щось пронюхали. Звідки? Невже ж серед технічних працівників лабораторії знайшовся такий, що інформував їх?.. Певна річ, ніхто з тих технічних працівників не знав справжніх задумів і мети Раміро і Альвареса; але деякі деталі праці могли наштовхнути зацікавлених осіб з міністерства науки на непотрібні друзям догадки.
Так чи інакше, непрошений гість з міністерства науки викликав у запального Ернана Раміро таке обурення, що інженер, незважаючи на застережливі погляди й знаки Хуаніти й Альвареса, майже виштовхнув його за двері, виразно попередивши, що взагалі не радить йому більше з’являтися в лабораторії.
— Бо це може загрожувати вам, пане, деякими особистими неприємностями, — додав Ернан дуже багатозначно.
А втім, людину в окулярах, мабуть, трудно було збентежити, бо вона не менш значуще відповіла, виходячи:
— Спасибі за попередження, але гадаю, що ви, пане Раміро, наражаєтесь на значно більші неприємності.
— Геть! — закричав Ернан Раміро.
Він іще стояв посеред кімнати, важко дихаючи, коли почув тихий голос Хуаніти, яка говорила Альваресу:
— А тепер, Анхело, давайте негайно збирати всі креслення й записи. їх не можна лишати тут. Якщо фалангісти почали щось робити, то вони вже не відступляться.
— Що ти хочеш сказати, Хуаніто? Що ти маєш на увазі? — здивовано спитав Раміро, враз забувши про своє збудження.
— Всі креслення й записи треба сховати в надійному місці, — так само тихо пояснила Хуаніта. — Ти, Ернан, поводишся, наче мала й нерозумна дитина. Навіщо ти вигнав цього чоловіка? Хіба ти не розумієш, що це нічого не дасть, бо в їх руках — сила? Що ти можеш протиставити їм? Ах, Ернан, Ернан!..
Вона сказала це дуже переконливо, — так переконливо, що Раміро не знайшов одразу, що відповісти. Він перевів погляд на свого друга: Анхело не дивився в його бік, а слухняно збирав креслення і складав їх на великий стіл.
— Значить, ви обидва проти мене? — палко вигукнув Ернан. — Що ж, на вашу думку, я мусив скоритися цим пройдисвітам? Адже ясно, що вони мають на меті накласти свої брудні лапи на нашу працю!
— Ми не проти тебе, навпаки, за тебе, Ернан, — мовила Хуаніта. — Але треба було діяти інакше… Ну, тепер не варт про це говорити, діло зроблене. Нам лишається тільки добре сховати креслення й записи. Звісно, не в лабораторії, а десь в іншому місці. І заздалегідь підготуватися, вирішити, що саме казати, коли вони знову прийдуть. А це станеться незабаром…
Вона мала рацію. Фалангісти не марнували часу. Тієї ж ночі до лабораторії з’явилася жандармерія в супроводі того самого чоловіка в окулярах. І поки уповноважений міністерства науки задавав арештованим Ернану Раміро і Анхело Альваресу стандартні запитання відносно віку, професії, місця народження тощо, жандарми старанно обшукували приміщення і збирали всі аркушики паперу, де було хоч що-небудь написане. Коли вони скінчили, чоловік в окулярах недовірливо поглянув на зібране і спитав Ернана:
— А де ж основні записи вашої наукової праці?
— Це все, — твердо відповів інженер.
— Ну, якщо ви не хочете говорити зараз, то ми знайдемо засіб зробити вас балакучішим, — недбало кинув чоловік в окулярах.
— Подивимось, — презирливо відповів Раміро.
— І ви також твердите, що тут усі записи? — перепитав чоловік в окулярах Альвареса. Той мовчки кивнув головою.
— Гаразд, — зловісно мовив уповноважений. І ще додав: — Раджу вам, пане Раміро, попрощатися з вашою дружиною й сином. Вас обох з паном Альваресом перевезуть до слідчої в’язниці, де будь-які побачення заборонені.
Щось наче холодною важкою рукою стиснуло серце Ернана. Він подивився на мовчазну Хуаніту, що встигла ввійти до лабораторії з внутрішніх кімнат, де вони жили. Вона тримала за руку зляканого Лорхе — тільки три дні тому хлопчикові сповнилося шість років. Інженер поцілував сина, притиснув до грудей дружину. Хуаніта сказала тільки одну фразу:
— За мене не турбуйся, Ернан.
їх вивели. Того разу Ернан Раміро бачив Хуаніту з Лорхе востаннє. Та хіба ж він міг тоді знати це?..
