Під куполом - Кінг Стівен (читать книги онлайн без сокращений TXT) 📗

— О, я гадаю, ідея ця практична, — сказав Роммі.

— Звісно, що практична, — підтвердив Сем. — Один чоловік, на ім'я Пітер Бергерон, розказував мені про таке невдовзі після великої пожежі у Бар Гарборі [489] у сорок сьомому. Піт був ще той зух, але аж ніяк не брехун.

— Ну, якщо навіть все так, — не вгавала Лінда, — все одно навіщо?

— Бо є ще одна річ, якої ми робити не пробували, — відповіла Джулія. Тепер, вже прийнявши рішення, і після того, як Барбі сказав, що піде разом з нею, вона заспокоїлась. — Ми не пробували благати.

— Та ти збожеволіла, Джуліє, — гукнув Тоні Гай. — Гадаєш, вони взагалі здатні щось чути?. Чи вислухати тебе, навіть якщо почують?

Джулія обернулась з серйозним обличчям до Расті:

— Коли ваш друг Джордж Летроп палив лінзою мурашок, ви чули їхні благання?

— Мурашки не можуть благати, Джуліє.

— Я запам'ятала ваші слова: «Мені раптом дійшло, що у мурашок теж є їхні власні життя». Чому до вас це дійшло?

— Тому що… — почав він, але лише знизав плечима.

— Можливо, ви їх почули, — підказала Лісса Джеймісон.

— З усією моєю повагою, але це таки повна дурня, — промовив Піт Фрімен. — Мурашки є усього лиш мурашками. Вони ні про що не можуть благати.

— Зате люди можуть, — сказала Джулія. — І хіба ми також не маємо наших власних життів?

На ці її слова не відгукнувся ніхто.

— І хіба ми маємо щось інше, що могли б спробувати вдіяти?

Почувся голос полковника Кокса, котрий стояв неподалік. Вони про нього були зовсім забули. Зовнішній світ з його насельцями тепер здавався чимось несуттєвим.

— Я, бувши на вашому місці, спробував би. Не посилайтеся на мої слова… проте так, я б спробував. Барбі?

— Я вже з цим погодився, — сказав Барбі. — Вона права. Іншого вибору ми не маємо.

— Ану, давайте подивимося ті мішки, — сказав Сем.

Лінда подала йому три зелених пакети для сміття фірми «Гефті». До двох з них вона була напакувала одяг для себе й Расті та кілька книжок для дівчат (сорочки, штани, шкарпетки, спідня білизна тепер валялися, абияк покидані перед групою біженців). Третій мішок надав Роммі, до того в ньому лежали дві рушниці на оленів. Сем оглянув усі три, знайшов дірочку в тому, де лежали гвинтівки, і відкинув його вбік. Два інших були цілими.

— Гаразд, — промовив він, — слухайте сюди. До коробочки поїде мінівен місіз Еверет, але спершу його тра підігнати сюди, — він показав на «Одіссей». — Місіз, ви певні, що вікна залишили піднятими? Тра, щоб ви точно знали, бо від цього залежать життя.

— Вони були піднятими, — сказала Лінда. — Ми їхали з увімкнутим кондиціонером.

Сем поглянув на Расті.

— Доку, ви підженете його сюди, але перше, що ви зробите, вимкнете те штучне повітря. Ви ж розумієте навіщо, еге ж?

— Щоб зберегти атмосферу в кабіні.

— Ясно, що трохи поганого повітря потрапить до машини, коли ви відкриєте дверцята, але небагато, якщо ви діятимете швидко. У кабіні ще буде годне повітря, городське. Люди всередині зможуть легко ним дихати всю дорогу до коробочки. Старий фургон не годиться, і не тільки тому, що в нім вікна відкриті…

— Ми мусили, — зауважила Норрі, дивлячись на крадений фургон телефонної компанії. — Кондиціонер був поламаний. Д-дідусь сказав. — З лівого ока в неї викотилася повільна сльозинка й прокреслила риску вниз по її брудній щоці. Бруд тепер був повсюди, і сажа, така дрібна, що її було майже не видно, сіялася з мишастих небес.

— Все так, любонько, — сказав Сем. — Але на ньому все'дно такі скати, що лайна варті. Достатньо одного погляду, щоб зрозуміти, з чиєї стоянки вживаних машин взято цього байстрюка.

— Здогадуюсь я, це означає, що потрібен мій автомобіль як друга машина, — промовив Роммі. — Я його піджену.

Але Сем затряс головою:

— Краще хай буде машина місіз Шамвей, бо в неї скати менші, отже, з ними буде легше впоратися. І вони в неї геть зовсім новенькі. Повітря всередині них свіжіше.

Джо Макклечі раптом розцвів посмішкою.

— Повітря з шин! Повітрям з шин заправити сміттєві мішки! Саморобні акваланги! Містере Вердро, це ж просто геніально!

Нечупара Сем і собі теж вишкірився, показуючи всі наявні в нього шість зубів.

— Не можу претендувати на патент, синку. Всі претензії до Піта Бергерона. Він розповідав про двох лісорубів, що опинилися за фронтом тієї пожежі у Бар Гарборі, коли вогонь над ними пронісся верхом. З ними самими все було окей, але повітря для дихання там стало непридатним. Отже, що вони зробили, так це зірвали ковпачок вентиля на скаті лісовоза й по черзі дихали просто з пиптика, поки вітром не нагнало свіжого повітря. Піт розповідав, вони казали йому, що на смак те повітря з шини було страх яким гидотним, як дохла риба, але саме завдяки йому вони й вижили.

— А чи вистачить однієї шини? — поставила питання Джулія.

— Мусить, але нам не варто довіряти запаскам, якщо це оті аварійні таблетки, котрі придумали тільки для того, щоб на них можна було проїхати миль двадцять по хорошій трасі й не більше.

— У мене не така, — повідомила Джулія. — Ті я терпіти не можу. Я попросила Джонні Карвера обладнати мою машину нормальною шиною, тож він так і зробив. — Вона подивилася в бік міста. — Гадаю, Джонні загинув. І Керрі також.

— Нам краще зняти також ще одне колесо з машини, просто, щоб убезпечитися, — сказав Барбі. — Інструменти у вас є?

Джулія кивнула.

Не так щоб аж надто весело усміхнувся Роммі.

— Я викликаю вас на гонку, доку. Ваш вен проти Джуліїного гібрида.

— Ні, «Пріус» поведу я, — мовила Пайпер. — А ви залишайтеся тут, Роммі. Бо вигляд у вас таки кепський, лайно лайном.

— Нічого собі балачка від проповідниці, — пробурчав Роммі.

— Ви мусили б бути вдячними за те, що я почуваюся ще нівроку бадьоро й можу докинути пару лайливих слів.

Насправді преподобна Ліббі сама мала вигляд далекий від бадьорості, проте Джулія все одно вручила ключі їй. Ніхто тут не виглядав здатним на пиятику з сороміцькими танцями, але Пайпер була в кращій формі за більшість з них; Клер Макклечі була біліша за молоко.

— Окей, — сказав Сем. — Є в нас ще й інша проблемка, але спершу…

— Що? — перебила Лінда. — Яка це ще інша проблемка?

— Не переймайтеся зараз цим. Спершу давайте переженемо сюди наше залізо. Коли бажаєте розпочати?

Расті подивився на пасторку Конгрегаційної церкви Честер Мілла. Пайпер кивнула.

— Прямо зараз, — сказав Расті.

Останні з місцевих жителів тільки дивилися, але не лише вони. На своєму боці Купола разом з Коксом зібралося близько сотні солдатів, вони споглядали на це з німотною увагою, як глядачі на тенісному матчі.

Расті й Пайпер провели гіпервентиляцію біля Купола, навантаживши собі легені якомога більшою кількістю кисню. А тоді, рука в руку, побігли до машин. Діставшись туди, розділились. Пайпер впала на коліно, впустила з руки ключі від «Пріуса», і всі глядачі разом видали стогін.

Відтак вона підняла з трави ключі й знову підхопилась на ноги. Расті вже сидів в «Одіссеї» з працюючим двигуном, коли вона відкрила двері маленького зеленого автомобіля й застрибнула всередину.

— Надіюся, вони не забули повимикати кондиціонери, — проговорив Сем.

Машини рушили майже перфектним тандемом, «Пріус» тінню слідом за набагато більшим веном, як тер'єр по п'ятах за вівцею. Вони швидко наближались до Купола, підскакуючи на нерівностях ґрунту. Біженці кинулися врозтіч перед ними, Елва з Алісою Епплтон на руках, а Лінда з кашляючими Джей-Джей під пахвами.

«Пріус» зупинився менш як за фут від брудного бар'єра, зате Расті круто розвернув «Одіссей» і став до Купола задом.

— Ваш чоловік має круті яйця, а ще крутіший набір легень, — промовив Сем, не дивлячись на Лінду.

— Це тому, що він кинув палити, — зауважила Лінда, при цьому фиркнув, придушивши сміх, Твіч, але ті двоє чи його дійсно не почули, чи то не схотіли.