Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Татари покинули Тимоша скоро по приході на Волощину; де котрі польські звістки кажуть, що їх тріпнув в дорозі до Сучави Кондрацкий 10), Стефан же хвалився, що деякі Татари стали йому в поміч-може бути ним перекуплені: далі читаємо, що якийсь буджацький мурза з 700 Татар передався на польську сторону і брав потім дуже діяльну участь в битві з козаками. На жаль, не заховалося ближчих і докладніших відомостей про те, що стримало дальші посилки від гетьмана. В польських обозових реляціях згадуються то листи від Тимоша до батька, то від батька до Тимоша перехоплені на дорозі: Тиміш скаржиться на Ляхів, що його обступили, просить батька прибувати на ратунок 11). Богдан пише синові, щоб він не сподівався від нього помочи, бо він наперед мусить розправитися з Поляками; або що Тиміш взявся проти його волі помагати Лупулові і тому не має чого сподіватися від нього. Але тих листів ніде не видко, і можливо, що все се тільки були балачки. До того ж деякі проникливі політики казали, що сі листи Хмельницький пише більш для замасковання свого заміру йти на Волощину-тільки перебили йому ріжні перешкоди 12). Козак-бранець, приведений з Поділля оповідає: Хмельницький тричі розсилав універсали, щоб ішли на Волощину рятувати Тимоша, але не хочуть його слухати 13) і т. д.
Примітки
1) Пер. Муркоса. с. 164.
2) Жерела XII ч. 295 і 299. Стефанів поручик, що приніс йому відомости про Лупула 1 вересня, пробув у полоні у Лупула 3 тижні, значить попав до нього коло 10 серпня н. с.-знову се сходиться з датою першого наступу.
В депеші зі Львова 11 серпня у Тайнера Monumenta є згадана звістка, що Хмельницький 6 серпня став над Дністром, і до нього прийшло 10 тис. війська; очевидно мова про Тимоша.
3) В листі до Кориціньского 20 серпня Стефан писав, що Лупул лишився в Ямполі, але відомости Хмельницького були новіші, і в листі з 1 вересня Стефан згадує про Лупула в Рашкові.
4) Жерела XII ч. 295. Hurmuzaki Док. IX ч. 57.
5) Оповідання Нарративи, Коховского, Кравса, инші ще менше варті. Листи господаря Стефана-Жерела XII с. 252 дд. Депеші Доні ч. 19-21. Відомости з обозу у Ґоліньского с. 647 (28 серпня) і 648 (3 вересня), Міхаловского с. 669 (15 вересня).
6) Narratywa: І sаm Tymosz in periculo audax wycieczke uczyniwszy, tak dalece Wegrow wsparl, ze dzialek pomnieyszych malo iuz nie stracili, gdy by byla znowu wieksza potega opugnatorow wstretu nie dawszy natarczywego naieznika miedzy szance nie wparla (c. 148- л.7).
7) Жерела XII ч. 299.
8) Acte c. 224, Моnum. Hung. XXIII с. 121, Жерела XII ч. 300.
9) Жерела XII ч. 301.
10) Вісти з королівського обозу 28 серпня: “Прийшла відомість, що Тимошко в обозі з 12 тис. козаків; чимало що дня їx уривають і воду їм відтяли; просили помочи у батька, і він довідавшися про облогу, задумує піддатися Туркові. Того ж дня мав король нараду: гетьман, сенатори. Король іде під Галич, а відти комонником хоче йти до тої Сучави, бо так скоро не можуть зібратись, а король й. м. потягне поволі за ними-бо переправи дуже лихі.
“Сьогодня знов кажуть, що Хмельницький довідавшися, що син його в обозі, тягне з великою силою під Камінець: з козаками, з Татарами, і так чувати, що має ріжні замисли, бо не одного боїться. А у нас так міркують, що коли Хмельницький йде до нас, то і ми наближаємось до нього-бо від Галича (до Камінця?) 12 миль, а від Камінця до Сучави 6, і то все по дорозі-хоч до одного міста, хоч до другого” (Ґоліньского с. 647).
11) Міхалов. с. 669.
12) Міхалов. с. 668.
13) Депеші Доні з 12 вересня, с. 553 і 556.
ВІСТИ ПРО ГЕТЬМАНА, ОПОВІДАННЯ ПРО ТИМОША, СМЕРТЬ ТИМОША, РІЖНІ ВЕРСІЇ, ВІДЗИВИ ПРО ТИМОША.
Особа гетьманича в сім часі займала уяву не менш ніж казкові Лупулові скарби що він стеріг, і діставала все нові інтерпретації. Підчас весілля Лупулівни Поляки малювали його брусом і грубіяном, що не вміє не стати ні сісти, ні слова промовити. За першого походу на Волощину представляли його руїнником і тираном-кровожером, що тільки те й робить, що когось стинає власною рукою. Тепер знов попадає він в доволі незвиклу в нашій традиції ролю розпустника, еротомана, садиста, і т. д.
Анонімний польський автор “Короткої Нарративи” пояснює його несподівану смерть тим що се йому “між иншими екскурсами розпуста з цілим жіночим двором господаревої не на добро послужила”.
Доні в своїй депеші 18 вересня переказує історію, що розповідалася в польськім обозі, і очевидно послужила підставою до такої характеристики. “Від початку замішання богато жіноцтва для небезпеки поз'їздилося з околиці до Сучави; але в сім непевнім захисті їм довелося витерпіти більші переслідування і насильства від Тимофія, ніж могли їх спіткати в чистому полі від розбещених вояків. У вівторок 9 вересня 1) він задумав весело провести день і запросив дам, їв і пив без міри, а потім велів танцювати; але за тим пішли тисячі зневаг для чести сих жінок, так що вони кинулися до ніг воєводини (жінки Лупула) благаючи її не дозволяти їх так ображати в своїй хаті і на своїх очах. Та хотіла вгамувати сього хлопа і виговорювала йому за таку грубіянську зневагу, але він на се відказав: “Стара курво, через тебе я замкнений в сім місці, поставлений на явну небезпеку утрати життя і слави. Видай мині зараз гроші, золото, срібло і дорогоцінности, які маєш тут, аби я міг принаймні задоволити своїх товаришів!” Воєводина відрікла, що на теперішній час досить буде і невеликої суми, бо в сім місці нема й способу витрачати гроші. Той по пяному розлютувавсь і відповів, що коли його жаданнє не буде сповнене негайно, то її синок буде стятий в її присутности. Перелякана воєводина впала до ніг сього тирана, але він ні трохи не змилосердився й велів привести неповинного хлопця. Тоді мати побігла до покою. Де був її синок, і вхопила його на руки, постановивши позбавити себе життя, щоб не побачити такого видовища, а одночасно доручила кільком Німцям, що тепер замісць мурів охороняють особу воєводини, передати 100 тис. угорських червіних Тимофієві як викуп свого власного життя і життя свого сина. Так скінчилися сумні сі танці, і ввечері дві панни втікли звідти і розповіли лоґофетові що сталось, а він з усякою чемністю вирядив їх до Яс. Тимофій же, одержавши таку значну суму, стратив всякі инші бажання крім одного: утікти з тим золотом, що він вирвав у воєводини. Вибравши найвідважніших людей він попробував се, але опинившися на незахищеному місці, зрозумів неможливість охоронити себе й свій багаж; велів відставити його назад, а сам пішов пробоєм на Угрів. І хоча з обох сторін були значні страти, видно вже було перевагу козаків-але Кондрацкий зручно вдарив збоку і змусив їх відступити, хоч і з немалими стратами з нашої сторони-бо козаки не тікали і не переставали відстрілюватись. Кондрацкий велів своїм злізти з коней і йти за неприятелем аж до мурів. Тут наші стріли свіжі козацькі сили, і всякий наступ кінчався смертю: коли хтось видирався на мури діставав косою по ногах і падав мертвий. Особливо потерпів відділ Денгофа з 500 драґонів-стратив богато офіцерів чужоземних і польських. Кажуть, що їх (мабуть Поляків взагалі) загинуло до 800, а Угрів, Волохів і Мунтян до 1500. Кажуть, що й неприятель стратив таке ж число, але про се нема певної відомости. Але важна звістка, що самого Тимофія ранено з гармати в бік, як пише Денгоф. Були й такі листи, що його ранено в ногу і по трьох годинах, коли йому її відтяли він був у безнадійному стані, а деякі Вірмени що приїхали з волоського табору, кажуть, що вже й помер” (с. 557-8).
А балакучий анекдотист Кравс розписує Тимошеву розпусту фарбами ще яскравішими: “Коли козаки (укріпивши свій табор під Сучавою) почули себе безпечними завдяки сильним шанцям, захотів Тиміш задоволити свою хіть-бо мав бути спеціяльний син Венери. Викликав до себе з замку свою тещу, Лупулову жінку, ніби то в важних справах, і як вона прийшла, добивався від неї, щоб вона з ним спала, і навіть силоміць хотів її знасилувати. Тоді побачивши його хіть-а була вона теж поганка, з черкеського татарського роду, донька султана,-впала вона на коліна і з слізми просила пожалувати її честь, нагадуючи йому, щоб подумав про свого тестя, нещасного вигнанця-не робив такої кровосумішки, а як уже має охоту до жінок, то вона має в замку гарних дівчат, боярських доньок: вона їx до нього пришле, і котрі йому сподобаються, він собі може з ними забавлятись. Через таке її противленнє і плач Тиміш пустив воєводину не рушивши її, казав відправити до замку, що був тут ще при шанцях, а до табору його мусіли з тим же супроводом прислати 11 дівчат, і він три найгарніші з них лишив у себе, а решту пустив назад до замку, але з тою умовою, що на його бажаннє вони мусять знову ставитись у нього. А з тими трьома, що він лишив у себе, він забавлявся вдень і вночи, і так і життє своє стратив, як зараз побачимо” (с. 215).
