Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗

Тут Кравс оповідає менш інтересну історію про “польського трубача”, що був у козацькім таборі, але як притис обложених голод, то він утік до польського табору, де знайшов свого колишнього пана, польського полковника, і щоб ратувати собі життє, відкрив йому секрет козацького наступу, що має статися в ночи: мовляв він для сього й прийшов, щоб остерігти Поляків та врятувати себе таким чином. Далі викрив їм місце Тимошевого шатра-що визначався значком зеленої фарби. Пояснив, що в тім шатрі Тиміш забавляється звичайно з молдавськими дівчатами. Пушкар взяв се на увагу і вцілив саме в Тимошеве шатро, так що куля влучила в нього і відірвала йому задню частину його тіла, не зачіпивши тої дівчини, що була з ним- “особливо її помилував Бог” (с. 216-7).

Костомаров розповів сю історію ще в більш романтичній формі. Дмитро Вишневецький, колишній претендент на руку господарівни, хотів відплатити Тимошеві за те що він відбив у нього дівчину; він обіцяв великі гроші тому хто покаже Тимоша, і якісь шляхтичі, “вирятовані від смерти завдяки Тимошеві”-показали його пушкарям, пушкарі і влучили в нього. Жерела процитовані до сього оповідання, не кажуть нічого про сього романтичного Тимошевого соперника ²). Дм. Вишневецький не згадується в польськім таборі під Сучавою, і здається взагалі прийшов до королівського війська пізніше, і я не маю змоги тут занятись розслідуваннєм, чи пок. наш історик зачерпнув його з якогось пізнішого джерела, чи сам скомбінував сю романтичну подробицю.

Деякі польські джерела натомість складають сю пригоду на Тимошеву охоту до піячення. Згаданий уже автор “Короткої Нарративи” так оповідає цілу пригоду: “Доходять до нас відомости про смерть Тимоша, постріленого з гармати. Лежав під шатром і відпочивав-чи то стомлений частими битвами, чи то добре напившися (solennie ріаnу)-як то з козаками буває. Місце того шатра незадовго перед тим показав пушкарям козак-що втік відти. Пушкар так зручно нарихтував гармату на те місце, що куля розбила скриню, що стояла поблизу і дошки розлетівшись від сильного удару так його вразили, що скалічили йому ногу від бедра, і він не так по рицерськи від гармати, як по хлопськи-від пня мусів здихати. З гнівом, без усяких розпоряджень умер в три дні потім, з такими словами, що як собі за життя постелив, так на тім світі спати буде. Ще за життя спух так, що ні одної з суконь старого господаря не ставало на нього” (тут автор додає як одну з причин того його розпусту).

Пок. Костомаров переказуючи сю звістку, дещо змінив її і пустив в оборот як цитату таку характеристику Тимоша: “Тиміш козацьким звичаєм любив випити і лягав спати під шатром”. В такій формі се пішло в оборот, тому що сеї цитати не можна було сконтролювати, бо Нарратива не була видана (та й досі не видана)-тим часом її автор висловив се тільки як одно з можливих припущень. Ще слабший натяк можна добачати в словах Коховского.-Коли союзники почали з подвоєною енерґією обстрілювати козаків, з огляду на чутки, що Турки наближаються на виручку, “угорський пушкар нарихтувавши гармату на найвищий намет, добре влучив у свою ціль: Тимофій з товаришами сидів при столі ³) коли залізна куля, розбивши колесо воза, двома уламками оси вдарила його в ногу і голову, так що мозок вискочив, і страшна рана притягла негайну смерть; вхопила компанія нагло позбавленого притомности-але з утратою голови не лишилось і життя” ⁴) Коротше дає подібний же образ Павло з Алєпа: Тиміш сидів у своїм шатрі й пив (вино) і в той час вцілили йому з гармати в голінь його вороги Ляхи, що прийшли в поміч новому господареві, на злість Хмелеві й козакам: помітили Тимофія й вцілили його; сильно він страждав від сеї рани і за кілька день помер” (107).

Натомість сучасний лист з обозу представляє сю пригоду підчас сну: “Тимошка вцілено коли він відпочивав в своїм шатрі: пострілено його в ногу над коліном, і поки його донесли до замку, мав здохнути, така певна відомість” ⁵). Таке ж оповіданнє Костина: “Тиміш згинув від гарматної кулі що вдарила його коли він спав у своїм шатрі: хоч він лежав на землі, куля влучила його, і через три дні він помер” (с. 343).

Инакший образ дають козацькі оповідання записані на гарячих слідах подій московськими послами. Галицький козак “Степан Радивилів”, що був при гетьмані, коли прийшла вість про смерть Тимоша, розповідав так: “Приступав до Сучави богато разів волоський господар Степан Лоґофет, і з ним було Ляхів, Мутьян, Венгрів і Шведів 25 тисяч, і побито їх на приступах з 10. А Тимофій сидів в облозі 12 тижнів, і було з ним в облозі козаків 8 тисяч, і побито козаків і померло тисячі зо дві. Був у них великий голод, їли коней і шкіру. Підчас приступу зрадили Тимофієві три Ляхи, визволені ним від смерти, вони сказали волоському господареві і Ляхам, що в Сучаві великий голод, і розповіли де буває Тимофій. Він був під той час у своїм шатрі, і вони почали стріляти з гармат до його намету; Тимофій з намету вийшов, а вони намет збили. Тимофій сів в обозі серед возів (в телЂгах), а з гармат вози розбито, і дерево від воза вдарило Тимофія по нозі; від того удару нога у нього пухла і прикинувсь до того удару злий огонь (ґанґрена); пролежавши шість день він помер” ⁶).

Реляція писана з польського табору за свіжими відомостями, 21 вересня, представляє Тимоша при роботі в момент коли влучила його куля.-“Вийшов до гармат, що стояли перед його шатром, аби їх як найкраще нарихтувати на наших, але в той час пушкар (польський) так нарихтував (на Тимошеве шатро), що вцілив до тої гармати, при котрій стояв Тимошок,- колесо розлетілось і вісь вдарила його в коліно, з того коліно розпухло і за три дні він помер, 15 с. м.” ⁷).

Подібно і у Рудавского з Твардовским. “Занятий був розширеннєм шанців, коли гарматна куля розбила йому голінь, і він з того вмер; тіло його, кажуть, так розпухло, що ні одна з одежин воєводи Василя не могла його вмістити-хоч і той був досить тілистий” (Рудавский). “Прохожувався, знать, по замкових валах, звернувши увагу на деякі непорядки при гарматах, коли умисно пущена туди куля з великої “колюбрини” нашого обозу, вдарила в колесо гармати, і уламками, що розтріснули наоколо, ранила його смертельно в ногу” ⁸)-каже Твардовский і додає до сього характеристичну кондолєнцію: “Можна з того не хибно пізнати божий суд над ним. Бо чому ж не подоліла його инша зброя, а тільки гарматна куля, що то- каже старе прислівє-кого гром з хмари мине, куля забє: сліпий припадок несе її туди де Бог уцілити призначить. Але чи не справедливіше було йому опинитись на палі, або бути на чверти розтягненим Діомедовою чвіркою? або такою смертю що вимислив фалярід (тою що лєґенда наділила Наливайка)? або нарешті щоб на ножах його рознесли зболілі матери, жони і сироти, щоб кричав до смерти і був вороннєм похований? Та досить і того: здохлий пес не кусає!”

Мало що здержливіше надгробне слово Коховского: “Такий кінець дістав сей страшний, крівавий автор батозької різні: скінчив життє ще нужденніш від гарматної кулі, аніж відбирав життє у наших через наємних різунів. Відомий більше своєю жорстокістю аніж воєнною заслугою (virtute), нижчий був від батька розумом (ingenio), але перевищав його хибами. Кощунив на святих, приятелів зраджував- все по пяному. Все боже і людське грозився шкереберть перевернути; папу, султана, королів обкидав лайками. Тільки від пятого стану і від завзяття свого виявляв він таку безоглядну відвагу (in audaciam praeceps)”.

Инакше, розуміється, промовляє над його могилою Павло з Алєпа. Розповівши про оден з його останніх учинків: спустошеннє вірменського монастиря в Сучаві ⁹), він завважає: Шкода мині його юнацтва, його намірів-як він говорив нашому патріярхові прийшовши до Молдавії за першим разом: “Я прийшов не тільки на те, щоб вернути трон моєму тестеві, але й визволити з рук ворогів Велику Церкву”. “Читач зрозуміє його слова”-себто його замір визволити від Турків Православний Схід, завважає обережний підданець Порти, не відважаючися висловитися ясніш.