Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (книги бесплатно читать без .txt) 📗
Хлопцям незручно було розпитувати далі. Вони вже прийшли до Еріхової майстерні, де на них чекали нові клопоти.
Еріх мовчки заходився випилювати для Жори зубні протези, а хлопці по трафарету розмальовували попереджувальні таблички з емблемою смерті.
До майстерні заглянув Карел.
Ну як, спрацювалися? — поцікавився.
Так, Карел. Хлопці гарні — робота йде веселіше,— похвалився Еріх.
Це добре. А із земляком бачились?
Бачилися. Передали йому їжу,— сказав Володя.
Ну й молодці. Будемо передавати щодня. А зараз прошу всіх до столу. Мої хлопці щось там наварили...
Еріх почав відмовлятися, та владний голос Карела змусив його підкоритися.
У кімнаті чехів у кутку — електроплитка. На ній у великій цинковій посудині щось булькотить — вариться. Один з чехів чаклує біля варива, доповідає, що затірка готова. Всі сіли за стіл, а виконуючий обов’язки кухаря ретельно перемішує каламутну клейкувату рідину, наливає кожному в миску повний черпак.
Затірка — поживна, корисна річ,— солідно пояснює він. — Уявіть собі, що тут варилося п’ятнадцять літрів справжньої, питтєвої води, два буханці подрібненого ерзацброту, тобто концтабірного хліба, пачка свіжого німецького штучного маргарину і жменя натуральної кухонної солі. Це вам не жарти, а справжня гаряча страва. Кожному буде по черпаку, а гостям ще й на добавку вистачить.
І справді, цю гарячу страву всі з’їли з величезним апетитом, а для Володі і Жори вона здалася райською їжею, їм палили ще по черпаку добавки, й вони аж змокріли після такої вечері.
Еріх від добавки відмовився.
Вечоріло. На бараки наповзали сизі сутінки, ось-ось мали спалахнути освітлювальні вогні загороджувальної системи довкола табору. Карел зиркнув на годинник, і в приміщенні враз стало тихо. Всі зрозуміли, що пора прощатися, бо скоро апель.
Дорогий друже,— звернувся Карел до Еріха,— скажіть, ви хотіли б допомогти Вальдемару і Георгу?
Звичайно! — гаряче відгукнувся Еріх. — Але ж як? Я можу зробити лише зубні протези для Георга.
То теж допомога, але цього замало. Хлопців треба поставити на ноги. Було б добре, якби ви взяли їх собі в помічники.
Та я з задоволенням! Тільки ж як дістати дозвіл начальства?
Треба робити це без начальства, нелегально. Так буде краще. Ви ж знаете, що в таборі існує з півсотні ар- байтскоманд. Система обліку працюючих страшенно заплутана. Десятки національностей, великий процент смертності, постійна плинність і перетасовування в’язнів — усе це породило хаос у системі обліку працюючих. Есесівців цікавлять лише дві цифри — живих і мертвих. Якщо цифра правильна, значить, усе в порядку. Жоден капо чи форарбайтер не знає в лице чи по номерах своїх підлеглих та й знати не може, бо щодня одержує інших і здає їх після роботи, ніби худобу, по головах. Лише в арбайтскомандах, які працюють на будівництві електростанції, є десятків зо два спеціалістів, які перебувають на особливому обліку і особливому становищі: їх добре годують, і працюють вони в так званому проектному бюро разом з німецькими спеціалістами з числа цивільних. В самому ж таборі щодня, після розводу арбайтскоманд, лишається сотні чотири безнадійних, яких уже не беруть в жодну арбайтскоманду. Ті доходяги, чи, як їх тут називають, «мусульмани», порпаються у вигрібних ямах, на смітниках, шукаючи їжу. На них уже ніхто не звертає уваги, мовляв, нехай здихають. Періодично їх збирають докупи і, як правило, відправляють у крематорій. Але кількість «мусульман» не зменшується. Є ще в таборі й категорія в’язнів, які працюють на кухні чи на різних складах підсобниками, робочими, в майстернях і бараках прибиральниками, їх ніхто не переслідує, бо вони теж потрібні. Отже, Вальдемар і Георг будуть у вас, Еріх, підсобними робітниками. Неофіційно. Ризику тут майже ніякого, бо ви зараз виконуєте завдання самого лагерфюрера. А якщо й прискіпається хто, від вас вимагається лише одне: сказати, що ви взяли їх до себе на роботу. Ви згодні, Еріх?
Та звичайно, Карел, чудова ідея. Одне неясно: як буде з харчуванням? Якщо вони не числитимуться в жодній арбайтскоманді, то їм не видаватимуть навіть баланди.
Це я беру на себе,— запевнив Карел і повернувся до хлопців: — Отже, друзі, після вранішнього апелю зразу ж ідіть сюди. Нікому про це нічого не треба казати. Штубовому зрідка даватимете пачку сигарет. Адже знаєте, що гефтлінг, який дає хабар штубовому і за це нічого не просить, вважається гарним гефтлінгом. Ось поки що і все. Будемо розходитись...
Хлопці поспішили до свого блоку.
Ну, Орлятко,— сказав Жора, обіймаючи друга,— що б там не було, а нам таки доля всміхнулася цього разу!
Ще й як! — радісно відповів йому Володя...
14
Вранці після апелю, як тільки пролунала команда шикуватися на роботи й на центральній лагерштрассе завирувало людське море, друзі подалися до чехів. Там їх уже чекали. Карел встиг одержати пайки на свою бригаду. На сніданок покликали Еріха. Він приніс і свою пайку, яку отримував на кухні сам, бо не числився в жодній бригаді. Швидко поснідали — чехи поспішали: вони завжди починали роботу раніше за всіх, а закінчували найпізніше і з’являлися лише на апелі.
В неділю чехи відсипалися за цілий тиждень, відновлюючи сили після тяжкої праці. Саме тому в’язні інших блоків їх ніколи й не бачили, а Володя з Жорою так довго не могли їх знайти.
Карел відкликав хлопців та Еріха в куток кімнати і сказав:
Ось у тумбочці — буханець хліба і літрів зо два перевареної води. До вечора вам вистачить, а на вечерю щось придумаємо. Хлопці нехай поки що посплять, а ви, Кріх, прошу вас, пильнуйте біля цього вікна. Начальство сюди майже не заглядає, а якщо раптом появиться, то розбудите хлопців і відразу ж візьметесь усі за роботу. Розкладіть на підлозі з десяток табличок, трафарети, щіточки, банки з фарбою, щоб усе було напохваті. Після того, як хлопці виспляться, допоможіть їм зустрітися із земляком у кар’єрі. Нехай передадуть йому трохи хліба, води. А потім усі троє візьметесь за роботу... Все ясно?
Так.
Ну, тоді я пішов, а ви одразу ж замкніть за мною двері.
Не турбуйтеся, Карел,— запевнив його Еріх. — Все буде гаразд.
Карел пішов, а Еріх, замкнувши за ним двері, порадив хлопцям:
Лягайте он там, у глухому кутку на нижньому ярусі,— там менше світла. А я сяду біля вікна. Звідси мені видно півтабору. Спіть спокійно. Час якраз найзручніший: після розводу арбайтскоманд аристократія відпочиває від своїх нічних оргій...
Володя прокинувся од відчуття неясної тривоги. Спочатку не міг збагнути, де ж це він. А коли побачив біля вікна Еріха, заспокоївся, солодко потягнувся і тихенько, щоб не розбудити Жору, запитав:
Еріх, довго я спав?
Та годин зо три. Спи ще, бо спішити нам нікуди. Валь-де-мар. Ж-життя ч-чудове! Д-душа моя р-радіє, Валь- де-мар!
Володя здивовано витріщився на Еріха: що трапилось? Язик у нього заплітається, як у п’яного, збудження якесь незвичайне. «Чи не збожеволів часом?» — злякано подумав Володя, адже таке збудження він бачив у божевільних. Юнак рвучко зіскочив з койки і підійшов до Еріха.
Що з вами, Еріх?
Я трішки п’яний, Вальдемар. Тр-рішки від шампанського і від р-радості! — весело пояснив Еріх, його порожевіле худе обличчя світилося тихою, блаженною усмішкою.
Від якого шампанського? — тривожно запитав спантеличений Володя.
Від французького шампанського. Ч-чудовий напій! Міг пригостити й вас, та пожалів будити, бо вам потрібен сон, а не шампанське...
Розмову почув Жора, який уже прокинувся і, вкрай здивований, також підійшов до Еріха.
Що трапилось, Еріх? Розкажіть усе толком, без фантазій,— похмуро попросив Жора.
Як же я обійдусь без фантазій, коли вони несподівано переплелися з дійсністю? Уявіть собі: щойно я пив шампанське з самим гером фон Гольцом...
З ким? — в один голос вражено перепитали юнаки.
З гером фон Гольцом!
