Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (книги бесплатно читать без .txt) 📗
Це інша річ, Еріх. Отак і домовились,— погодився Жора, полегшено зітхнувши.
Ну що ж, тоді будемо працювати. Я робитиму протези. Ти, Георг, розмальовуватимеш таблички, бо ж треба, щоб ти був тут для примірки. А Вальдемар нехай несе передачу Петру. Там якраз Шакал. Ми йому обіцяли дати сигарет — і ось нагода. Маємо і сигарети, і продукти.
Приготували для Петра кілька бутербродів з маслом, сиром і ковбасою, загорнули в папір, поклали туди й трохи шоколаду, а в пляшку з-під шампанського налили перевареної води. Порадились і вирішили, що з першого разу давати Шакалові багато не треба — п’ять сигарет вистачить. На всяк випадок Володя в іншу кишеню поклав ще п’ять штук. У вікно побачили, що Шакал, шмагаючи нагаєм кар’єрників, жене їх до штабелів цегли. І, як завжди, в’язні несли пісок у чепчиках.
Володя сховав пакунок і пляшку за пазуху, взяв у руки порожнє відро, вийшов з майстерні і поспішив до штабелів — нібито по пісок. Тут він перестрів колону, вгледів Петра, обмінявся з ним змовницьким поглядом і підійшов до Шакала.
Добридень, пане штубовий. Вам привіт від художника Еріха.
Лише привіт? — хижо покосився той.
Ні, він передав вам аж п’ять сигарет.
О-о! — радо ошкірився Шакал. — То якого ж чорта мовчиш? Давай!
Володя тицьнув йому в руки сигарети і змовницьки додав:
Еріх просив, щоб ви дозволили мені переговорити з моїм земляком.
А де він? — уже миролюбніше відгукнувся Шакал, з блаженством нюхаючи із затисненої жмені запах дорогих сигарет.
Он висипає пісок.
Бери його й говори, скільки хочеш,— тільки тут, коло штабелів. Через півгодини ми повернемось...
Шакал погнав колону назад до кар’єру, а Петро лишився з Володею. Петро був до сліз зворушений увагою і підтримкою друзів. Від хвилювання не міг спочатку й слова вимовити. Та й що казати? Страждання навчили їх почувати і розуміти більше серцем, аніж казати гарні слова.
Їж, їж, Петре, не соромся. — Володя розклав перед ним їжу, поставив пляшку з водою, а сам пильно поглядав з-за штабеля цегли, щоб ніхто зненацька не застукав їх.
Зроду такого смачного не їв,— каже Петро, вдячно поглядаючи на Володю.
Нам, Петре, пощастило з друзями,— пояснив Володя,— Ти сміливіше їж, набирайся сил. Тепер ми будемо навідуватись до тебе частіше.
А де Жора і Кость? — питає Петро.
Я не сказав тобі, Петре, минулого разу... Жора майже здоровий. Лише зуби йому вибили. А Кость загинув...
Обоє довго мовчали. Що говорити? У всіх тут доля одна: зараз ти живий, а за годину чи навіть через якусь мить можеш бути мертвим. На те й табір смерті...
Петро допив воду, притулився спиною до цегли, заплющив очі і тихо сказав:
Якби оце ще поспати, то більше нічого й не треба...
Підожди, Петре,— просив його Володя. — Ти підведись, бо колона вже наближається. У мене ще є п’ять сигарет. Я спробую купити ще півгодини, і ти поспиш...
Володя розрахував правильно: дав Шакалу ще п’ять сигарет «від себе особисто», і той дозволив побути з Петром ще півгодини.
Як тільки Шакал з колоною відійшов, Петро ліг на пісок і миттю заснув, немов знепритомнів. Володя пильно оберігав його сон, а коли колона повернулася — розбудив.
Ну, прощай, Петре. Кріпись. Ми тепер маємо чим тебе підтримувати...
Володя зачерпнув у відро піску і повернувся до майстерні.
Ну як там наш Петро? — питає Жора, фарбуючи табличку.
Живий. І поїв, і поспав трохи. Пригодилися мені ті запасні п’ять сигарет.
От і добре. Берись і ти за таблички. Треба підігнати роботу, бо Еріх зайнятий протезами.
Працюють мовчки, зосереджено. М’яко шурхотить в умілих руках Еріха тоненький, як цвяшок, напилочок. Протез уже майже готовий, і Еріх все частіше приміряє його Жорі, знову й знову підпилює, шліфує. Нарешті настає вирішальний момент: Еріх остаточно припасовує Жорі верхній зубний міст. Це йому вдається, і очі його сяють радістю.
Ну як? — нетерпляче питає в Жори.
Спасибі, Еріх! Чудово зроблено. Чи ж держатиметься? — Кожне Жорине слово звучало виразно, де й поділася клята шепелявість!
А в мене ж держиться! — блаженно посміхається Еріх, щасливий з того, що йому вдалося завершити добру справу. — Держатиметься! Жора раптом упівголоса заспівав:
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?..
- Боже мій! — вигукнув Еріх, коли Жора змовк. — Яка божественна мелодія, який чудовий голос! Ти, Георг, і сам не розумієш, яким талантом володієш! — Еріх кидається до Жори, гаряче тисне йому руки.
Володя також щасливо посміхається:
От бачите, Еріх, я ж казав вам...
Я радий, друзі, що допомагаю вам чим можу, дуже радий... А зараз — їсти! Потім підемо ставити таблички. Після того я закінчую другий, нижній протез, а ви знову робите таблички. Під вечір, коли блокові одержать на кухні продукти, я йду до них скуповувати хліб на гроші гера фон Гольца. Нам потрібен хліб, а блоковим — гроші, щоб програвати їх знову ж таки фон Гольцу. Отже, замкнуте коло, як кровообіг в організмі, який живитеме нас. Ціни відомі: буханець хліба — сто марок, пачка маргарину — двісті, кілограм ковбаси — п’ятсот. А ми маємо п’ять тисяч марок! Зробимо сьогодні приємний сюрприз чеським друзям: увечері нагодуємо всіх...
Увечері вони справді зустріли чехів з мішком продуктів і міхом добрих новин.
Вечеряли усі гуртом. Чехам, правда, не довелося того вечора послухати Жориного співу, бо треба було поспішати на апель.
Хлопці взяли з собою буханець нарізаного хліба, дві пачки сигарет про всяк випадок і побігли в свій блок. Побачили там француза Марселя, а з ним знайомих — бельгійця, серба, поляка й італійського єврея. Тільки вони з колишніх кар’єрників залишалися ще живі, решта загинула... Мовчки поділили хлібину між друзями.
15
У Явожницькому таборі смерті гер фон Гольц дуже швидко знайшов спільну мову з есесівцями, став головним організатором усіх їхніх темних махінацій щодо спекуляції, контрабандної торгівлі і чорного ринку і цим зажив собі слави неперевершеного «спеціаліста». А діла ті закрутилися так, що фактично жоден есесівець уже не міг обійтися без послуг і допомоги фон Гольца. Невдовзі життя усього табору проходило під контролем цього великого фокусника-ілюзіоніста, гіпнотизера, артиста, комбінатора, гешефтмахера, зрештою, афериста. Він контролював роботу обершрайбштуби, тобто центральної табірної канцелярії, умудрявся виписувати продукти па тисячі мертвих і навіть неіснуючих в’язнів. Продукти збував на чорному ринку за межами табору, де закупляв інший товар, який знову збував і перетворював прибутки на дзвінку монету.
В своїх аферах гер фон Гольц пішов навіть далі: навчив есесівців «доїти» фірми, на підприємствах яких працювали тисячі в’язнів. Як ділилися бариші — цього не знав навіть Еріх. Есесівці часто забирали великого «організатора» з табору і під виглядом службових відряджень або «особливих доручень» відкрито чи нелегально возили а Німеччину та в країни окупованої Європи, де здійснювали контрабандні операції. Після таких вояжів гера фон Гольца привозили назад у табір, де він відпочивав від «мирської суєти», розважаючись картярськими іграми, влаштовував пиятику в есесівському містечку. Табірна аристократія бучно відзначала кожний його приїзд, бо гер фон Гольц повертався не з порожніми руками, а з солідним багажем, у якому, крім усього іншого, були, як правило, дорогі вина, коньяки, сигарети, і неодмінно — сотня-друга колод нових гральних карт. Він щедро пригощав усіх, а потім нещадно обігрував у карти. Оскільки «жертвами» гера фон Гольца ставали блокові, писарі, штубові та капо, то це, врешті, позначалося на становищі в’язнів, бо свої програші начальству доводилося сплачувати пайками підлеглих. Нерідко той чи інший блок, тобто дві тисячі в’язнів, позбавлялися добової пайки. Це робилося під виглядом покарання за «саботаж», «симуляцію» або «недисциплінованість». Начальство табору дивилося на все це крізь пальці — адже левова частка прибутків від афер фон Гольца так чи інакше потрапляла до їхніх кишень. Продукти з табору пливли на чорний ринок, а в кишені душогубів і кровопивць пливли гроші. Есесівці багатіли, і багатів гер фон Гольц. Нерідко есесівці позичали у нього гроші — по десять-двадцять тисяч марок, а потім повертали з процентами. Гер фор Гольц був ходячим банком. До його послуг звертався сам лагерфюрер.
