Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
— Як влаштувалися? — спитав Штірліц, заглядаючи в кузов. — Не. тісно?
— Нічого, — засміявся водій, — потерпимо…
Штірліц увімкнув світло кишенькового ліхтарика. Конвоїри примружились. Штірліц навмисне сліпив їх яскравим променем світла, їх і скрутили, поки вони були напівсліпими.
Машину гестапо він пустив у провалля, а сам сів у свою. Її вів сьомий член групи Вольфа, який зразу ж перескочив у пікап.
— Будь здоровий, Ян, — сказав Штірліц, — усе о'кей…
— Ненавиджу американізм… Говори, як справжні англійці: «ол райт», — відповів Пальма і примусив себе всміхнутися…
Повернувшись у бар, Штірліц зайшов до туалету. Подивився на Годинник. Було 2.14. Отже, він був відсутній тридцять три хвилини. Він вийшов з кабіни, почекав, поки хтось із п'яних відвідувачів увійде в туалет. Штірліц сунув голову під кран і довго стояв так, спостерігаючи, як напівп'яний іспанець смикався біля пісуара.
Скуйовдивши волосся, він звернувся до іспанця:
— Сеньйоре, допоможіть п'яному союзникові дошкандибати в зал.
Іспанець оглушливо зареготав:
— Люблю п'яних німців… Ви, коли п'яні, такі смирні, такі веселі…
— Невже смирні, — гикнув Штірліц, — скажете таке…
Він примусив іспанця сісти до їхнього столика і випив з ним на брудершафт:
— Я думав, що ви там заснули! — мовив Хаген, тамуючи часті позіхання. — Я теж хочу спати. А ти, Розіто? Ти хочеш спатоньки під перинкою? Га?
— У таку спеку спати під периною?! — засміялась Розіта. — Пауль, що ти говориш!
Штірліц здивувався:
— Хаген, я живу з тобою під одним дахом і лише зараз від дівчини дізнався, що тебе звуть Пауль. Як же тебе називала мама?
— Моя мама називала мене Паульхен, а тебе?
— Ми вже перейшли на «ти»? Ти просто молодець, Паульхен! Називай мене Макс!.. Мама називала мене «М»!
— Мама називала його ослячим прізвиськом, — засміявся Хаген і схилив голову на стіл. — Спати хочу. Ма!.. Розіто, почухай мені шию, чуєш? Ти не соромся, пташечко…
— Хаген, тут спати негоже, — сказав Штірліц, — це ж не наш дім…
— Нічого, нічого, — сонно відповів Хаген і осоловіло глянув на іспанця. — Правду я кажу, каудільйо?
Іспанець повагом підвівся з-за столу.
— Я вимагаю, щоб ви попросили пробачення, — кинув він. — Ви мене образили.
— Я прошу пробачення за мого знайомого, який не вміє як слід поводитись, — озвався Штірліц, — будь ласка, пробачте йому, дружище. Допоможіть мені підняти його — він зовсім п'яний. Де ви живете? Далеко? Я можу вас підвезти…
— Я живу на Пасео дель Прадо.
— В готелі «Флорентіна»?
— Еге ж.
— Мене звуть Штірліц, а вас?
— Мігель Арреда.
— Я завтра вас розшукаю і ви надаєте ляпасів моєму колезі, а я підтверджу, що ви були праві, а він поводився, як свиня.
— Але ж він ваш приятель…
— Насамперед він дипломат. Коли не вміє пити — хай не п'є.
Штірліц простяг іспанцеві свою візитну картку. Той, подякувавши, довго порпався у своєму гаманці, поки знайшов свою, написану на сандаловому дереві.
Штірліц прочитав: «Фінансист». Адреса. Телефон бюро і домашній.
«Справжній фінансист друкував би свої візитки на простому папері, — промайнуло в Штірліца, — прикро, якщо цей сандаловий Арреда шахрай: він же мій головний свідок, він — моє алібі».
Попрощались вони, як і заведено в іспанців: довго ляскали один одного по плечу й по спині; якби хто подивився збоку, подумав би — брати.
… Штірліц будив п'яного Хагена в присутності помічника посла. Він довго термосив його за плече, і, як тільки той розплющив очі, Штірліц закричав:
— Де Пальма, паршивцю?! Ви ж обіцяли відправити його на гауптвахту! Де він?!
— Він там, — очманіло відповів Хаген, — я наказав конвою…
— Його там нема! І конвою нема! А відповідати за вас кому! Мені? Га?!
«Я вийшов, — думав він, все ще гримаючи на Хагена, — я вийшов чистим. Тепер мені треба брати його під свій захист і приймати удар на себе. Це треба зробити на майбутнє. Це добре, коли я прийму удар на себе, — цей шмаркач нічого не зрозуміє, зате зрозуміє Гейдріх. Він любить такі штучки — корпоративне братство та інша нісенітниця… Янові тепер не загрожує небезпека — це головне. І я все зробив чисто. Тепер треба поспати, щоб не зірватися на дрібниці, бо я дуже стомився, страшенно стомився…»
«Центр. Операцію проведено. Доріан на місці.
Вольф».
«Центр. Викликали в Берлін, щоб дав пояснення. Хагена розжалували в рядові.
Юстас».
«Міс Мері Пейдж, готель «Амбасадор», Лісабон, Португалія.
Дорога Мері! Як завжди, мені щастить на пригоди. Мабуть, це не так уже й погано. Я ніколи не думав, що жовтяниця така безболісна і — водночас — така небезпечна. З властивою мені підозріливістю я щоранку мацаю печінку і жду кінця. Мене могло б урятувати віскі, але мені категорично заборонено пити. Я сумую. Без. Тебе. Моя. Дорога. (Цей мій новий стиль — мені подобається рубати фрази, це модно і в дусі часу). Я майже не заїкаюсь. Дуже хочу відпустити вуса. Ти мені снилась обстриженою наголо. Мій від'їзд із столиці нашого іспанського друга пройшов напрочуд гладенько, без будь-яких неприємностей, і я ще раз упевнився, що я — найстрашніший панікер і боягуз серед усіх, хто існував на цій прекрасній і тлінній землі.
Твій Барух Спіноза на ім'я Ян Пальма.
P. S. Французькі медичні сестри носять дуже короткі халатики, і це мене бентежить, хоча, як ти знаєш, моя пристрасть — північна худорлявість і зовсім не французька спілість. Арріба Іспанія. Твій каудільйо Франко. Париж, госпіталь «Сосьєте франсіскан», Пальма.
Грошей у мене немає ні пенса — це просто, щоб ти знала. Твій Крез»
Мадрід — Бургос — Москва
